91 рік молодості

Еліс Шевкенек — відома євангелістка, місіонерка світового рівня. Корені її роду виходять із України, бо її батьки ще на початку XX сторіччя емігрували з України до Канади. Їй уже 91 рік, але вона, незважаючи на свій вік, прибула до України на декілька тижнів. Три дні сестра Еліс провела на Всеукраїнському молодіжному з’їзді в Малині. Щодня вона мала зустрічі в церквах різних міст України (Житомир, Бердичів, Буча, Київ, Чорнухи, Пирятин, Кременчук, Первомайськ, Херсон, Миколаїв). Сестра Еліс із молодечою заповзятістю проводить свої виступи (безперервно годину чи навіть дві). У неї досить напружений графік. Просто диву даєшся, звідки в неї беруться сили, та й ще в липневу спеку (не всі молоді місіонери змогли б витримати). Після подорожі по Україні сестра Еліс вирушить у Пакистан, де вона раніше трудилася багато років. Один молодий брат здивувався, коли зустрів Еліс Шевкенек на молодіжному з’їзді в Малині, і з наївністю хлопця з села він так висловив своє здивування: «Я ніяк не сподівався вас зустріти, я вже думав, що ви померли… а ви тут, та ще й серед молоді». На що вона зі смиренням відповіла: «Смерть не знає, на якому континенті мене знайти. Ти думаєш, що я 91 рік у старості? Ні, я 91 рік у молодості!»

Пропонуємо уривок із виступу сестри Еліс на зустрічі з християнами в Пирятині, що на Полтавщині, яка відбулася 12 липня 2016 року в міському Палаці культури.

Коли мені виповнився 91 рік, я сказала Господу: «Напевно, я вже стала старою, тепер уже не буду проводити таких служінь, як раніше». Але одного разу в церкві я відчула сильну присутність Христа. Тоді Ісус промовив до мене: «То ти тепер вже стара? А Я не старію, і Дух Святий не старіє. Що Духом Святим Ми робили через тебе тоді, Ми будемо робити і зараз». І я сказала: «Господь, якщо Ти хочеш, щоб я вирушила в яке-небудь місце, Ти скажи певним людям, щоб вони запросили мене. Я не буду просити нікого, але Ти поклади на розум іншим, щоб вони запросили мене». І коли хтось мене запрошує, я знаю, що це від мого Ісуса. Знаєте, чому я приїхала в цьому році в Україну? Коли я була в США, у місті Еверет (Everett), брат з України приїхав провідати мене. Я його бачила вперше в житті, і я не знаю, як він про мене дізнався. Він сказав, що приїхав запросити мене, щоб я виступила в молодіжному таборі в Малині. І тому я тут. Тепер я отримую запрошення від пасторів, яких раніше ніколи не знала і не зустрічала. У мене програма завжди дуже напружена. Зібрання вже заплановані на вересень, листопад, грудень. І якщо Бог наказує мені щось зробити, Він дає мені благодать і силу виконати це. Він каже: «Скільки дня, стільки й сили». Хтось запитав мене: «Чи ти не боїшся їздити в Індію одна?» Я відповідаю: «Я одна ніколи нікуди не їжджу. Мені це не важко, тому що Ісус зі мною весь час». Слава Богові!

Я молилася так: «Боже, або дай мені душі для Христа, або я помру...» Але ось що помітила. Багато людей приходять до мене з проханнями помолитися. Коли я питаю, за що молитися, то знову й знову чую: за зцілення, благословення, вирішення фінансових потреб, освіту, нову машину, будинок тощо. Практично всі потреби матеріального плану. Виходить, коли ми молимося, то зазвичай даємо вказівки Богові, що Він має зробити, а потім кажемо «Амінь!» і йдемо, вважаючи, що справа зроблена. Дуже мало християн моляться за те, що вгорі, за духовне. Це мене дуже засмучує...

Мені доводиться чути, що в тій чи іншій церкві немає любові. Це дуже сумно... Якщо ми любимо Бога й хочемо бути такими, якими Він хоче нас бачити, то намагатимемося робити те, що Бог велить робити нам, і будемо любити не тільки Бога, але й людей. Що сказав Ісус церкві, яка залишила першу любов? Те, що я читаю в Одкровенні, стосується й церков сьогодні: якщо не покаєтеся, якщо не поставите Христа на перше місце у своєму житті, Бог зрушить ваш світильник з місця... Полюби Ісуса всім серцем, будь другом Ісусу і не дружи з цим світом. Багато християн не зробили Христа Господом свого життя. Багато християн працюють день і ніч, щоб мати більше комфорту, а потім кажуть: «Подивися, що в мене є». А Ісус каже: «Ти теплий, і Я викину тебе зі Своїх уст...»

