Біля витоків пробудження

На початку червня 1920 року в мальовничу місцевість на Кременеччині, що у Тернопільській області, повернулися з далекої Америки, де були на заробітках, троє дуже відомих у п’ятидесятницьких колах проповідників — Порфирій Ільчук, Трохим Нагорний та Йосип Антонюк. Саме з цього часу дослідники євангельського руху починають відлік п’ятидесятницької історії на теренах України.

Порфирій Ільчук, Трохим Нагорний і Йосип Антонюк

Порфирій Автономович Ільчук (1883-1957) і Трохим Семенович Нагорний (1879-1962) народилися в с. Биківці, що між Шумськом і Кременцем. Походили вони з небагатих селянських сімей, обидва були виховані в дусі обрядового православ’я, як і всі їхні односельці. Будучи друзями з раннього дитинства й бажаючи поліпшити свій добробут, вони, як і тисячі інших українських селян, у квітні 1913 року переїхали до Сполучених Штатів Америки на заробітки. Така ж доля спіткала і їхнього земляка з сусіднього села Малі Дедеркали Йосипа Кіндратовича Антонюка (1868-1953), який був трохи старший за віком. В Америці вони прожили більше семи років. І саме там П. Ільчук, Й. Антонюк, а пізніше й Т. Нагорний приєдналися до руху п’ятидесятників, які належали до об’єднання церков, яким керували І. Ю. Воронаєв та І. О. Герис.

Варто зазначити, що визнаним лідером вищеназваної трійці був наймолодший із них — Порфирій Ільчук, людина дивовижної долі, великого природного розуму й мудрості, талановитий організатор, здібний проповідник. Люди запам’ятали його як дуже рухливого темно-русого чоловіка з живими блакитними очима. Перспектива важкої праці на заробітках у Америці не лякала молодого чоловіка, який тільки-но одружився й хотів підняти матеріальний рівень своєї сім’ї. З юного віку, крім роботи в селянському господарстві, йому доводилося працювати на цегельних заводах. У 1908-1909 роках він служив у царській армії в далекій Середній Азії, охороняючи південні рубежі Російської імперії. У 1912 році Порфирій поїхав на заробітки на Далекий Схід як робітник на будівництві військових споруд, однак заробітки були невеликі. Тому в квітні 1913 року разом із Антонюком і Нагорним вони подалися в Америку. Перша світова війна, яка розпочалася через рік, надовго розлучила їх із сім’ями. Дружині Ільчука Марії було в ту пору 23 роки і мала на руках двоє маленьких дітей.

У лютому 1919 року в США Порфирій познайомився з Данилом Романюком, якого всі на американський лад називали Нілом. Той уже був ревним християнином і відвідував американську п’ятидесятницьку церкву. Саме Ніл Романюк привів П. Ільчука до пізнання Господа. У травні Порфирій уже прийняв водне хрещення й став свідчити про спасіння своїм друзям. Невдовзі й вони стали членами живої церкви Ісуса Христа. І це було їхнім основним багатством, яке вони набули за океаном.

Після навернення в їхніх серцях постійно зростало бажання повернутися на батьківщину й принести туди вістку про спасіння. Та й у пророцтві не раз вони чули слова про свою рідну землю: «Там голод Слова Божого... Несіть слово євангельське до свого народу... Про заробітки не турбуйтеся — в моїх руках великі запаси нетлінного багатства».

Тернопільські першопрохідці п’ятидесятницького руху

Але перш ніж повернутися, Ільчук відчув необхідність отримати хорошу біблійну освіту. Він вступив на навчання в Російський біблійний інститут у Філадельфії під керівництвом Вільгельма Фетлера. Навчання було не дуже дешевим. Гроші, зароблені важкою працею в Америці, йшли на навчання. Однак Фетлер, приємно здивований такою жагою Ільчука вчитися, зумів знайти стипендію й дозволив йому закінчити другий курс безкоштовно. Там, у Філадельфії, у 1919 році Порфирій зустрівся з Густавом Шмідтом, Іваном Герисом та Іваном Воронаєвим. Зберігся лист Воронаєва, у якому він із радістю пише Герису, що «брат Ільчук був хрещений Духом Святим».

Повертаючись додому, з метою економії коштів на квитки в Європу, Ільчук, Антонюк та Нагорний найнялися на пароплав робітниками з перевезення худоби в трюмі. Однак Порфирієві Ільчуку грошей зекономити не вдалося — їх у нього вкрали. Із засмученим серцем схилився він у молитві перед Богом. І під час молитви Господь підтримав дух брата Порфирія, показавши йому в видінні відчинену шафу, у якій було багато посудин із грошима.

На батьківщині

Перші проповіді братів звучали до їхніх сімей, і невдовзі ті навернулися до Господа. Потім почалася праця у своїх та навколишніх селах. Люди збиралися біля них вечорами після важкої праці й дискутували на різні теми, які стосувалися відмінностей між вченням, яке пропові­дували брати, і тим, чого вчили в православній церкві. З часом аргументи проповідників видалися людям сильнішими — і почалося євангельське пробудження в селах Тернопільщини.

