Йонгі Чо: пастор, який вірив у чудо

Про так званий «корейський феномен» в останні десятиліття багато говорять, застосовуючи цей термін як до економічних, так і до духовних показників. І особливо це помітно на фоні того факту, що корейці, як нація, тепер розділені на два протилежних політичних табори: Північна Корея характеризується комуністично-диктаторською владою на фоні безправ’я та економічної бідності, Південна — неймовірно великим, навіть гігантським економічним стрибком та широкою демократією. Південна Корея часто згадується як приклад вражаючої за швидкістю та масштабністю християнізації. Перша протестантська громада була створена у 1884 році. А тепер тут більше як 35 % населення — християни, із яких переважна більшість — протестанти. У 1984 році в країні було близько 30 тис. церков. Тут найбільші богословські заклади світу. Особливою рисою корейського християнства є щоденні ранкові молитовні служіння. Понад 20 церков утворюються щодня. Сеул (11 млн. нас.) на 40 % християнське місто. Тут знаходяться понад 7 тисяч церков і 10 із 20-ти найбільших християнських спільнот у світі, у тому числі найбільша — Головна Церква Повної Євангелії. А утворив цю церкву практично з нуля і до останнього часу очолював усесвітньо відомий пастор Йонгі (Девід) Чо.

Церква Еийдо (у назві церкви використано назву острова в Сеулі, де розташований центральний храм руху) була заснована в 1958 році. Будівлю церкви було відкрито в 1973 році. У ній може одночасно розміститися 26 тисяч чоловік. Церкву Повної Євангелії Еийдо відвідують понад 840 тисяч осіб, вона є найбільшою християнською громадою у світі.

За усіма цими цифрами стоїть уже майже легендарна постать Йонгі Чо.

Девід Йонгі Чо народився 14 лютого 1936 року. Серед дітей він був найстарший і ріс в сім’ї разом із п’ятьма братами й чотирма сестрами.

Закінчив школу з відзнакою, але надії на університетську освіту зруйнувалися, коли бізнес батька збанкрутував. Він вступив у дешевий торговий технікум. У той же час хлопець став бувати на американській військовій базі неподалік від школи, де вивчив англійську мову. Талановитий студент схоплював все на льоту й незабаром став перекладачем для командування бази й керівництва школи.

Вихований у традиціях буддизму, у віці 19 років Йонгі Чо перейшов у християнство. Приводом для цього став страшний діагноз — туберкульоз. У лікарні юнака щодня відвідувала невідома дівчинка й розповідала йому про Ісуса Христа. Одного разу вона стала на коліна, щоб молитися за нього, і заплакала. Він був глибоко зворушений... Вона дала йому власну Біблію й сказала: «Якщо ти будеш читати з вірою, то знайдеш Слова життя». Після цього він отримав ряд духовних переживань, у тому числі хрещення Святим Духом. Вважаючи, що Бог покликав його на служіння, Йонгі Чо став працювати перекладачем для американського євангеліста.

У 1956 році Йонгі отримав стипендію для вивчення богослов’я в Біблійному коледжі Повної Євангелії в Сеулі. Там він зустрів Чой Дже-Шив, яка стала його близьким соратником, а потім — тещею. Він отримав диплом у березні 1958 року.

У травні 1958 року Йонгі Чо провів перше богослужіння в будинку своєї подруги Чой Дже-Шив. Тільки Чой і її троє дітей взяли участь у службі, але церква швидко зростала й незабаром нараховувала п'ятдесят членів. Йонгі Чо й члени церкви розпочали активну євангелізацію — ходили по домівках і запрошували людей прийти в храм, і протягом трьох років церква виросла до чотирьохсот членів.

У 1961 році росту церкви завадив призов Йонгі Чо в збройні сили Республіки Корея. На час відсутності Йонгі Чо попросив зайняти пост пастора американського місіонера Джона Хорстноа. Однак служба в армії для пастора Йонгі Чо була недовгою: через 7 місяців він був звільнений у запас за станом здоров’я.

Під час богослужіння в 1964 році він зомлів і не був упевнений, чи зможе після цього повернутися до пасторського служіння. Це, на думку Чо, можна було порівняти з риттям власної могили. Потрібно було знайти рішення своєї проблеми.

Саме під час одужання Бог дав Йонгі пораду, виражену словами Мойсеєвого тестя (Книга Вихід, 18: 13-26) — делегувати свої повноваження як керівника церкви своїм помічникам, які б відповідали за невелику конкретну ділянку праці. З Біблії він запозичив ідею поділу церкви на маленькі осередки або домашні групи, кожну з яких очолює досвідчений служитель із мирян. Цей план був приведений в дію не без опору церкви й членів Ради, але майже відразу почалося швидке зростання громади, і величезний тягар відповідальності пастора за зростаючу паству лежав уже не тільки на плечах Чо.

