Благовісник

Зміни в житті людей

Кожен, хто бував у місіонерських поїздках, жив і служив на місіонерських точках, знає, що місіонерські будні відрізняються від захоплюючих книг та фільмів про місіонерів, сповнених карколомних пригод та неймовірних чудес. Проте життя кожного, хто служить, насичене простими зустрічами й маленькими перемогами, під час яких серце наповнює Божа благодать. Адже Бог — там, де годують голодних, лікують хворих, втішають засмучених, благовістять зламаним. Пропонуємо вашій увазі добірку саме таких коротких буденних свідчень із останніх листів місіонерів «Голосу надії».

Нещодавно відвідали одну бабусю, яка виховує двох дітей, яких залишила мама (хлопчику — 6 років, дівчинці — 8). Вона розповіла, як їй тяжко, як часто не вистачає коштів. Ми допомогли одягом та взуттям, купили дітям у школу канцелярії. Бачили сльози в очах бабусі… Як прийшла весна, за допомогою до нас звернулися літні люди, щоб допомогли приготувати землю до посіву. Іншій жінці допомогли продуктами — вона захворіла на тяжку форму пневмонії й не могла сама піти до магазину. А рідні не захотіли відвідати, боячись ковіду. Після того, як видужала, жінка розповідала, що цей пакет із продуктами практично врятував їй життя. Через такі прості речі люди бачать, що Бог дбає про них.
Олександр Слобода, Полтавська область

* * *

Дякую Богу, що можу бачити, як світяться очі людей, які приходять до Господа. Ось остання історія. Родичка одної сестри попросила приїхати в Рівне, помолитися за молоду жінку з хворим серцем, у неї мала бути операція. Я з іще одним братом поїхав за 200 км до людини, яка мала почути про Ісуса Христа. Побачили жінку — змучену, худу, у стражданнях. Ми засвідчили їй про чудеса, зцілення, які відбулися в нашому житті. Після бесіди запропонували покаятися. Ставши на коліна, вона прийняла Господа. Помолилися за її зцілення. Потім дізналися, що її чоловік був категоричним противником віруючих. Але коли дружина захворіла й хотіла піти до мами на молитву, сказав: «Не йди до мами, а хай служителі приїдуть до нас, я теж хочу почути слово Боже!» Чоловік перебуває в алкогольній залежності, та коли слухав Євангелію, у нього текли сльози — витирає, а вони течуть. Ми побачили в їхньому домі безвихідь. Сім’я страждає не тільки від хвороби, а й від гріха, сварок, непорозумінь, образ. Вони мають двох діток — маленьких хороших хлопчиків. Від’їжджаючи, ми їх благословили трішки матеріально, і це їх вразило, бо вони хотіли навіть повернути нам за пальне. А на другий день, я почув, що той чоловік шукає місцеву церкву в Рівному.
Василь Перепелиця, Хмельницька область

* * *

На початку квітня, коли вночі ще були морози, зателефонував один зі служителів церкви, який працює в таксі. Він побачив двох жінок на виїзді з міста, які спали на купі листя за автобусною зупинкою. Я зустрівся з ними, і виявилося, що це мама 60-ти років і дочка 35-ти років. Вони втратили в Харкові квартиру, а тепер йшли з православного монастиря, планували їхати в Росію. Ми привезли їх у дім молитви, дали можливість помитися, нагодували й поклали спати на матрацах у залі. Хоча це не дуже правильно давати нічліжку в церкві, але поки що немає іншого місця. При церкві вже живе один бездомний, він став членом церкви, дивиться за господарством і порядком. Наступного дня ми відвезли цих жінок в будинок милосердя.
Володимир Гладкий, Сумська обл.

* * *

Під час благовістя в м. Сколе один чоловік підійшов до мене й пожалівся, що він уже змучився від свого способу життя. Я запропонував йому звернутися до Бога. Він згодився, і ми разом молилися. Чоловік визнав Ісуса Христа як особистого Спасителя. Для мене це чергове свідчення Божої слави й сили під час проповіді Євангелії на вулиці. У м. Тлумач побачив на лавці одного чоловіка, і по ньому було видно, що хворий. Коли розговорилися, він сказав, що в нього рак горла й недовго лишилося жити. Чоловік почув Боже Слово, і ми разом в молитві звернулися до Господа. Він прийняв Ісуса Христа як особистого Спасителя. Слава Богу!
Ярослав Гур’єв, Львівська область

* * *

Нещодавно ми провели служіння для людей, які звільнилися з ув’язнення. Запросили братів, які колись також мали проблеми із законом, вони свідчили про Бога у своєму житті. Двоє людей покаялися. Вони ще не покинули своїх гріховних звичок, але відвідують богослужіння. Ми кардинально змінили підхід до соціального служіння. Тепер надаємо всім, хто звертається, одноразову допомогу. Далі, якщо люди хочуть, щоб їм допомагали, пропонуємо укласти угоду про співпрацю, де чітко прописуємо умови. Ми зі свого боку пропонуємо продуктові набори, одяг, допомогу з відновлення документів, наведення порядку в домі, пошуку роботи тощо. Вони у свою чергу мають щонеділі відвідувати богослужіння, покинути вживати алкоголь тощо. Якщо люди не дотримуватимуться угоди, будемо припиняти співпрацю. Таким чином ми відсіваємо тих, хто не бажає змінювати спосіб життя.
Валентин Моісеєнко, Дніпропетровська область

