Роздуми над Словом Божим

Справжній батько

Чомусь часто стається так, що коли йдеться про матерів, то одна похвала змінюється іншою. Та коли починаємо говорити про батьків, то ми більше схильні згадувати їхні недоліки та дивацтва. Я хочу поговорити саме про батьків, тому мені також згадуються їх типові недоліки. Та щоб бути об’єктивним, я, зауваживши недоліки батьків, хочу говорити про одного чудового батька.

Спочатку трохи про типові недоліки батьків, тобто ті, які найчастіше трапляються. На мій погляд, їх чотири.
Перший. Це самоусунення батьків від клопітких, нелегких та постійних турбот всередині сім’ї, коли вони або не хочуть брати участі в повсякденній роботі по дому й у процесі виховання дітей, або ж не вміють розподілити свого часу. Простіше всі турботи перекласти на тендітні плечі своїх жінок. Це безвідповідальні батьки.

Другий. Є батьки, яких можна назвати «негативними». Вони завжди чимсь невдоволені, а тому на їхніх обличчях рідко з’являється посмішка. Вони часто насуплюються, кажучи: «Дивись, обережно!», «Гляди, не забудь!», «Скільки разів можна повторювати?» Ці батьки в усьому хочуть проявити свою владу, усіх підкорити своїй волі, вони не допускають жодних заперечень.

Третій. Трапляються «холодні», ніби відсутні батьки. Фізично вони можуть бути поряд, ви їх бачите в колі сім’ї, але від їхньої присутності ні тепло, ні холодно. Вони своїми думками перебувають десь далеко, продовжуючи й удома вирішувати невирішені проблеми по роботі. Фактично, у сім’ї вони відсутні. І їхнє перебування в домі не приносить нікому радості.

Четвертий. Це батьки, які вважають себе бездоганними. Вони можуть зробити все, крім одного: вони не можуть визнати своїх недоліків. Такий батько вважає себе досконалістю. Його не назвеш безвідповідальним. Це повна самовпевненість.

Однак я надав би перевагу тому, щоб мати звичайнісінького батька, доступного й людяного, у якому живе й наставник, і друг! Батька, якому притаманні такт і чуйність, який просто й щиро може сказати, визнавши себе неправим: «Пробач мені». Я надав би перевагу доброму, люблячому не на словах, а на ділі батькові, готовому сказати: «Я прощаю тобі, тому що люблю тебе».

У Новому Заповіті ми читаємо про батька, на якого в пропові­дях рідше звертають увагу, оскільки частіше й більше говорять про його синів. Мені ж хотілося б, щоб наша увага більше зосередилася на батькові, про якого ми читаємо в 15-му розділі Євангелії від Луки. Він — неоспіваний герой притчі, відомої всім як притча про блудного сина. Батько був у доволі-таки літньому віці й мав двох дорослих синів. Він був досить заможною людиною, мав великий маєток, худобу, слуг та наймитів, і сам усім керував. І ще ми знаємо, що його наймити мали достатньо хліба, навіть із надлишком. Це свідчить про те, що батько хотів бути добрим господарем. У нього всім жилося дуже добре.

З 29-го вірша ми дізнаємося про те, як він виховував своїх синів. Старший свідчить, що вірно служив своєму батькові багато років і ніколи не зневажив жодним з його наказів. Тобто батько був суворим, і не потурав своїм синам, не дозволяв собі виконувати забаганки своїх дітей.

А от молодший син забажав бути самостійним. Зауважте, що це бажання спочатку з’явилося в молодшого сина, а не в старшого. Думка про те, що молодша дитина в сім’ї має більше прав чи привілеїв, ніж решта, — доволі поширена думка.

Отож, молодший син каже своєму батькові: «Усе, досить з мене! Віддай мені ту частину, яка мені належить!» І з тієї миті, уже з другого вірша цієї притчі, ми можемо робити певні висновки про батька. Ми бачимо, що цей батько підтримував відкриті, чесні взаємостосунки зі своїми синами. Для сина, який, на мою думку, був ще досить молодим, не просто було прийти до батька й вимагати свій спадок: «Дай мені, батьку, належну частину маєтку!» (Лк. 15:12). Але, очевидно, що між ним і батьком була відкритість, яка дозволяла йому торкнутися навіть такої делікатної теми, як розподіл майна; і син не боявся, що може викликати роздратування чи навіть гнів у батька. Написано: «І той поділив поміж ними маєток». Цей короткий діалог відбувся без жодних ускладнень. Такі взаємостосунки я називаю відкритими взаємостосунками. Батько виявив стриманість і повагу до свого сина.

Син залишив батьків дім і пішов на «свободу», віддавшись юнацьким захопленням. І, напевно, кожен проповідник, проповідь якого, як ви можете згадати, стосувалася причті про блудного сина, говорив про гріховне життя юнака. Та ми сьогодні говоримо про батька. Подумайте, що в цей час робив батько? Може, він звернувся до органів влади з проханням, щоб йому допомогли повернути сина додому? А може, відрікся від сина, попередивши, щоб той ніколи більше не повертався до батьківського дому? Чи, може, він перестав довіряти Богові й почав винуватити себе за те, що син залишив його? Аж ніяк. Ми не бачимо ані сліду паніки, відчаю, засмучення чи звинувачень. Батько знав, що він зробив для сина все, що від нього залежало. Ми бачимо батька, який спокійно, з повною упевненістю чекає, щоб Бог зробив те, чого сам він не може зробити, тобто змінив його сина. Покладаючись на Господа, він був спокійним.

