Роздуми над Словом Божим

Коли ангели радіють

Для сотень тисяч людей, які читають Священне Писання, 15-ий розділ від Луки є улюбленим, і багато хто знає майже напам’ять його зміст. Цей розділ містить у собі три найбільш популярні та відомі притчі Ісуса Христа — про заблудлу овечку, про загублену драхму і про блудного сина.

Опираючись на ці притчі, мені хочеться звернути вашу увагу на одне слово, яке повторюється в них шість разів, — це слово «РАДІСТЬ». Хоча часто вживаються також і такі слова, як «веселитися» і «радіти», але ми спинимося лише на тих уривках, де використовується слово «радість». Щоразу в цьому розділі слово «радість» пов’язане з покаянням, з відновленням того, хто зник, заблукав чи загубився.

У притчі про зниклу вівцю, знайдену пастирем, сказано: «А знайшовши, кладе на рамена свої та радіє». Радість, яку переживає пастир, коли знайде свою вівцю, ту, одну зі ста, яка покинула овечий двір і заблукала — це радість нашого Доброго Пастора за кожного грішника, що кається.

Щоразу, коли одна душа переходить від смерті до життя, коли вона набуває вічного життя через віру в Ісуса Христа, Він бачить подвиг душі Своєї і радіє! Його голгофська жертва спасла ще одного грішника від загибелі! Це й є та радість, заради якої Ісус перетерпів хреста (див. Євр. 12). Радість усвідомлення того, що душі спасуться від вічних мук пекла, підтримувала Ісуса в хвилини зневаги від грішників, яких Він ішов спасати. Радість спасіння грішників заглушала невимовні страждання хресної смерті!

Зверніть увагу, скільки таких загублених овечок Він знаходив в останні дні Свого життя, йдучи до Єрусалима, знаючи, що там буде розіп’ятий. Навіть в останній момент, розіп’ятий на хресті, Він знаходить зниклу вівцю — розіп’ятого розбійника. У мить найжахливіших страждань та агонії, якою ж великою була Його радість — Він знайшов ще одну овечку!

Але тією притчею Христос хоче також розказати, яку радість переживає все небо, коли одна душа навертається до Бога. «Говорю вам, що так само на небі радітимуть більш за одного грішника, що кається, ніж за дев’ятдесятьох і дев’ятьох праведників, що не потребують покаяння!»

У наступній притчі про жінку, яка загубила одну з десяти драхм, сказано, що, знайшовши її, вона зраділа і хотіла, щоб цю радість з нею розділили її подруги. І далі Христос додає такі слова: «Так само, кажу вам, радість буває в Божих ангелів за одного грішника, який кається».

І зрештою слово «радість» ми знаходимо в останньому вірші 15-го розділу Євангелії від Луки. У притчі про блудного сина батько каже старшому синові, який дуже образився, що батько з торжеством та радістю прийняв його молодшого брата: «Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся». Ось це відчуття радості за спасіння грішника визначає, на чиєму ти боці. Людина, яка не пережила спасіння, не буде радіти, коли побачить грішника, що кається. Так старший син, знову побачивши свого брата в батьковому домі, навіть розсердився і був вкрай невдоволений.

Отже, наша здатність радіти чи не радіти тому, що радує Бога-Отця, Його Сина Ісуса Христа та ангелів небесних, свідчить про те, у якому таборі ми перебуваємо! Перевірте себе хоча б цим мірилом, чи перейшли ви від смерті в життя вірою в Господа Ісуса Христа?

Зрозуміло, що старший син не розділив радості зі своїм батьком. Так, він служив батькові, але не з любові до нього, а з примусу. І він чекав винагороди. «Ото стільки років служу я тобі, і ніколи наказу твого не порушив, — каже він своєму батькові, — ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб із приятелями своїми потішився я…» Бачите, він мав своїх друзів, які не входили у коло спільних друзів з батьком. І ще, з якою зневагою він говорить про молодшого брата: «Коли ж син твій вернувся оцей (зауважте, не «мій брат», а «твій син», та ще й «оцей» — авт.), що проїв твій маєток із блудницями, — ти для нього звелів заколоти теля відгодоване…» Ми бачимо повну відсутність гармонії між старшим і молодшим братом.

Який контраст з тим, що відбувається на небі! За словами Христа, там радіють та торжествують всі: і Бог, і ангели Його, — коли повертається додому блудний син чи блудна донька! Там повна гармонія! Також має бути повна гармонія між тими, хто на небі, і викупленими тут, на землі. Коли радіють спасенні, чи радіємо ми? Відповідь на це питання визначає, ким ми є насправді.

Ці притчі сказав Сам Ісус Христос, а це дає їм божественний авторитет. У них немає зайвих слів. Зокрема, не зайвою є й та деталь, що Христос нагадує нам про ангелів, кажучи, що «радість буває в Божих ангелів за одного грішника, який кається». Чому Христос згадав про них? Він же мін сказати просто, як сказав у попередній притчі, що на небесах буде радість за одного грішника, який кається.

Але іншого разу Він каже: «Радість буває в Божих ангелів за одного грішника, який кається». Чому Господь, говорячи про радість ангелів, поєднує її з грішником, що кається?

Багато можна говорити про ангелів, але я хотів би звернути вашу увагу на те, яку роль вони відіграють у долі людей.

По-перше, ангели призначені для служіння дітям Божим. Слово Боже каже: «Чи не всі вони (ангели) духи служебні, що їх посилають на службу для тих, хто має спасіння вспадкувати?» (Євр. 1:14). Псалмоспівець Давид каже: «Ангол Господній табором стає кругом тих, хто боїться його, і визволює їх» (Пс. 33:8). А в іншому псалмі сказано: «Своїм Анголам Він накаже про тебе, щоб тебе пильнували на всіх дорогах твоїх, на руках вони будуть носити тебе, щоб не вдарив об камінь своєї ноги!» (Пс. 90:11-12). З того, що сказано у 18 розділі Євангелії від Матвія, можна зробити висновок, що кожна Божа дитина чи душа, призначена для спасіння, має свого ангела (див. Мт. 18:10).

