Історичні постаті

Служіння матері: Сусанна Веслі

Все, що розхитує твою основу, заглушує твою совість, притупляє твою чутливість до Бога, применшує насолоду від духовних речей, дає твоєму тілу панувати над розумом і є гріх, як би невинно він не виглядав.
Сусанна ВЕСЛІ, із листа синові

Сусанна Веслі завжди залишиться в спогадах як мати Джона й Чарльза Веслі — засновників методизму. Духовне пробудження, яке прийшло через них, потрясло всю Англію і спричинило докорінні зміни у всьому суспільстві. Не тільки піднявся моральний, суспільний, економічний рівень життя в Англії, але й в інших країнах. Багато християнських конфесій визнають Джона Веслі як свого духовного батька, а гімни його брата Чарльза співають досі. Вплив Сусанни на формування цих мужів Божих відомий усьому світу.

Сусанна народилася в Лондоні, в Англії, у 1669 році. Була молодшою з двадцяти п'яти дітей. Її батько був відомим пастором у протестантській церкві в часи тяжкої політичної та релігійної боротьби. Вона з дитинства прислухалася до того, що говорили дорослі, вчилася, думала й робила свої висновки. Була лагідною й шанобливою.

У молодості Сусанна закохалася в Самуїла Веслі, студента теології, який мав дар поета, і вийшла за нього заміж, коли їй було 20 років.

У них народилося 18 дітей, але тільки 9 з них вижили.

Важко бути дружиною пастора

Чоловік Сусанни Самуїл спочатку був помічником пастора в Лондоні, потім його направили пастором церкви в Ормсбай за 185 кілометрів від Лондона. Було в них четверо дітей, а п'ятого очікували, коли чоловіка Сусанни послали в іншу церкву, що була за 80 км від того місця, де вони жили раніше. До цього часу трьох діток вже поховали.

Життя було важким. Політична позиція, яку захищав пастор Самуїл, не збігалася з позицією багатьох членів його церкви. Парафіяни організовували маніфестації і нападали на будинок пастора. Один з таких нападів став причиною смерті їхнього новонародженого сина. Було, що підпалили поле з льоном, вбили корів і навіть посадили Самуїла до боргової в'язниці.

9 лютого 1709 сталася пожежа. Опівночі Хетта, дванадцятирічна дочка, прокинулася від запаху диму. «Вогонь! Вогонь!» — щосили закричала дівчинка. Сусанна хворіла в цей час, але разом із чоловіком змогла витягнути з палаючого будинку всіх своїх діток, крім Джона. Вони, молячись, з великою скорботою дивилися на охоплений вогнем будинок, очікуючи, що він завалиться в будь-яку мить, коли раптом маленький Джон з'явився у вікні другого поверху. Швидко прибігли на допомогу сусіди, дісталися до вікна й узяли дитину в той момент, коли падав будинок. Згоріла майже вся бібліотека, усі рукописи, написані Самуїлом про життя Христа, його вірші та інші важливі документи. Але батько Самуїл не сумував про це, а радів порятунку сина Джона. Він покликав усіх сусідів і сказав: «Станьмо на коліна і подякуймо Господу за те, що врятував усіх моїх дітей, так, усіх моїх восьмеро дітей. Не важливий будинок. Мої діти — вони мій скарб!»

Дітей взяли до себе різні християнські родини до того часу, поки відбудували пасторський будинок.

Мрія та виховання дітей

Життя Сусанни було сповнене турбот, тривог, скорботи й розчарувань. Але вогонь випробувань не зміг погасити в ній ту віру і те бажання, яке вона мала з дитинства. «Зроби так, Господи, щоб життя моє було корисним і цінним для Тебе», — молилася вона тоді. А коли вийшла заміж, то казала: «Сподіваюся, що вогонь, який я запалю в серцях своїх дітей, буде горіти не тільки в Лондоні, а й у всій Англії і в усьому світі». Господь відповідав на її молитви, даючи їй мудрості у вихованні дітей. Потім вона молилася так: «Господи, допоможи мені так надихнути своїх дітей, щоб Ти міг їх використовувати для зміни цього злого світу!» Щоночі Сусанна ставала на коліна біля їхніх ліжок і просила, щоб Бог був їхнім провідником у житті. Вона мала впевненість, що Господь поведе по житті кожну дитину по-особливому. Але для того, щоб мрія збулася, необхідно її супроводжувати дією. Саме це й робила Сусанна.