Ісус сказав: «Якщо ти любиш Мене, то виконай Мої заповіді». А якщо ми не дотримуємося їх? Чи любимо ми Ісуса — це доводить наш щоденний спосіб життя. Ісус хоче, щоб ми з Ним проводили час в бесіді, в тісному спілкуванні, як із найкращим другом.

Коли я проводжу в молитві час спілкування з Ісусом, я майже взагалі не молюся про потреби. Я гублюся в Ньому. Я тону в Його любові. Він розмовляє зі Мною, а я з Ним. У своєму дусі я так само сильно люблю Господа нині, як і в перший день своєї зустрічі з Ним. Я була молодою і зовсім нічого не знала про Ісуса й християн. Але коли Він увійшов у моє серце, я дуже сильно полюбила Його. Бог став для мене таким реальним! Я знайшла Того, Кого шукала душа моя. Я наївно думала, що ніхто у світі не знає Ісуса так, як Він відкрився мені, і вважала, що саме я повинна сказати всім людям про Нього. Я тільки розпочала вчительську працю в школі, але звільнилася, щоб мати більшу можливість всім сказати про Христа. Моя мама сказала тоді, що я зійшла з розуму, вона навіть спересердя сказала, щоб я вибиралася геть із дому… Я плакала й молилася, казала Ісусу: «Якщо батько й мати залишать мене, я Тебе ніколи не залишу». А мені було всього 20 років…

Я зрозуміла, що перш, ніж говорити з людьми про Бога, я повинна чогось навчитися. Тому вступила в біблійну школу. Закінчивши ту школу, із 23-річного віку пішла повністю на служінні Господу. У Канаді я та моя подруга з Божою поміччю організували дві церкви. Зазначу, що з самого початку свого християнського життя та служіння я вчилася в усьому довіряти Ісусу. Потім протягом 44 років я була місіонеркою в Індії і Пакистані, Індонезії і Таїланді та ще в багатьох країнах. Але зауважу, що жодна церква мене не посилала й не підтримувала фінансово. Багато людей не могли зрозуміти, як я можу так багато роз’їжджати по світу, ні в кого не просячи грошей, не співпрацюючи з жодною християнською місією. До того ж Бог дозволяв мені будувати не тільки доми молитви, але й будинки для пасторів, удів.

Я зрозуміла ось що: мої стосунки з моїм Богом такі — те, що я роблю, — це Божа робота, не моя. А якщо це Божа робота, і Бог каже мені в такому-то місці побудувати церкву, то Він забезпечить і її фінансування. Протягом багатьох років я щодня переконуюся, як Бог чудесно задовольняє всі мої потреби. Немає нічого більш чудесного, ніж навчитися довіряти Богу: «Оце, Бог — Спасіння моє! Безпечний я, і не боюся...» (Іс.12:2). У Євангелії від Луки, 18:1, написано, що треба молитися завжди й не занепадати духом. У нас є вибір: довіряти Богу або піддатися страху, смутку, прийти у відчай. Пророк Ісая сказав: «Я буду надіятися на Бога». Коли є надія, тоді немає місця для страху. Що сказав апостол Іван? Досконала любов проганяє всякий страх! Я настільки впевнена, що Бог любить мене, що не буду боятися нічого. Я також впевнена в тому, що Він хоче для мене всього найкращого. Я також впевнена в тому, що Бог знає, що для мене найкраще. У Нього є влада й можливість, і сила дати мені це найкраще. Навіщо мені боятися? Любіть Бога, утверджуйтеся в Його любові. Міцно вкореніться в Його любові. Він вас любить! Я вірю, що Ісус мене любить! Я вірю, що Ісус про мене турбується! Я вірю, що Його благодаті достатньо для мене! Я в Його руках! І Він ніколи не підведе мене. Це моє свідчення.

Підготував до друку Геннадій Андросов

"Благовісник", 3,2016