Василь МАРТИНЮК

* * *
Я іду, я біжу додому,
Бо мені вже сниться ночами…
Поспішаю, забувши втому,
Пригорнутись до рідної мами.

Я дорослий, та, ніби дитина,
Притулюся до неї радо.
Буде поруч уся родина —
Будуть поруч брати і тато.

Благословіть мене, батеньку!
Не згадайте упертого норову.
Благословіть мене, батеньку!
Покладіть мені руку на голову.

Благословіть мене, матінко!
Все недобре давно вами прощене.
Благословіть мене, матінко!
Поцілуйте чоло моє зморщене.

В хаті батьковій вікна сині,
А долівка ясно-червона,
І над вікнами по картині,
Рушником обрамлена кожна.

Фотографії в сизих рамах…
Поглядають усміхнені діти.
Ще серця молоді, не в ранах,
Ще не встигло життя розбити…

Піч селянська. В ній добра мати
Нам борщі готувала і кашу.
Так і хочеться посмакувати
Із дитинства їжу найкращу.

Задзвеніли миска і чашка…
Потісніться, бо місця мало.
Роду нашого з Божої ласки
Із роками багато стало.

Люба матінко, любий батьку,
Ой, нелегко було вам жити!..
Праця, клопоти від світанку,
Щоб здоровими виросли діти.

Ми дорослі — і раді стрічі.
Тільки сльози… Не треба, не можна…
Батьку, мамо, на вашім обличчі
Дорога нам і зморшка кожна.

"Благовісник", 2,2019