Коли вона сама була дитиною, її батько вчив використовувати правильно час, організовувати виконання завдань за визначеним методом. Вже доросла Сусанна розділяла день на частини й використовувала певний час для виконання певного завдання. Сюди входило і виховання дітей, молитва, вивчення Божого Слова й роздумування над ним та різні інші домашні справи.

В одному своєму листі до сина Джона Сусанна розповіла, як виховувала дітей.

Вона формувала в них добрі звички. «З самого народження від них вимагалося те, що вони були здатні зробити. Коли дитині виконувався рік, його вчили плакати тихо. Так діти уникали зайвих покарань… Сім'я зазвичай жила в такому спокої, що здавалося, там немає дітей. Коли діти підростали і могли їсти звичайну їжу, то режим їхнього харчування був обмежений триразовим прийняттям їжі на день. Їхні столики були поруч з нашим столом, якщо вони щось хотіли з нашого столу, то просили тихим голосом. Їм не дозволялося їсти поза розкладом, за винятком того випадку, коли вони хворіли... Після домашнього зібрання, о 18 годині, вони їли. Після цього о 19 годині їх купали, починаючи з найменших, і готували до сну. О 20 годині вони всі були в ліжку».

Привчала дітей до дисципліни й покори. «Щоб сформувати у дітей розум, перше, що повинні зробити батьки — це завоювати їхню волю й навчити їх покори. Формувати в них повну покору — це повільний процес і вимагає багато часу й зусиль».

Вчила дітей стриманості та ввічливості. «Навчали їх, що не отримають нічого з того, що будуть просити зі сльозами. Наставляли їх, що розмовляти потрібно чітко, спокійно й говорити ясно, що хочуть. Ніколи не дозволялося їм просити щось без «будь ласка». Вчили їх ставитися з повагою до всіх людей».

Особлива увага приділялася духовному вихованню. «Як тільки діти навчалися розмовляти, їх вчили молитві «Отче наш». Вони повторювали цю молитву перед сном і коли вставали. Як вони підростали, вчили додавати до цієї молитви інші прохання, зокрема за своїх батьків і за інших людей. Також вчили їх окремих віршів з Біблії, які, відповідно до їхніх можливостей, вони вивчали напам'ять... З малих років діти навчалися відрізняти неділю від інших днів тижня. Вчили їх бути спокійними й тихими на домашніх молитвах і просити благословення після них. Вони просили благословення жестами до того, як навчилися говорити або вставати на коліна... Вимовляти ім'я Господа даремно, проклинати, говорити грубі слова, пусті слова було для них незнайомим. Навчали називати їх між собою «брат» і «сестра».

Ось 8 правил щодо виховання дітей, які передала Сусанна через свого сина Джона всім християнським сім'ям Англії того часу:

1. Я помітила, що діти говорять неправду через страх і через боягузтво. Щоб уникнути цього, ми вирішили, що коли дитина визнає те, в чому винна, і обіцяє не повторювати більше, то її не карати.

2. Ніякий проступок, такий, як обман, погана поведінка в церкві, непослух або невдоволення — ніколи не залишалися без покарання.

3. Жодна дитина не повинна бути покарана двічі за те ж саме. Якщо її поведінка змінилася, то не згадувати більше про це.

4. Кожен послух, який йде проти схильностей дитини, має бути схвалений.

5. Якщо дитина зробила щось з послуху або щоб догодити своїм батькам, хоча й не зовсім правильно, то це потрібно прийняти з добротою, тільки пояснити їй, як зробити краще.

6. Право на власність дитини повинні поважати інші, хоча мова йде навіть про незначні речі. Ніхто не повинен взяти річ дитини без її згоди.

7. Обіцянки повинні виконуватися чітко. Подарунки не забирати.

8. Дівчаток не вчити працювати (шити, в'язати і т. ін.), поки не навчаться добре читати.

