Мовою притчі

Цвяхи

Жив-був хлопець з поганим характером. Дав йому якось батько повний мішок цвяхів і сказав забивати по одному кожного разу, коли той втратить терпіння або з кимось посвариться.

Першого ж дня забив син у садові ворота аж 28 цвяхів і аж сам злякався. Він і не задумувався раніше над тим, наскільки він нестриманий та схильний до суперечок.

Схаменувся і вирішив справлятися. Вже на другий день йому вдалося зменшити кількість гвіздків до 15, потім до 11, 9. Потрохи хлопець навчився контролювати себе і зі здивуванням побачив, що це не так вже й важко, коли цього захотіти, слідкувати за собою. Нарешті настав день, коли він не вбив у ворота жодного цвяха. З радощів пішов до батька похвалитися своїм успіхом.

І тоді батько дав йому пораду надалі кожного разу, коли син втримає себе від люті, гніву та сварки, витягувати з воріт по одному цвяхові. Син так і вчинив.

І от одного дня на воротах не залишилося жодного цвяха. Щасливий син побіг до батька поділитися радістю.

Батько привів сина до воріт, поклав руку йому на плече і сказав:

— Молодець сину. Ти добре працював над собою і своїм характером, ти зумів побороти в собі все погане. Але придивися уважно до воріт: вони не такі, як були раніше. Так, в них зараз немає жодного гвіздка, але, дивись, скільки залишилося дірок. Отакі ж дірки-рани залишилися і на серцях тих, кого ти образив, на кому ти зігнав свій гнів чи з ким посварився. І неважливо, скільки разів ти попросив пробачення: образи прощаються та забуваються, рани заживають, але шрами залишаються.