Дмитро ДОВБУШ

Великий день

Моя Вечеря — хліб у бомбосховищі,
Ковток води, поділений усім.
Стирається межа — сусіди, родичі...
Є тільки люди, це передусім.

Моя душа — у Бучі-Гефсиманії,
Де волю роздягнули догола.
Ридаю у досвітньому тумані я,
А під ногами — кості та зола.

Був вибір у дворі первосвященика:
«Із ким ти був?» — звучало, як рефрен.
І я злякався... Боляче до щему, та
Співали півні голосом сирен.

Моя Голгофа — вибухи і постріли.
В розбитих вікнах зяє чорний страх.
Блукають розпорошені апостоли
Примарами по спалених містах.

Мій Еммаус — солона доля біженця,
Кінець надій, дорога без мети.
Усі, що не загинули — розбіглися.
І, врешті-решт, зруйновані мости...

Моє життя — єрусалимська горниця:
Сховай дітей хоча б за дві стіни!
Чиєсь чоло до рук твоїх пригорнеться,
А ти до нього серце простягни.

Що буде далі за всіма законами?
Три дні? Три роки? Правда наша де?
Великдень настає над териконами!
Великий день над вільними гряде!

Молитва міст

То хмари над головою, то знову прогляне синь:
Гостомель, Макарів, Ворзель, Охтирка, Ізюм, Ірпінь…

Молитва крізь звук сирени, крізь вибухи угорі:
Олешки, Чугуїв, Малин, Шевченкове, Бровари...

В підвалах, метро, квартирах — прискорений пульс сердець:
Бахмач, Волноваха, Харків, Варварівка, Кролевець...

Чоло заливає потом, обличчя проймає жар:
Генічеськ, Нова Каховка, Чаплинка, Енергодар...

Де діти кричать від жаху, де кров'ю спливає час:
Скадовськ, Маріуполь, Щастя, Михайлівка, Лисичанськ...

Розстріляні мирні люди — неначе жахливий сон:
Дніпро, Миколаїв, Київ, Житомир, Токмак, Херсон...

Пожежа іде за обрій, до неба — смолистий стовп:
Полтава, Чернігів, Суми, Калинівка, Конотоп...

Вкусивши вуста до крові від рідних до болю слів:
Бердянськ, Мелітополь, Буча, Семенівка, Васильків...

Пильнуй, Боже, кожну душу, надією осіни:
Великий Бурлук, Іванків, Рубіжне, Нові Млини...

"Благовісник", 1,2022