Журнал Благовісник

Поезія

Юрій ВАВРИНЮК

Самотність

Робiнзони двадцятого вiку...
В мiжнародних стосунках — прогрес.
А душа... А душа, як калiка,
В одинокостi плаче
й чекає чудес.

Ми за кiлька годин залiтаєм в Канаду,
До сусiда — iдемо роки.
Нас нiщо не хвилює, нiяка громада,
I нiкому, буває, подати руки.

У мiльйонних мiстах — одиноких мiльйони
Збудували фортеці бетонних квартир.
I не можемо вийти з заклятої зони,
Мов веде нас слiпий поводир.

Не хвилюють проблеми колеги чи брата.
А розмови?.. Лишень — «Добрий день».
Боїмось запросити сусіда до хати,
І не чути вечірніх пiсень.

Одинокiсть. Страшна одинокiсть,
Нашi душi іржею з’їдає щомить.
Бур’янами зросли егоїзм та жорстокість,
I залишенiсть болем у серці щемить.

Робiнзони... Робiнзони повсюди,
Як на островi, в колi тривог.
I проходять повз нас одинокiї люди.
Залишенi люди.
Бо — залишений Бог...