А тепер погляньмо на самого блудного сина. Ми читаємо, що за цей час син «розтратив маєток свій там, живучи марнотратно». Він «усе прожив…», «і пішов він тоді… пасти свиней. І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому». І от син живе у свинарнику, де тайкома підбирає стручки, щоб наповнити шлунок… І саме тут він обдумує своє життя. «Тоді він спам’ятався (а це вказує на те, що до того він був як безпам’ятний) й сказав: «Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину! Устану і піду я до батька свого...»

Зауважте, що він не каже: «Я піду в свій красивий дім!» Ні! Він хоче піти до свого батька. Силою, яка невидимо підштовхувала його до того, щоб опам’ятатися, був його батько. Ось чому він тужив. «Устану і піду я до батька свого, та й скажу йому: Прогрішився я, отче, проти неба та супроти тебе». Напевно, він отримав немалу порцію повчань із Біблії від свого батька, тому що знав, що таке гріх. Він також знав, що повинен сповідати свій гріх не лише проти неба, але й проти свого батька. Цікаво, де він навчився просити пробачення? Якщо твій син здатен опуститися до того, що, при необхідності, може попросити пробачення, то в тебе неймовірно багатий спадок! «Прогрішився я, отче, проти неба та супроти тебе... Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного з своїх наймитів...» Так, був час, коли його серце збунтувалося проти батька, але в глибині свого серця він мав глибоку повагу й довіру до нього. І, воістину, його батько заслужив цю довіру, як заслужив і право називатися справжнім батьком, у найвищому значенні цього слова!

Отож, син повертається додому. Однак навіть на мить не допускайте думки про те, що батько, який спокійно й упевненено чекає Божої дії, сам був пасивним. Я вірю, що не минуло жодного дня, щоб батько не дивився в далечінь. Я переконаний, що коли він уставав з колін, помолившись за свого сина, він підходив до вікна і дивився, чи не повертається син додому. І ось одного разу він побачив сина, коли ще той був далеко від батьківського дому. О, батько одразу впізнав його, він впізнав, що це його син! «Як мені знайома ця хода! А його зовнішність я впізнаю здалеку! Так, це мій син! Він схуд, але це мій син! Він трохи невпевнено йде, але це мій син!» Напевно, такі думки промайнули у свідомості батька, коли він дивився на силует сина, що наближався до дому.

У Євангелії написано, що син підійшов до свого батька. Але батько, побачивши сина, не просто стояв на місці, чекаючи його, не просто пішов йому назустріч. Ні, побачивши свого сина здалеку, він побіг йому назустріч. Побіг! Так багато говорить ця одна дія: «ПОБІГ!» У 20-му вірші цього розділу дуже сильно виражений саме стан батька, і виражається він його діями: він ПОБАЧИВ свого сина здалеку, він ПЕРЕПОВНИВСЯ ЖАЛЕМ (прощення сина звершилося в серці батька моментально, тільки-но він побачив, що той повертається додому), він ПОБІГ йому назустріч, КИНУВСЯ своєму сину на шию і почав ЦІЛУВАТИ його. Саме дії, а не слова, виражали безмірну любов батька до свого сина! Він не сказав жодного слова докору. Батько діями висловлював глибоке співчуття та всепрощення. Читаючи цей вірш, неможливо не помітити прекрасних рис батька. І ці риси помітні не з його слів, а з його вчинків. Відсутність будь-якої гордості; бо ж у такому випадку інший батько навіть не вийшов би з дому, а сидів би й чекав, щоб син КИНУВСЯ йому на шию чи в ноги з покаянням і ЖАЛЕМ. Але тут виявляється чуйність батька, його вміння співчувати й розуміти сина без зайвих слів і пояснень. Ми бачимо в батькові вміння прощати, при цьому оберігаючи гідність сина.
Якщо ти шукаєш приклад істинного християнина, подивися на цього батька. Християнин по-справжньому випробовується не в церкві, а в сім’ї. Батько блудного сина витримав це випробування. Замість докорів він виявив любов. Замість осуду він виявив співчуття. Замість печалі та засмучення батько каже: «Треба радіти й веселитися, що він був мертвий і ожив, пропадав і знайшовся!»

Батьки, ми можемо багато чому навчитися з цієї притчі. Вона дарує надію, вона надихає! Який чудовий приклад ми знаходимо в цьому люблячому батькові, який умів довіряти й прощати. Як він не схожий на тих батьків, про яких я говорив спочатку. Справжній батько сповнений любові та всепрощення, він співчутливий та доступний. Такий, як Небесний Отець! Коли ми приходимо до Нього, сповідуючи всі свої недоліки та помилки, Він чекає нас із розкритими обіймами, бажаючи відновити з нами добрі взаємостосунки. Він також допомагає нам подолати наші вади й виправляє наші помилки.

І з Божою допомогою, ми, батьки, завжди маємо надію на чудові результати. А це означає, що є надія й для наших сімей.

Джон ПЕЙСТІ,
"Благовісник", 2,2012