Приходячи в нове село, брати ставали біля колодязя й починали співати християнські гімни. Бог наділив їх чудовими й сильними голосами, так що мало не все село збиралося послухати їхній спів (очевидці згадують, що голоси в братів були настільки сильними, що коли вони співали в хаті втрьох, то гаснули гасові лампи). Це торкалося людських сердець, і ті навперебій запрошували братів проповідувати в їхніх домах.

З перших днів своєї праці проповідники стикнулися з перешкодами й труднощами як з боку православної церкви (бо менше людей стало приходити в церкву), так і з боку місцевої влади та військових, які в той час могли безперешкодно вершити самосуд.

Відомий випадок, коли в домі священника п’яні польські солдати жорстоко побили Ільчука прикладами гвинтівок, чоботами та залізним гаком. Упевнені, що Порфирій мертвий, вони віддали його почорніле тіло дружині, але Господь зберіг життя Свого служителя, який знову продовжив свою євангельську працю, опираючись на відкриття, яке отримав раніше, що доживе до глибокої старості.

Коли ще один польський військовий загін, який зайняв Биківці, за намовою священників вирішив назавжди покінчити із «заколотниками й комуністами» (як сказав про них священник) Ільчуком і Нагорним, і їх засудили до смертної кари, брати вкотре пригадали це відкриття. Коли їх везли на страту в ліс, Нагорний запитав у Ільчука: «Що думаєш про те видіння, у якому ти бачив себе проповідником Слова Божого в старості?» Ільчук відповів: «Я теж думаю про це». Коли прийшли на лісову галявину, де їх мали розстріляти, брати попросили помолитися. І під час молитви страх Божий зійшов на польських солдатів, вони наказали Ільчуку й Нагірному втекти й не показуватися в селі до тих пір, поки їхня частина не відійде з цих місць.

Це ще сильніше переконало братів, що Бог із ними, і дало ще більшу відвагу проповідувати Слово Боже. А Господь чудесно додавав спасенних до церкви. Оскільки церква в Биківцях зростала, то постала потреба будівництва дому молитви. Як повідомляє журнал «Примиритель», 21 вересня 1930 року відбулося освячення дому молитви, і на це торжество зібралися віруючі аж із 29 сіл.

У перші роки після повернення з Америки євангелісти, особливо Порфирій Ільчук, не обмежувалися тільки своєю місцевістю, а часто відвідували Рівненщину й інші регіони Західної України, Білорусі та східної Польщі. Ільчук і Нагорний, коли дозволяла погода, їздили на велосипедах. Коли погода не дозволяла — ходили пішки. Коли заставала негода в дорозі — носили свої велосипеди на собі.

Порфирій Ільчук

Після створення Всепольського союзу церков християн віри євангельської, який очолював Артур Бергхольц, вся євангельська робота була поділена на райони. Ільчуку випало працювати на Рівненщині, де було дуже багато духовної праці. Нагорний залишився пастором у Биківцях. Ільчук із сім’єю переселився спочатку в Олександрію, а в 1928 році переїхав у Колісники Гощанського району. Маючи велику сім’ю, Порфирій змушений був працювати на землі, заробляючи своїми руками на хліб насущний, але більшу частину свого часу він віддавав справі Божій. Від села до села вели ґрунтові дороги. Через важкі погодні умови служителі іноді місяцями були відірвані від дому, пробиралися через непрохідні болота. А потім, маючи хворі ноги, Ільчук купив собі коня й іноді, виїжджаючи з дому на санях взимку, повертався вже навесні верхи на коні, залишивши свої сани десь у людей. Так подорожував він по селах Волині й Галичини, розширюючи Царство Боже на землі.

З початком війни й приходом німецьких військ на землю України Порфирій Ільчук багато працював на Рівненщині, Хмельниччині та Житомирщині. Під час військових дій в Україні та в епоху тотального бандитизму довелося пережити знову багато тяжких переслідувань, йому було винесено три смертні вироки, але Господь щоразу зберігав його життя.

Іван Герис та Йосип Черський

До 1924 року п’ятидесятницькі церкви й групи були утворені вже на великій території — на Волині й Поліссі. Історично склалося так, що в 1920-ті роки своєрідним центром п’ятидесятницького руху на заході України став Кременець на Волині (тепер Тернопільська область). Духовне пробудження в Кременці розпочалося ще в вересні 1917 року, як відомо з листів Івана Гериса. Свого часу він покинув Україну й оселився в Америці, у місті Філадельфія. Герис писав своїм родичам: «Я тут живу й відвідую віруючих, вони привели мене до Господа... Я отримав від Нього велику Божу ласку, яку не проміняю на скарби всього світу... Не шукайте ви ніде в людині правди, бо справедливий один тільки Бог...» Ці листи з подивом читали родичі, ніхто не міг зрозуміти, що сталося.