Ідея створення осередків дозволила центральній Церкві повної Євангелії зберегти атмосферу маленьких церков, користуючись у той же час перевагами, які могла дати тільки велика церква. Незважаючи на розміри церкви, членство в ній було привілеєм, який потрібно заслужити. Новонавернені проходили тримісячний випробувальний термін, перш ніж їх записували в члени церкви. І то тільки на один рік. Щороку все повторювалося знову, і неактивні члени позбавлялися привілею служіння в церкві.

До 1982 року було організовано майже сто «дочірніх церков». Одного разу Чо вислав п'ять тисяч, а в інший раз — три тисячі своїх членів організовувати нові церкви. Робота в Кореї стала лише першим кроком в програмі всесвітнього благовістя Чо. Центральна церква благословила своїх перших місіонерів у 1972 році, а в наступні десятиліття — понад 100 місіонерів, які отримали семінарську підготовку й вирушили на служіння в Північну й Південну Америку, Європу й Азію, де організовувалися Біблійні школи для навчання новонавернених.

Йонгі Чо приділяв увагу не лише духовним питанням прихожан та наверненню людей до Христа. У січні 1986 року він заснував благодійну організацію для поліпшення добробуту міста Елім і ряд установ для літніх людей, молоді, бездомних, а також для безробітних, яким пропонується здобути одну з чотирьох професій. У березні того ж року він заснував університет Hansei. Він був головою Всесвітньої Асамблеї Бога щодо стипендій із 1992-го по 2000 рік, а також головою Корейської асоціації християнських лідерів.

3 жовтня 1994 року церква провела під відкритим небом Світове молитовне зібрання, яке відвідало 3 млн. чоловік.

З кінця 1990-х через супутникове телебачення та Інтернет богослужіння Церкви Повної Євангелії Еийдо транслюються на весь світ на 16-ти мовах. Кожне з семи недільних богослужінь в центральному храмі відвідують 30 тис. прихожан. Крім центральної церкви, у Сеулі діють ще 24 дочірні церкви. Уся Церква Повної Євангелії Еийдо розділена більш ніж на 30 тис. домашніх церков-осередків.

З 2009 року старшим пастором церкви служить Лі Ен Хун.

Варто визнати, що Йонгі Чо мав особливе покликання від Бога та особливий дар служіння, які, помноженні на його щирість та працьовитість, спричинили такий бурхливий ріст церкви.

Разом із тим, важливим є те, що Йонгі у своєму служінні враховував національні та ментальні особливості корейців. Особлива наполегливість у роботі, повна посвята їй, відповідальність, повага до старших за віком та за посадою зробили корейців передовою нацією світу. Хоча в Кореї багато попрацювали західні місіонери різних християнських конфесій, християнство в цій країні має свої особливості, закорінені у власній історії та національному характері. Йонгі Чо як пастор враховував це й використовував для більш ефективного кількісного та духовного росту церкви.

Дуже важливою стала, як уже зазначалося, система домашніх груп чи осередків. Це були церковні громади в мініатюрі, які згуртовували віруючих, не дозволяли їм розчинитися в багатотисячному зібранні. Разом з тим, за словами самого Йонгі Чо: «Система домашніх груп у церкві буде успішною лише в тому випадку, якщо вона буде використовуватися як засіб євангелізації».

Ще один секрет «корейського феномену» — особливий акцент на молитвах та постах. Молитві корейці приділяють величезну, іноді навіть виняткову увагу. У 1973 році церквою Еийдо була створена так звана Молитовна гора, яка розташована недалеко від міста Пхаджу. Називається вона так не тому, що потрібно піднятися на гору, а як образ сходження для усамітнення з Богом. Це цілий комплекс будівель, у якому є богослужбові зали, які вміщають від кількох сотень присутніх до кількох тисяч. Також є готельні комплекси, офіси, освітні центри, пансіонат для людей літнього віку, служителів церкви і т. ін. Але найголовніше — це тисячі крихітних кабін, призначених для особистого посту й молитви. У них є світло, килимок і стільчик. Стояти на повний зріст не вийде, вони низькі, тому що акцент робиться на молитві на колінах. Щорічно Молитовну гору відвідують понад мільйон віруючих. Сюди приїжджають віруючі люди з різних країн світу, щоб усамітнитися з Богом.

Ще одна особливість корейських християн — щоденні ранкові молитви. Корейці встають дуже рано, і, зазвичай, багато хто перед роботою чи по дорозі на роботу заходять у церкву на ранкову молитву. Кожен приходить і йде, як йому виходить. Цілком нормальним є те, що на тій ранковій молитві поряд на колінах можуть стояти простий робітник і президент країни й не звертати уваги один на одного.

Корейське пробудження, незважаючи на окремі проблеми в корейських церквах і навіть в особистому служінні самого Йонгі Чо, продовжується. Це доказ того, що поєднання Божої сили та людської посвяти й щирості в служінні можуть дати неймовірний результат. І є надія, що скоро ми можемо стати очевидцями ще одного корейського чуда — руйнування комуністичної диктатури в Північній Кореї та об’єднання корейців в одну християнську державу. Бо про це можна найчастіше почути в молитвах корейських християн.

"Благовісник", 4,2018