Дмитро ДОВБУШ

Скрипка

Присв. Лідії Вудвуд

Футляр пустий. Він спить і бачить сни.
А тишу крають гострі, наче бритви,
Чотири розтривожені струни
Сонатою нестримної молитви.

Сльозина — то найкраща каніфоль,
Надія — то найвідданіша мука.
Хотілось «до»... Та поки — тільки «соль».
На ранах сіль, а на душі розпука.

Хотілося «до» згоди і тепла,
Хотілося від соло «до» оркестру...
Вона свій біль і відчай віддала
У руки досконалому Маестро!

Смичок у пальцях стане почуттям,
І струни вийдуть заміж за акорди.
Кімната перетвориться на храм —
Храм музики, натхнення і свободи!

Маестро — відчуває інструмент.
В Його руках він плаче і сміється.
Він віртуоз, Він схоплює момент,
Торкаючись до струн, немов до серця.

Ніхто не вловить ритму тишини,
Якщо не знав Маестро особисто.
Мовчать чотири зморені струни:
Любов, надія, сум і материнство.

Дмитро Довбуш

"Благовісник", 2,2025