А сталося ось що. Спочатку Герис був зачарований Америкою (навіть своє справжнє прізвище — Герасевич — переробив на американський лад). Але незабаром він зрозумів, що за зовнішнім блиском Америки — спустошеність її жителів. Згодом зауважив, що шукання багатьох людей спрямовані до Бога, дізнався, що багато переселенців знайшли своє щастя в євангельській істині. Почавши від­ві­дувати євангельські зібрання, Іван Герис, який все життя вважав себе зразковим православним християнином, зрозумів, що йому потрібно народження згори й особисте спілкування з Богом. Це, за словами самого Івана, повністю змінило його долю. Іван Герис не став підприємцем, хоча, відповідно до своїх обдарувань і здібностей, міг би це зробити. Він став служителем Божим. Там, у Філадельфії, став проповідувати Слово Боже, там познайомився з Іваном Воронаєвим.

Не забував Герис про рідну землю й про близьких людей в Україні, які були далекі від Бога. Він намагався хоча б у листах проповідувати своїм родичам. Тимофій Андрійович Донинський (згодом пресвітер Кременецької церкви ХВЄ, а в той час — сусід родичів Гериса) згадував, що листи Івана Олексійовича часто читалися в присутності сусідів.

Коли повертався з Америки до Польщі диякон євангельської церкви Йосип Черський (поляк за національністю), Іван Герис попросив його, щоб він відвідав його родичів у Кременці, — і 28 травня 1921 року в будинку рідної сестри Гериса Тетяни Сінчковської вперше прозвучала євангельська проповідь. Потім Черський поїхав до себе на батьківщину, під Ковель. А восени 1921 року в Кременець прибули проповідники Порфирій Ільчук, Трохим Нагорний та Йосип Антонюк, які знову провели кілька зібрань, а потім і спеціальне зібрання з підготовки до водного хрещення. Уже влітку 1922 року в річці Іква під Кременцем відбулося перше водне хрещення.

Михайло Вербіцький

Восени 1923 року в Кременець приїхав Іван Герис, залишивши в Америці свою велику сім’ю. Це був чоловік, сповнений енергії й духовної активності. У справі благовістя він не рахувався ні з чим: ні зі своїм благополуччям, ні зі здоров’ям, ні з матеріальними витратами.

Іван Герис, зрозумівши, що на території Волині й Полісся п’ятидесятницький рух уже набув великого розмаху, зауважив, що в таких умовах необхідно налагодити співробітництво між церквами, створити єдиний керівний центр. Назріла потреба проведення спільного з’їзду представників п’ятидесятницьких церков.

На запрошення Івана Гериса в Кременець зі своєю сім’єю переїхав на постійне проживання Йосип Черський. Він прийняв обов’язки керуючого Кременецької церкви. А Іван Герис розпочав місіонерську роботу по селах і зайнявся організаційною підготовкою до проведення з’їзду.

Слід сказати, що Йосип Черський, будучи поляком за національністю, користувався більшою довірою в польської влади, ніж служителі-українці, і тому мав можливість вести велику роботу. Десятиліття потому в журналі «Християнський вісник» в Аргентині була опублікована замітка про сім’ю Черського, де було сказано: «Хто не пам’ятає гостинного будинку брата й сестри Черських, які проживали перед війною в м. Кременці, на Волині? Їхній будинок, незважаючи на матеріальні недоліки, завжди був відкритий для проповідників, братів і сестер, які приїжджали в Кременець».

Важкі роки Другої світової війни Йосип Черський пережив разом зі своєю паствою. А після війни, як і багато інших поляків, переселився до Польщі. Він прожив довге життя, до останніх днів своїх намагаючись будь-якими шляхами передавати Біблії та Євангелії в Радянський Союз.

Перший з’їзд

1–3 травня 1924 року в Кременці відбувся перший з’їзд п’ятидесятників, на якому були присутні Іван Герис, Порфирій Ільчук, Йосип Антонюк, Трохим Нагорний, Йосип Черський, Михайло Вербіцький, Григорій Голубицький, Григорій Красковський, Степан Ярмолюк, Григорій Горошко й багато інших проповідників. Цей з’їзд мав велике значення: був прийнятий статут церкви, визначено віровчення, були встановлені правила церковного життя. На з’їзді було обговорено практичну діяльність Союзу п’ятидесятницьких церков і намічено план роботи. Питання про військову службу було оголошено справою совісті кожного віруючого. На закінчення з’їзду були посвячені на пресвітерське служіння Йосип Черський і Порфирій Ільчук. Це перші пресвітери братства п’ятидесятників у тодішній Польщі.

Кременецький з’їзд проходив у великому духовному піднесенні, на з’їзді під час молитви від невиліковної хвороби був зцілений юнак Дмитро Ординанс — один із піонерів євангельського пробудження в Тернополі.

Невдовзі після з’їзду Іван Герис повернувся в Америку, а вся духовна робота була доручена Йосипу Черському й Порфирієві Ільчуку, які за допомогою інших братів сміливо й упевнено, у страху Господньому здійснювали справу служіння. І плоди їхньої праці ми бачимо й донині.

За матеріалами Володимира ФРАНЧУКА

Благовісник, 1,2020