Усі вірші Ольги Міцевської

Йосип

Він її покохав за цнотливість,
Чисту душу і погляд ясний.
Але раптом удар — чи ж можливо
Так було помилитися в ній?

Міркував, за яку ж то провину?
То ж, напевно, таки неспроста:
Палко мріяв про власного сина,
А натомість осміяним став.

Ледве стримував серця ридання.
Шепотів лиш одне: «Не прощу!
Вщент розбиті усі сподівання.
Хай іде собі геть — відпущу!»

Трохи втишився біль… Можна й спати —
В серці намір твердий. Але ось:
«Ти не бійся Марію прийняти», —
В сні до нього проказує хтось.

Кожне слово в душі карбувалось —
Він впізнав голос свого Ягве:
«Знай — від Мене усе оце сталось!
Мого ж Сина — Ісусом назвеш…»

Більше вже не шукав він провину.
Знав напевно — усе неспроста.
Мріяв бавити власного сина,
Але батьком Господнього став.

Добре в серці бажання плекати,
Але десь на перетині мрій
Буде вибір — і треба обрати
Божий намір здійснити чи свій.

Крила натхнення

Людина, що слухає Боже, говоритиме завжди.
Пр. 21:28

Думки, як птахи, з-під руки втікають,
Піймати хочу – метушусь безсило:
Пишу, читаю, думаю, черкаю…
Та лиш в Тобі, Господь, натхнення крила.

І пишеться тоді, коли Ти мовиш,
Хоча й нечутно для людського слуху,
Своє живе вогненно-чисте слово,
Що проникає у глибини духу.

Думки, мов птахи, їх не наздогнати,
Щасливі, трепетні, гіркі, тривожні…
Тож говори – я буду дослухатись,
Ти – джерело мого натхнення, Боже.

Мить каяття

Спинися мить! Народжується диво.
Бентежно серце у сльозах бринить,
Завіса впала із очей журливих.
Спинися, мить.

У сповитку Христової любові
Будуються до вічності мости —
Молитви несміливе перше слово:
«Господь, прости...»

«Прости, Господь!» — і у святих висотах
Цей тихий поклик торжеством звучить.
Радіють ангели, бо це достоту
Щаслива мить.

Співає небо. Ну хіба не диво:
Свій сенс знайшло іще одне життя.
І, може, вперше глянуло щасливо
У майбуття.

* * *
Нестримно дні плинуть в роки
У клопотах, планах і мріях…
Без Бога міцної руки
Прожити ми їх не зумієм.

Здається, продумав усе
І крок передбачений кожен.
Дозволь, хай в щоденник внесе
Свої корективи Дух Божий.

Й дарма, що сльоза на очах
Чи серце стиснулось від болю,
Аби лиш – слова на устах:
«Хай буде Твоя, Боже, воля!»

Хай буде воля Твоя!

Планую, мрію, сподіваюсь…
Та воля Твоя хай буде, о Господи!
Будую, плекаю, лелію…
Ти ж плавиш, карбуєш, обточуєш.
Я – боязко, невпевнено, бездумно іноді, невміло.
Ти – філігранно, витончено, бездоганно.
Горіти я хочу, та вмить попелію,
Бо й постала із праху за Словом Твоїм.
Ти ж – вогонь невгасимий.
І створив Ти мене не для попелу,
А для слави Своєї – вінцем сонцесяйним.
І я буду сіяти, бо Ти джерело мого світла,
Горітиму вічно для Тебе,
Бо Слово Твоє, наче вітер
Роздмухує іскри душі.
Надіятись буду, мріяти, сподіватись,
Плекати, леліяти, будувати,
Хоч боязко, невпевнено, невміло
Горіти, сяяти, пломеніти – повік.
Хай же буде воля Твоя, о Господи!

Торкнусь

Торкнусь співчуттям до страждання,
Торкнусь до сердець – любов'ю,
До Бога – палким розкаянням,
До неба – душі чистотою.

Торкнусь – і лід серця вмить скресне,
Сльозами стече крізь вічі
І прийде те Царство Небесне,
Де житиму нині й вічно.

Не раз покидатимуть сили,
Як хтось з кровотечею в серці,
Плекаючи віру, несміло
До серця мого доторкнеться.

Та сил почерпну я в Ісуса
І в миті щасливі й тривожні
Любов'ю до зла доторкнуся
Й осяю добром серце кожне.

Миті одвічного

Думку до думки, слово до слова,
Мов намистини нанизую знову.
Та описати буваю не в силах
Посмішку неба красиву-красиву,

Чисту пелюстки сльозу на світанні,
Пісню зірниці тремтливо-печальну,
Спрагу проміння, що сяє в зеніті, –
Хоч це всього лиш одвічного миті.

Миті величні, що серце бентежать,
У таїні неосяжно-безмежній
Дивно постали, як світу основа,
З думки Творця, за Святим Його словом.

Розумом їх осягти не беруся –
Небу у відповідь тихо всміхнуся…
Думку до думки зберу по краплині
Й виллю у слово – подяки й хваління.

Храм

…Ви Божий храм, і Дух Божий у вас пробуває.
1 Кор. 3:16

У серці зводить Бог
Святий величний храм.
Прихисток від тривог
Душа знаходить там.

В нім вічна таїна
Пречистих одкровень
Й оселя неземна,
Де Божий Дух живе.

Торговців геть жену,
Нема їм місця там.
Вже сплачено ціну
За дух мій – кров Христа.

Не розміняюсь – ні! –
На дріб'язок гріха,
Щоб Божий Дух в мені
Ніколи не cтихав.

В святе святих несу
Хваління фіміам –
В моїй душі Ісус
Споруджує Свій Храм.

* * *
Тишу шукаю – омріяну втіху,
Тишу без жалю, тишу без сміху,
Тишу не ту, що звіщає про бурю
У передгроззі природі приснулій.

Тишу не ту, що на мить запанує
Там, де наклепника жертва почує.
І не оту, що дзвенить лиховістям,
Тому, хто збився зі шляху у лісі.

Тишу шукаю у серці і в домі,
Тишу у силі і тишу у втомі,
Тишу у слові палкої молитви,
Тишу в спокусі, тривозі і в битві.

Тишу, що душу осяє світанням,
Тишу, що зміцнить надію останню.
Тишу шукаю – до неї горнуся –
Втіху безмежну єднання з Ісусом.

"Благовісник", 3,2009

Усі вірші Ольги Міцевської