Домашня школа

У сім'ї Веслі всі кожен день займалися по 6 годин. У ці години не дозволялися ніякі гучні ігри й порожні розмови.

Сусанна знала вподобання кожної дитини і молилася за розвиток їхніх талантів. Просила Господа, щоб Він допоміг їй наставити дітей, щоб їхнє життя мало певну мету.

Щодня вона приділяла годину комусь з дітей, щоб поговорити наодинці з ними про їхні проблеми. День тижня й час були незмінні. І кожна дитина знала про це й чекала розмови з матір'ю. Година Джона була після обіду в четвер. Ніколи він не забув про це. Навіть ставши дорослим, далеко від дому, він усамітнювався в цей час, щоб писати листи своїй матері.

Сусанна шукала способи привести кожну дитину до розуміння, що вона якась особлива. Наприклад, Джону вона нагадувала, що він «головешка, що вціліла від вогню».

Вона з ревнощами ставилася до душ своїх дітей. У 1710 році, коли маленькому Джону було вже 7 років, батька не було вдома кілька місяців. На чолі церкви залишився один проповідник, який насилу керував ранковими недільними зібраннями, а вечірні зовсім відмінив. Сусанна відчула величезну духовну потребу своїх дітей, і стала проводити для них вечірні недільні домашні зібрання. Усі, хто допомагав їй в будинку, попросили дозволу брати участь у них. Незабаром на зібрання прийшли їхні родичі. Кількість присутніх доходила до 200 осіб. Усі не вміщалися в хаті, тому слухали надворі. Сусанна не претендувала на роль пастора. Вона вибирала в домашній бібліотеці послання, написані своїм чоловіком, і читала їх. Керувала молитвами, вибирала й співала гімни Господу.

Діти

Сусанна раділа своїм дітям. Троє з її дітей були мислителями й дуже духовними людьми. Її старшому синові Самуїлові, який навчився розмовляти в п'ять років, після закінчення кращих університетів було запропоновано стати пастором, але він віддав перевагу посаді професора університету. Помер у 49 років, коли вже починалося пробудження, кероване його братами. Джон і Чарльз були студентами знаменитого Оксфордського університету. Саме там вони справили враження на навколишній світ.

Сусанна постійно переписувалася зі своїми дітьми. У своїх листах вона надихала їх, давала поради, роз'яснювала делікатні питання теології. Вона дуже раділа, коли Джона й Чарльза призначили пасторами. Сусанна не перестала допомагати своїм дорослим дітям духовно, молитися за них і бути їхнім постійним стимулом.

Одного разу, уже після смерті батька, Джон і Чарльз були запрошені до Північної Америки як місіонери. Але вони думали, що мати дуже потребує їх. Тому вирішили не їхати, якщо їхня мама буде не згодна. Коли Сусанна про це почула, то вигукнула: «Коли б мала я і 20 дітей, то зраділа б цьому їхньому служінню, навіть якщо ніколи не побачила б їх знову!»

Джон і Чарльз Веслі — великі сини великої матері

Кінець шляху

23 липня 1742року. Сусанні Веслі було 72 роки, коли сталося те, про що написав Джон у своєму щоденнику: «О 3-ій годині дня пішов до мами. Сів на її ліжко. Вона не могла говорити, але була при свідомості. Її погляд спокійний і тихий. Її очі дивилися в небо, поки я в молитві передавав її душу Богові. Без боротьби і зітхань її душа звільнилася. Ми, стоячи навколо її ліжка, виконали її останнє бажання». Її ж останнім бажанням було таке: «Діти, як тільки моя душа звільниться від тіла, заспівайте псалом хвали Господу!»

Із семи дітей, які залишилися живими, тільки Чарльза не було поруч з нею в момент її смерті.
Земне життя Сусанни Веслі закінчилося, але не її вплив. Духовний вогонь охопив всю Англію. Цей вогонь перетнув моря і через кілька років запалив увесь світ. Сусанна побачила початок виконання своїх бажань. Її бажання виконуються й сьогодні. Вплив її домашньої школи триває, подолавши час і відстані.

"Благовісник", 3,2013