* * *

Продовжуємо заводити знайомства з новими людьми, будуємо стосунки, служимо. Одна з таких сімей — бабуся й онук. Її 34-річна дочка у зв’язку з фінансовими обставинами пішла служити за контрактом. І щось там пішло не так — жінка самовільно покинула армію (подробиць не знаємо). Якийсь час бабуся власними силами годувала 12-річного онука — чіплялася за будь-яку роботу, працювала в людей на городах, іноді їх підгодовували сусіди. В якийсь момент вона звернулася до нас, ми стали підтримувати продуктами, як могли, молитися за цю сім’ю. Спілкувалися з дочкою, багато говорили їй про Ісуса Христа, допомагали. Зрештою її оштрафували на 10 тис. і звільнили зі служби. Але ця ситуація привела жінку до покаяння. Вона стала відвідувати наші богослужіння. Розповідала, що дуже розчарувалася в житті, приходили думки покінчити собою… Але тепер поступово Бог зціляє її душу.
Володимир Зіньков, Луганська область

* * *

У рамках послуги патронатного вихователя, в нашу сім’ю поселили двох дітей із однієї неблагополучної родини (хлопчик — 14 років і дівчинка — 4 роки), тому наш звичний життєвий графік трохи змінився. Додалося клопотів і внаслідок шкільного дистанційного навчання — в таких умовах доводиться бути і в якості вчителя, і вихователя, і батька. Але головне наше завдання — забезпечити необхідне виховання, якого діти не мали у своїй родині. Вони разом з нами відвідують церковні богослужіння, готуються брати участь у дитячій програмі. Спочатку було важко залучати їх до сімейних богослужінь, але тепер спостерігаємо, як Господь їх змінює. Один раз на тиждень діти зустрічаються зі своєю мамою в нашій присутності. Це дуже непроста але благословенна праця. Молимося за спасіння цієї родини, щоб діти могли повернутися додому.
Тарас Герасимчук, Дніпропетровська область

* * *

У кінці лютого до нашого дому прийшов молодий чоловік і попросив допомогти його знайомим, які потрапили в складні життєві обставини. Приїхавши за вказаною адресою, ми були вражені. Двоє рідних братів 40 та 43 років восени поховали маму, живуть удвох у старенькому будинку, один із них — хворий, не встає з ліжка. А причина всього — любов до спиртного. Старший брат закінчив школу з золотою медаллю, мав гарну роботу, але все втратив через алкоголь. Менший брат довгий час працював у поліції, але також через залежність втратив роботу та ще й здоров’я. Ми регулярно їх провідуємо, приносимо їжу, розповідаємо про Бога та молимося.
Олександр Устимчук, Сумська область

* * *

Не раз телефонують невоцерковлені люди, просять, щоб їх відвідали, у чомусь допомогли. Зокрема ми відвідуємо двох літніх жінок, одна з яких ходить на милицях. Їм немає більше до кого звернутися, завжди просять, щоб їх не лишали. Інша жінка звернулася за допомогою, бо не було чим обігрівати хату. У неї інвалідність, а сину зробили операцію, і немає кому про них дбати. Привезли їм причіп дров. Вони мають бажання ходити до церкви. Ще одна літня людина зателефонувала й попросила порубати дрова. Поки рубали, спілкувалися про віру в Бога. Також відвідали 15 сімей із продуктовими наборами для них. Заходячи в доми, жахалися, як люди можуть жити в таких умовах. У деяких хатах немає підлоги, а просто земля, і ніяких умов...
Микола Шмига, Луганська область

* * *

Був один хлопчик, що потребував взуття, і ми знайшли для нього теплі черевики. Привезли їх йому на недільну школу, але з ним прийшов друг, який мав такий самий розмір ноги і йому теж потрібне було взуття. І Владик без вагань віддав ці черевики товаришу, а потім увесь вечір дуже радів за друга. Він був щасливий, що міг поділитися. А нам вдвічі приємно, що діти такі щедрі.
Тетяна Маринич, Полтавська область

* * *

Регулярно відвідую неблагополучні сім’ї, у яких є діти з інвалідністю, стараюся підтримати їх словом і ділом. Завожу підгузки, зубні щітки та пасти, шампунь, мило, продукти. В одній сім’ї, коли запропонував звершити молитву, на моє здивування, мама та двоє маленьких синів швидко стали на коліна, почали дякувати Господу. Це була коротка, але справжня молитва людей, які втомилися жити під тягарем гріха. Один із цих хлопчиків попросив, щоб я привіз їм хоч якусь каструльку, кажучи: «У нас нема навіть чай у чому зварити!» Це неможливо слухати без сліз. Зі мною був ще один брат та мій старший син, ми заплакали…
Сергій Ярус, Полтавська область

Благовісник, 2,2021