Василь МАРТИНЮК

* * *
Вмирає гріх — а серце оживає,
Тріпоче в купелі небачених щедрот,
Якi дарує Саваот,
Як знає.

Воно, ожиле, радісно співає —
Покинуло Содом, неначе Лот,
I може зазирнути до висот,
Де правда сяє.

I, трепетне, надіється, чекає —
За свій земний i швидкоплинний вік
Побачить осяйний Господній Лик,
Що все прощає,

А потім ринуть у життя безкрає,
Де зупинився невгамовний час
I де завжди любов’ю Спас
Обігріває.

* * *
Розкрите серце Господу назустріч —
Ввійди, лишись, вечерю сотвори,
I душі струджені нехай увійдуть з вулиць
Для хвали;

Щоб вдячність принести за хліб покути
I спогаду терпке вино,
Що голос Твій змогли почути
Не так давно;

Що рук Твоїх пережили торкання,
Пізнавши всю любов у повноті…
У ній даровані предивні осяяння
Золоті.

Душа звучить, немов Господня ліра,
Бо щойно в Господа руках була.
Мій Господи, Тобі моя офіра —
Хвала!

* * *
Легкі потоки ллються з вишини,
Змивають бруд i в помислі i в слові.
I шепіт в хлюпоті: «Сини,
Живіть в любові!»

Навкруг предивні грають кольори.
А там спивають ангели чи люди?
О Господи, візьми, бери
Серце облуди.

Потоки піднімають на собі —
Немає тіла i немає болю.
Як дякувати, Господи, Тобі
За справжню волю?

Любов’ю повнитись, цвісти,
I чути голос: «Не зоставлю!»
Як радісно іти й нести
Серце з кришталю!

* * *
Любімо Господа, хто волю віднайшов!
Вона дарована всесильною рукою,
Щоб ми веселою i вірною ходою
До Нього йшли,

Щоб не боялись перепон i бою.
Хоч духи зла є завжди на путі,
Але у нас небесне на меті,
I сам Господь є нашою метою.

Любімо Господа, бо Він нас освятив
I одягнув у снiжно-бiлi шати.
I Він від нас не вимагає плати,
Бо полюбив.

Він вибрав нас, щоб ми могли сіяти
Для всіх, хто збився з праведних доріг…
Мій Господи, о, дай, щоб завжди міг
Тебе любити й прославляти!

* * *
Хай не забракне молитовних слів!
Вони голубками піднімуться до Бога —
На їхніх крилах прилетить підмога,
Щоб ти радів, щоб щиро ти радів.
Хай не забракне молитовних слів!

Хай серце сповниться для Господа подяк,
Сміливо тягнуться до неба руки —
Усіють душу благодатні звуки,
Як теплий дощ, рясні, неначе мак!
Хай серце сповниться для Господа подяк!

Хай дух співає в тягарях земних,
Забуде геть безпомічне «не можу»,
Бо поряд ангели несуть сторожу
Від всяких бід і від усіх лихих!
Хай дух співає в тягарях земних!

Хай зi сердець вихлюпує любов —
Подяки квіти зацвітуть навколо!
Пробудиться у втомлених раптово
Жага хвали, жага до молитов.
Хай зi сердець вихлюпує любов!

Хай не забракне молитовних слів!
Вони голубками піднімуться до Бога —
На їхніх крилах прилетить підмога,
Щоб ти радів, щоб щиро ти радів.
Хай не забракне молитовних слів!

* * *
В Господню руку серце положив,
Вдивляючись в Його пресвітлі очі…
Я сяйво їх нестиму дні та ночі,
Де б не ходив.

Вони мене зігріють в стужі час
І втишать жар душі у дні пекельні.
У світлі їх усі думки непевні
Втечуть ураз.

Господні очі, ваше світло хай
Заллє мій розум й душу безборонні
І серце щире у святій долоні
Наповнить через край!

Хай серце трепетне, забувши про вагу,
Ридає в благодатному промінні!
Любові сльози, ніжні та дитинні,
З собою принесуть снагу

Для стуків відданих у непривітнім світі,
Що роздає, немов дари, печаль…
Ти, серце, в Господа, тебе не вразить жаль —
Тебе Він любить і навчить любити.

Осінь і плоди

У осені завжди шукаєм плоду —
І тішимось, бо в неї він є зроду.
Бо завше осені прекрасний дивний сад
Багатий і на груші, й виноград,
На сливи і на яблука багатий, —
Вона ж бо любить людям догоджати.

Як догоджають нам — таки приємно.
Але чи любимо годить взаємно?
Бо ж наш людський свавільний, впертий рід
Так рідко у собі плекає плід,
До того ж, задоволений та ситий,
Не поспішає Богу догодити.

Бог осінню запобігає лиху,
Плоди приносить — й має з того втіху.
Та Він надіється знайти у нас плоди
І зазирає в душі нам завжди,
Чи не побачить раптом в ній любові
Або терпіння в ділі та у слові.

Отож, під старість, ув осінню пору,
Частіше думаю про милість та покору.
Хоч жив пристойно, мав Господній страх,
Та де плоди? Без милості ніяк
В блаженний вічний край не доберуся,
Що приготований стражданнями Ісуса.

Будь милосердний, Отче, Христа ради,
Ще не вирубуй дикі виногради,
Ще буде плід на їхньому гіллі,
Аби тобі покласти на столі —
Плоди солодкі, благодаті повні,
Плоди життя, плоди сердець духовні.

"Благовісник", 3,2019