Місіонерськими стежками

«Місіонерський бум» на Кубі

Острівна держава Куба розташована лише за дев’яносто миль від побережжя США, але вона все ще залишається  загадкою. Протягом десятиліть режим Кастро здійснював жорсткий контроль над громадянами країни, її економікою й релігійним життям. Тепер же, коли стосунки між Кубою та США розморожені, увесь світ може по-новому поглянути на Кубу, а також на її церкву.

Куба починає прочиняти свої двері, і дедалі більше іноземців дізнаються, як місцева церква існувала тут у роки комуністичного правління. Варто сказати: на подив, добре. При цьому, на думку багатьох, саме труднощами обумовлений бурхливий ріст церков у цій країні тепер.

У звичайний недільний ранок на Кубі церкви переповнені людьми. Багато домашніх церков збираються у вітальнях житлових будинків. Багатьом кубинським церквам бракує місця. Наприклад, одній із церков влада відмовляється продати велику ділянку землі, і, оскільки церква зростає, то вимушена тягнутися вгору. На верхніх поверхах церковного приміщення розмістилися класи недільної школи, а також чотири кімнати, у яких можна дивитися трансляцію недільного зібрання.

«Коли в квартирі збирається 80-100 людей, усім дуже важко. І сусіди невдоволені», — розповідає пастор Мігель. Він очолює домашню церкву, яка тепер проводить зібрання в нього в дворі, тому що люди вже не вміщаються в домі.

Це звична ситуація для кубинських церков, які переживають бурхливий ріст, але сковані обмеженнями влади. За останні 20 років відкрилося понад 16 тис. євангельських общин. «Нашому зростанню у вірі сприяли обмеження та труднощі», — ділиться пастор Нестор. Разом із дружиною Розою він живе в маленькій кімнатці над своєю невеличкою церквою. Під час богослужінь, які відбуваються недільного ранку й вечорами в середині тижня, лише небагато хто може сидіти на більш-менш зручних місцях. «Людей тут не хвилюють зручності. Навіть якщо вони стомилися після довгого робочого дня, то будуть сидіти на мішку з камінням чи на залатаному стільці. При цьому вони взагалі готові простояти всю службу», — розповідає дружина пастора Роза.

За словами лідерів кубинських церков, події, які настали після падіння Радянського Союзу, сприяли нинішньому бурхливому зростанню церков. «З розпадом системи правління в Росії, Кубі довелося дуже важко, і люди стали шукати втіхи в церкві», — ділиться пастор Ермано. До того ж влада відкинула свою атеїстичну філософію і оголосила країну світською державою. У результаті — ціле покоління постало перед питанням: «У що вірити?» Тоді ж один чиновник запропонував: церкви, неспроможні отримати дозволу на будівництво, можуть збиратися по домах. Після цього виник цілий рух, подібний до того, який породив бурхливий розвиток Церкви в Книзі Дій апостолів.

«Ми розповіли Євангелію всім жителям цього району, принесли Новий Заповіт в кожен дім, — розповідає пастор Франциско. Він один із тисяч пасторів кубинських домашніх церков, які пристрасно йдуть за Євангелією. — Ми не можемо й не хочемо зупинятися. Бо ж навіть якщо вони не приймуть Господа в перший, другий, третій чи четвертий раз, ми все одно не повинні зупинятися, поки вони не прийдуть до Бога».

Такий ріст церкви здається ще більш чудесним, якщо врахувати бідність, яка панує в країні. Середньомісячна зарплата, встановлена владою, складає двадцять доларів, а професіонали зазвичай заробляють менше п’ятдесяти. Однак кубинські церкви відомі своєю щедрістю й готовністю  до самопожертви ради Євангелії. «Ми хочемо ділитися з іншими саме тим, що маємо, а не тим, що в нас залишається», — розповідає пастор Фернандо.

Ще одна перешкода на шляху кубинських церков — духовний противник в особі сантерії. Це суміш західноафриканських релігій, відомих своїми церемоніями. У Гавані послідовники сантерії люблять приходити в одну з лісопосадок. Тут вони звершують ритуальні омивання в річці й приносять жертвоприношення на камені.

Пастор Нестор стикається з їхнім спротивом прямо у своєму районі. Одного разу під час недільного богослужіння група послідовників сантерії стояла біля церкви й била в барабани. «Відбулося щось подібне на духовний поєдинок. Церква просто стала молитися, а потім молилися за дощ. Раптом залунав грім — і всім тим людям довелося піти», — згадує пастор Нестор.

За словами церковних лідерів, тепер влада знову дала певні полегкості. Стало легше проповідувати поза церквою, частіше дозволяють проводити особливі заходи. І все ж більшість церков не можуть розширитися, купити землю. Вони не можуть випускати християнські радіо- чи телепрограми. І їм доводиться працювати в умовах неблагополучної економіки. Плани реконструкції церкви пастора Нестора переносяться на невизначений час, оскільки церкві поки не вдається придбати такий необхідний для цього цемент. «Без страждання не буває викликів, а без викликів немає перемог», — не втрачає надій й не падає у відчай пастор Нестор.

