Поезія

Яна СИНЮК

Світлий погляд

Доброго ранку, світе Господній!
Доброго ранку, синь небес!
З темної, як час, безодні,
з ночі погляд мій воскрес.
Я дивлюсь на сніг, що білим
вишиває світу тло…
Срібним дзвоном віддзвеніло
і у безвість відійшло
все, що вчора було лихом,
було болем, було днем.

… і лягає доля тихо
в лінії прозорих схем.

Ранкове

Щось у мені прокинеться раніше
Стрічати голубів на підвіконня.
Можливо, небо.
Може, тиша, вірші…
Птахи лиш зараз ввіряться долоням.

Щось у мені прокинеться уперше —
будити дзвони, бити в них на сполох.
І щось в мені, вже в котрий раз умерши,
прокинеться так світло і раптово!

Щось у мені прокинеться, авжеж…

Підпис

Своє дитя яснооке
Візьмусь заколисувать срібним дощем.
У цьому світі високому
Стільки всього не написано ще.
І в книзі радості чиста сторінка
Іще, як на диво, не рідкість.
І — дяка Богу — ще є слова,
Щоб під ними поставити підпис.

Дощ

Я думала, як тільки я покличу,
Ти прийдеш, щоб піднять моє обличчя.
Ти прийдеш змити всі мої тривоги.
Такого я завжди шукала Бога.
          Та час прийшов. Тебе я кличу між
          безлюдних площ:
           усе моє життя змиває дощ!
          Ще мить: мене саму змете цей водоспад…
О де Ти є, Хто дав і взяв назад?

І страх обняв мої зболілі плечі.
І шум дощу заполонив увагу.
Скуйовдив вітер спокій, вітер втечі,
І на устах лишив утому й спрагу…

А Ти мовчав. Лиш я і вітер
          Тут, між площ… між площ…
          І далі дощ. Цей безпросвітний дощ.
          Холодні краплі, сутінки та бруд.
          Та раптом я почула: «Тут! Я — тут…»

Нехай ця злива й далі дужчає
Із нею дужчає тепер й хвала моя.
Я знаю: Ти завжди Той, Хто Ти є,
Не важить, де була чи буду я.
На перехресті всіх земних дощів,
В молитві своїх рук не опущу.
Я знала тільки Господа псалми.
Віднині Ти —
                    Господь
                              мого дощу.

Вірш надії

У ніч із зими на весну
щось зміниться, ти повір.
Тихесенько крига скресне,
зійшовши на добрий ясир
посланцям далекого Ирію,
войовникам світла й тепла.

Зернятком гірчичним міряю,
Що снігом-дощем не змогла.

* * *
Ця свобода чуття польоту…
Це знаття, що вже «вчасно» не вийти…
То неправда, що більше «ХТО ТИ»
за смиренне і тихе «ЯКИЙ ТИ».

Дуже добре, коли є на серці шви.
І багато-багато болючих тем.
Не важливо сьогодні, КУДИ МИ ЙШЛИ.
Тішить серце надія — КУДИ ПРИЙДЕМ.

Добрий час

Прокинься у добрий час,
Збирайся у добру путь.
Вдивляйся у небо —
там точно
є правди жива вода...
Все просто і без прикрас:
за ким друзі сльози ллють?
Ти був, як художник —
отой, який
і пензель, й мольберт продав.

Ти був, як поет, що вірші
на потім, назавтра кликав,
а завтра не міг зв’язати
докупи і двох рядків.
Поет, що боявся тиші,
бо тиша його безлика.
Бо тиша його — безсила,
Бо тиша його — без слів.

А зараз… ти чуєш крила,
що виросли за спиною?
Ти бачиш: жевріє ранок,
і день починає біг?
Світ цей змінився — о диво! —
змінився разом з тобою.
І Той, Хто змінив його,
раптом
відкрив тобі стільки доріг!

Два крила

Це було вчора.
Лиш крок в минуле.
Там серце — хворе.
А я й забула…

Я вже й забула,
Як сльози рясно
встеляли там, в минулому
мій шлях…
…мій шлях до щастя.

Сьогодні — радість.
Є день, є спокій.
Джерела чисті
В серці глибоко.
І сльози рясно
З очей Господніх
Встелили шлях до щастя мій.
…хоча він вів в безодню.

Що там холодне —
Те тут гаряче.
Що там у темряві було —
Сьогодні зряче.
Порожній колос.
Зерно добірне.
Непевний голос мій
Підняв Ти чистим й вірним.

Моє Життя! В Тобі я ожила!
І два народження моїх —
як два крила.
Люблю Тебе.
Твій дар не оцінити.
Мине цей світ,
І все що в нім.
Я ж буду жити…

"Благовісник", 2,2010