По-друге, погляньте, наскільки активними були ангели при народженні Ісуса Христа. У день Його народження у Віфлеємі, над віфлеємськими полями явився Ангел Господній, з його уст пролунала перша радісна вістка про спасіння грішників: «Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь» (Лк. 2:10-11).

Уже з цих прикладів можна зробити висновок, наскільки відповідальною є роль ангелів щодо нас і нашого блага. Правда, ми не завжди усвідомлюємо та відчуваємо їхню присутність, але думаю, що всі ми не раз могли сказати, що уникнули якогось нещасного випадку, аварії чи нападок ворога наших душ, чи збережені були від падіння саме завдяки своїм ангелам.

Але тільки на небі ми дізнаємося, як постійно ми були оточені цими світлими, благословенними істотами, яких Бог призначив тим, хто успадковує спасіння.

Так, ангели постійно слідкують за нами! Бог призначив їх для різнобічного служіння людині. І, перебуваючи у повній гармонії з Богом і Його великим планом викупу, вони з радістю виконують своє призначення. Але тут Христос вказує на те, що ангели особливо радіють, коли кається навіть один грішник! Правда, вони завжди радіють, тому що вони завжди у Божій присутності, але їхня радість особлива, коли душа знаходить спасіння у Христі. Чому ж їх по-особливому тішить спасіння людської душі?

Одна з причин та, що вони добре знають духовний світ, тобто світ потойбічний. Вони знають його краще, ніж ми. Вони знають переваги, радості та блаженства неба. Вони знають, як відрадно постійно перебувати в присутності Бога. Але вони також знають і жахи пекла. Знають, яким є те місце невимовних страждань, які чекають неспасенного грішника, і притому, це місце вічних мук. Тому вони радіють невимовною радістю, коли бачать одного грішника, який кається.

Якщо говориться про небо: «чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його!» (1 Кор. 2:9), то можна також сказати й про жахи вічного пекла, що око того не бачило і вухо не чуло, що приготував Бог тим, хто Його зневажає. І це знають ангели. Тому-то вони й радіють одному грішнику, що кається.

Але, окрім того, їм приносить величезну радість той факт, що кожна розкаяна душа підтверджує перемогу, звершену Христом через смерть на голгофському хресті над дияволом, гріхом і смертю. Вони радіють виконанню Божого плану відкуплення людського роду. Вони радіють тому, що спасіння кожної душі є поразкою князя цього світу і його царства темряви.

Але ще раз прошу звернути увагу на ці слова Христа: «Так само, кажу вам, радість буває в Божих ангелів за одного грішника, який кається». Прошу особливо звернути увагу на останнє слово «кається». Слово «кається» (з граматичного боку) — це дієслово теперішнього часу, яке говорить про дію, яка звершується в цей момент, зараз.

Чому ж саме в цей момент, бачачи грішника, що кається, ангели радіють? Чи не краще було б радіти, коли грішник перейде спасенним на той бік вічного життя? Тоді-то він вже точно спасенний. Хіба їхня радість про покаяння грішника не передчасна, може, варто було б зачекати? Ангели, не спішіть, щоб вам не шкодувати, що рано почали радіти! Може, цей грішник, що кається, знову впаде у гріх і втратить своє спасіння?

Певен, щодо цього ангели мають більше знань, ніж люди. Вони знають, що таке спасіння! Вони були свідками як розпинали Христа. Сказано, що ангел з неба явився до Нього і зміцнював Його, коли Він перебував у борінні і молився в Гефсиманії (див. Лк. 22:43). Вони знають, якою великою ціною була викуплена людська душа! І вони знають, що не загине повіки душа, яка викуплена та омита дорогою ціною — ціною святої крові Ісуса Христа, Сина Божого!

Отже, є чому радіти тоді, коли душа кається перед Богом!

Але яке покаяння необхідне для того, щоб ангели почали радіти? Вони радіють тільки тоді, коли бачать істинне покаяння!

І тому на закінчення хочу вказати на декілька проявів такого покаяння, яке до вподоби Богові. По-перше, печаль про гріх. У Біблії сказано: «Бо смуток для Бога (тобто смуток через те, що я згрішив проти Нього — авт.) чинить каяття на спасіння, а про нього не жалуємо, а смуток світський чинить смерть» (2 Кор. 7:10). А псалмоспівець Давид говорить: «Господь зламаносердим близький, і впокорених духом спасає» (Пс. 33:19).
Другою ознакою істинного покаяння є ненависть до гріха, не тільки тому, що гріх завдав шкоди нам, але тому, що він завдає скорботи Богові. Гріх ненависний Господу! Бо саме твій і мій гріх прибили Ісуса Христа до хреста!

Бачити гріх так, як бачить його Бог, це незмінна ознака істинного покаяння. Гріх губить людину, гріх відділяє людину від Бога, гріх оскверняє людину і позбавляє її того, для чого вона була призначена Богом.
І, нарешті, покаяння має привести грішника, що кається, до Ісуса. Грішник має прийти до Христа, щоб просити Його про прощення і милість! Якщо ти хоч трохи надієшся на свої здібності і свої старання виправитися та звільнитися від гріха, то покаяння твоє недійсне. Але ти повинен бути готовим повністю покладатися тільки на Христа, на Його здатність і силу спасти тебе.

Ось що необхідно, щоб за тебе почали радіти ангели!

Ярл ПЕЙСТІ

"Благовісник", 3,2011