Кубинці проповідують Євангелію з відданістю та пристрастю. Вони збираються в церкву по декілька разів на тиждень, проводять молебні, спільно постяться, благовістять. Вони дуже цілеспрямовані й зосереджені на Євангелії. Також вони хочуть об’єднатися з церквою в усьому світі, зокрема й із церквою в США. Кубинці виявляють бажання перебувати в  згоді та співпраці з іншими церквами і поширювати Євангелію, але при цьому проявляють обережність і побоюються негативного впливу на кубинську церкву.

* * *
Відновлення стосунків Америки з Кубою веде до місіонерського буму в цій острівній державі. Американські християни з радістю вирушають на Кубу. Але кубинські християни вже створили власний місіонерський рух. На Кубу насувається місіонерське цунамі, оскільки північноамериканські церкви готуються спрямувати потік місіонерів на цю острівну державу. Цьому сприяє покращення відносин між країнами й спрощена процедура в’їзду.

«Будь-який лідер, який проявляє активність і хоче взяти участь у чомусь новому в світі чи хоче познайомити свою церкву з живим християнством, повинен подумати про Кубу», — впевнений Джейсон Карлайл, лідер Південної баптистської конвенції. Він каже, що цей інте­рес виник ще в минулому році, коли президент Обама зробив спробу покращити стосунки з Кубою. Тим не менше, Карлайл та інші місіонерські лідери закликають бути обережними. Вони рекомендують американцям у першу чергу навчатися й надихатися на Кубі. Річ у тому, що кубинська церква перебуває у стані підйому й може поділитися значним досвідом із церквами США. Одне з її основних досягнень: тільки за останні 20 років вона заснувала більше п’ятнадцяти тисяч церков.

«Не можна сказати, що ми вирушаємо в якусь закриту країну, куди ще не проникла Євангелія. Вона там уже є. Кількість віруючих зростає просто дивовижно та неймовірно. Повсюди виникають домашні церкви», — розповідає Джейсон Карлайл.

Наприклад, ферма, якою володіє пастор Хуан, служить яскравим прикладом винахідливості кубинської церкви в справі проповіді Євангелії. Ферма фінансує місіонерську школу, яка протягом року навчає вибраних церквами кандидатів, після чого посилає їх в неохоплені євангелізацією райони острова. «Це бажання відкрити школу для місії було вкладено в наші серця Самим Богом», — розповідає засновник місіонерської школи пастор Хуан.

У 2008 році, коли кубинська влада роздавала селянам землю, він узяв ці поля, порослі хащами, щоб здійснити свою мрію про самоокупне служіння. Сьогодні нові церкви заснували вже близько ста випускників школи. «У нас немає розкішних приміщень, красивих класів і зручних гуртожитків. Усе це може певним чином перешкоджати виконанню роботи Господа. Хтось убачатиме в цьому привід, щоб сказати: «Я нічого не можу». Але нам це не заважає. Ми керуємося баченням і ентузіазмом», — ділиться пастор Хуан.

Вибрана стратегія вже дала хороші результати. Незважаючи на неймовірно обмежені ресурси, кубинська церква розпочала власний місіонерський рух. За останні роки сотні кубинців відгукнулися на заклик стати іноземними місіонерами — наприклад, минулого літа одна пара вирушила служити неєвангелізованій народності в Еквадорі. Експерти з місій дивуються тій унікальній підготовці, яку Бог дав кубинським служителям, хоча їм відомі і їхні труднощі. «Куба — місіонерська країна. І справді, ми роками готувалися до того, щоб посилати людей в інші країни. Постійні потреби й нестачі підготували нас до такої роботи», — говорить пастор Хуліо.

«Ті умови, у яких кубинці так виросли духовно, можна відтворити в майже будь-якій країні світу, зокрема, у тих регіонах, куди складно добратися. Для цього не потрібно багато ресурсів, і не треба везти з собою групу прославлення, — ділиться Джейсон Карлайл. — Кубинські християни мають дуже простий метод насадження церков. Великою перевагою є те, що вони звикли працювати в суворих обмеженнях. Цей метод: просто берете Живе Слово Боже і викладаєте його людям, ділитеся з ними Євангелією. Вони стають учнями, ви їх наставляєте, а потім засновуєте домашні церкви».

Американські християни навіть привезли на Кубу місіонерські команди з інших латиноамериканських країн, щоб ті поспостерігали за насадженням нових церков. Є думка, що якщо християни Латинської та Північної Америки зможуть відтворити те, що відбулося на Кубі, то сучасна церква зростатиме в геометричній прогресії. Додайте до цього потужний рух кубинських місіонерів, і можливості стають безмежними. Міжнародна місіонерська рада пропонує кубинцям посилати місіонерів по всьому світу, а не лише в іспаномовні країни. Тож у найближчі роки вони зможуть зробити воістину глибокий вплив.

www.mhn.emmanuil.tv

"Благовісник", 4,2015