Головна

Про нас

Останній номер

Архів номерів

Статті

Замовити друкований варіант

Пожертвування

Інтернет-ресурси

Новини Церкви ХВЄ України


Актуальне запитання

Адреси церков ХВЄ та розклад богослужінь

 




Роздуми над Словом Божим

Християнство – це Iсус Христос

Ісус Христос — основа християнства, центр віри кожного християнина, мета помислів і бажань, а також джерело сили християн. Тому без пізнання Ісуса Христа, без зустрічі з Ним немає справжнього християнства. А всі наші чесноти без Ісуса Христа не мають ваги і якогось особливого значення. Апостол Павло, нащадок багатого єврейського роду, римський громадянин, високоосвічена і вельмишановна особа, яка користувалася довірою навіть первосвящеників, коли зустрівся з Ісусом і пізнав Його ласку і велич, то сказав: «…Я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа…» (Фил.3:8,9). Так високо він оцінив Ісуса — понад усі свої скарби і всю свою славу. Щось подібне відбувається з кожною людиною, коли їй відкривається Господь Ісус Христос.

Зазначу, що всі зміни у нашій свідомості, яка є свідомістю язичника, супроводжуються внутрішньою боротьбою. Автор Послання до євреїв звертається до віруючих: «Згадайте ж про перші дні ваші, як ви просвітилися й витерпіли запеклу боротьбу страждань» (Євр.10:32). Ця «запекла боротьба страждань» відбувалася не ззовні, а в серці тих, хто просвітився, і боротьба ця відбувалася між старим розумінням Бога, себе, спасіння і тією істиною, яка раптом осяяла розум і серце.

Мені також довелося пройти певні етапи внутрішнього дискомфорту до християнства, до пізнання Ісуса Христа.

Як і більшість моїх співвітчизників, я вважав себе християнином. А жив, як мені хотілося, звичайно, в межах своїх можливостей. До храму ходив рідко, багато чого не розумів. Бог мені здавався далеким. Я був відносно задоволений собою і своїм життям. Але коли вступив у педагогічний інститут, то через деякий час побачив усю міру своєї порочності. Виявилося, що я не такий уже й здібний до науки, як мені здавалося, не такий талановитий, як би мені хотілося, побачив, що мені подобаються шумні компанії, алкоголь, подобається сказати неправду і багато чого, за що мене почала осуджувати совість. Я відчув глибоке невдоволення собою і почав шукати вихід зі свого сумного становища. Але замість того, щоб іти зі своїми проблемами до Бога, взявся вирішувати їх сам. Мені здавалося, що зможу себе вдосконалити. Зацікавився психологією, окультними практиками. Зокрема, зачитувався Клізовським, Блаватською, Реріхами. Придбав собі томи «Агні-йоги», підручник із хатха-йоги, «Бхагаватгіту» і багато чого, що на мій погляд, мало б мене зробити кращим. Але мій стан погіршувався, я почав потерпати від тяжких депресій.

Що дивно, то я, той, хто вважав себе християнином, купував собі найрізноманітніші релігійні і теософські книжки, а на Біблію не звертав уваги. Повертаючись назад і аналізуючи коло свого спілкування, приходжу до висновку, що це було загальною хворобою студентства, а можливо, і всієї нашої української інтелігенції. На превеликий жаль, переважну більшість із нас цікавило язичництво, індуїзм, буддизм, різноманітний окультизм, тільки не християнство, тільки не Біблія, тільки не Ісус Христос. Такий стан кожного з нас, тим більше інтелігенції, вважаю шкідливим як на особистісному рівні, так і на національному, державному, бо руйнує її християнські підвалини.

У той час я писав вірші, у яких оспівував смерть, зокрема самогубство. Мені здавалося, що це єдиний вихід із проблем. Хоча, слава Богу, боявся щось заподіяти собі.

І ось одного разу, коли я читав одну теософську книжку, у якій описувалося, який могутній Бог, який Він усезнаючий і не обмежений у Своїх діях і можливостях, мені раптом відкрилося, що цей далекий Бог не так уже й далеко, що жодна вправа і жодна людина мені не допоможе, а тільки Він. Це було прозріння. Я сповз з ліжка на коліна і почав плакати. Справді, є Бог, і Він може мені допомогти! З того часу почав свідомо звертатися до Нього. Відвідував служіння, а основне — купив Біблію і з великим зацікавленням її читав.
У світлі Біблії бачив себе ще гіршим і розумів, що моральної чистоти досягти не зможу, не зможу досягти святості Ісуса, і це мене ще більше бентежило. Розумів, що моє християнство — це елементарне язичництво, побудоване на егоїзмі, на власних бажаннях, яке поставило в центр мою особу і хоче, щоб навколо неї крутився Всесвіт. Це мені завдавало багато болю. Але я уже знав, до Кого йти зі своїми стражданнями. Тільки до Бога. Що й робив, щиро молився і далі читав Біблію. У той час змінилися і мотиви моїх віршів. Тепер я у них благав Творця мені відкритися, мені допомогти.

Усвідомлення себе великим грішником і власної неспроможності звільнитися від гріхів було одним із дуже важливих кроків до пізнання Ісуса Христа. Без цього усвідомлення немає покаяння і немає потреби у Тому, Хто прощає. Зрозумівши, що я настільки грішний, що заслуговую від Бога найсуворішого покарання, і збагнувши, що сам не можу відпокутувати своїх гріхів, почав страждати ще більше. Це був дуже важкий тягар. Тепер розумію, чому люди відганяють думки про свою гріховність. Із цими думками приходить страх, біль, бо ж руйнується той підмурівок, який вони вибудували для себе, щоб почуватися впевнено. А це потрібно пережити. Отож, у своїх стражданнях я почав каятися перед Богом у гріхах, просити прощення в Нього — і одного дня мій розум осяяла спасенна думка: Бог любить і мене, прощає і мені гріхи мої ради Господа Ісуса Христа, дарує і мені спасіння. Більше того, Він називає мене Своєю дитиною і обіцяє Своє піклування у цьому житті і у вічності. Це сталося як глибоке переживання зустрічі з Господом Ісусом Христом під час проповіді на одному з євангельських служінь. Ось саме це осяяння, це переживання і стало початком мого справжнього християнства, початком моїх стосунків з Ісусом, початком пізнання і прагнення наслідувати Його. Я зрозумів, що християнство — це Ісус Христос, це пізнання Його, це насолода Його любов’ю і віддяка любов’ю за Його любов.

І у цьому разі змінилися мотиви моїх віршів. Я заспівав пісню хвали і вдячності своєму Господу.

* * *
Ім’я Господнє на вустах моїх,
Солодке серцю і солодке слуху.
Ісус, Ісусе! В ранах у Твоїх
Любові маю вічну запоруку.

Ісус, Ісусе — музика звучить.
Ісус, Ісусе — світло дивне сяє.
І серце радо й ніжно тріпотить,
Бо поряд Він, бо Він мене чекає.

Василь МАРТИНЮК

"Благовісник", 2,2011

Українська християнська поезія