Благовісник

Євангельські християни Святої П’ятидесятниці

Євангельські християни Святої П’ятидесятниці як об’єднання церков Західної України сформовані в травні 1924 року в місті Кременці Волинської губернії з уже існуючих громад. Ці громади були організовані в різний час у період із 1919 до 1924 року. У більшості випадків вони мали пробаптистське розуміння принципів хрещення Святим Духом. Приїзд у Кременець Івана Олексійовича Гериса в лютому 1924 року змінив їхній формат віри, почалося духовне пожвавлення раніше організованих громад, що й призвело до організації та проведення першого з’їзду Святої П’ятидесятниці 1-5 травня 1924 року.

Фактично об’єднання церков Святої П’ятидесятниці в Західній Україні було логічним продовженням місіонерської діяльності слов’янських церков Святої П’ятидесятниці Америки. Початок цієї організації, яка згодом влилася в Асамблею Божу Америки в сере­ди­ні 20-х років ХХ століття, поклала група слов’янських емігрантів, які були членами двох помісних церков: Першої українсько-російської баптистської церкви і Американської п’ятидесятницької місії «Радісна звістка» із Нью-Йорка. Очолив вихід із українсько-російської баптистської громади й приєднання до американських п’ятидесятників пресвітер церкви Іван Юхимович Воронаєв. Це сталося 8 червня 1919 року на недільному богослужінні. Разом із пастором з громади вийшли практично всі члени церкви (близько 20-30 осіб). Після приєднання до американської місії «Радісна звістка», у якій також було багато слов’янських емігрантів, їм запропонували заснувати свою слов’янську помісну конгрегацію хрещених Духом Святим. Цей момент можна вважати народженням слов’янської асамблеї Євангельських християн Святої П’ятидесятниці. Це була перша російськомовна п’ятидесятницька церква в Америці, яка стала колискою об’єднання церков Євангельських Християн Святої П’ятидесятниці на території Східної Польщі та Союзу християн євангельської віри в Радянській Україні. Вплив першої Слов’янської П’ятидесятницької Асамблеї в Америці пошириться за короткий період на багато країн Східної Європи і Азії: Болгарію, Росію, Білорусію, Україну, Польщу, Казахстан, Узбекистан.

Перше зібрання асамблеї було проведено 1 липня 1919 року. Громада активно розвивалася. Сформувалася команда, з якою І. Воронаєв проводив час в євангелізації та служінні, видавав журнал, релігійні брошурки. До кінця 1919 року асамблея налічувала 70 осіб.

Протягом одного року, з 1919 до 1920, в Америці утворилося близько п’ятнадцяти російських громад євангельських християн Святої П’ятидесятниці, переважно навколо Нью-Йорка: в Бостоні, Нью-Джерсі, Філадельфії, Скрентоні. Спочатку російські п’ятидесятницькі церкви були незалежними. Кожна громада під керівництвом своїх старійшин робила те, що вважала за потрібне, без контролюючого центру. Незабаром назріла необхідність створення своєї асамблеї церков з єдиним центром, статутом, віровченням. З’їзд відбувався в місті Філадельфія з 8 до 15 лютого 1920 року. На з’їзді організовано «Російську місію Євангельських християн Святої П’ятидесятниці», яку очолив Іван Юхимович Воронаєв, заступником був обраний І. О. Герис. Вибране правління розгорнуло активну діяльність серед слов’янських церков Америки та Канади, а згодом — Болгарії, Росії та України. Воронаєв та Герис відвідували церкви й проповідували в містах Америки, де проживало багато слов’янських емігрантів.

Але провидінню Божому судилося повести цих людей іншою дорогою, щоб через них покласти початок широкомасштабної проповіді Євангелії й організувати п’ятидесятницький рух у Східній Європі. Бог протягом декількох місяців через різних людей говорив до Воронаєва, щоб він залишив служіння в Америці та їхав на батьківщину, в Росію. У зв’язку з цим в середині червня 1920 року Воронаєв збирає раду відповідальних керівників місії й основних церков коаліції. На раді Воронаєв передає служіння відповідального за місію, редактора журналу «Істина і Життя» і пастора Нью-йоркської церкви довіреним людям, а сам готується до місіонерського служіння. У 1920 році він прибуває до Туреччини, а потім — до Болгарії, де закладає основи для подальшого розвитку п’ятидесятництва, після чого вирушає в Одесу. Двадцяті роки були найбільш сприятливим часом для початку п’ятидесятницької місії в СРСР.

Іван Олексійович Герис виїхав до Польщі в другій половині січня 1924 року. Мета поїздки — відвідати братів, які на початку 20-х років, після закінчення Першої світової війни, повернулися додому.

Прибувши в Кременець, Герис зупинився в сестри Навротської, яка належала до баптистської общини. У домі, де зупинися проповідник, стало збиратися багато людей, які хотіли почути новини з Америки. Після бесід, які чергувалися зі словами проповіді, людям зазвичай ставилося основне питання, з якого й почалося духовне пожвавлення серед жителів Кременця й оточуючих сіл: «Чи ви хрещені Святим Духом?» Слухачі не розуміли, про що саме запитує Іван Герис, і, як правило, відповідь була такою: «Ми покаялися й були хрещені у воді, а що таке хрещення Святим Духом — ми не знаємо». Тоді проповідник пропонував помолитися за зцілення й духовне хрещення. Після молитви одна сестра на прізвище Гінська отримала зцілення, а потім хрещення Святим Духом і стала говорити іншими мовами. Ця вістка рознеслася по місту, і наступного дня прийшло ще більше бажаючих слухати й бачити Божі чудеса. Потім, за свідченням Гериса, стався такий випадок: «На другой день мы имели собрание в другом доме — и Господь крестил Св. Духом ту сестру, которая накануне получила спасение. Когда мы беседовали, пришел руководящий баптистской общиной И. Терновой, поздоровался и, сказавши: «Я был у больной вдовы и говорил ей, чтобы отвезти в больницу, но она не хочет», поспешно ушел. Тогда я заявил присутствовавшим, что Св. Писание учит, что если один член болеет, то больны все члены, сочувствуя его болезни, и предложил пойти и навестить больную. Почти все мы пошли к больной вдове. Я спросил о здоровье и о вере… Попросил бывших со мною преклонить колени и молиться. После молитвы я совершил елеопомазание, возложил свои руки на больную, согласно Марк. 16:18; Иак. 5:14; потом взял больную за руку и велел ей во имя Иисуса Христа встать с постели, и она встала и начала ходить по комнате, славя Бога. Бывшие со мною, видя это чудесное исцеление, в слезах прославили Господа Иисуса Христа. Спустя пару часов после этого мы имели молитвенное собрание, на которое пришла получившая чудесное исцеление сестра и свидетельствовала, как Господь ее исцелил. Многие прославили Господа Иисуса».


Іван Герис

Так починалося пробудження євангельських церков у Кременці, де вістка про зцілення поширилася з миттєвою швидкістю. Люди бачили чудеса й хотіли їх пережити. За короткий період часу сформувалася громада, яка потребувала постійного керівника. Оскільки Герис приїхав лише тимчасово, він вирушив у Ковельський повіт до Йосипа Черського й запропонував йому переїхати на постійне проживання в Кременець, щоб очолити утворену церкву.

Невдовзі брати Ільчук, Нагорний і Антонюк дізналися про приїзд Гериса й приїхали в Кременець, щоб його відвідати. Після зустрічі й молитов вони всі разом поїхали в село Биківці, де служіння виконував Порфирій Ільчук. Згодом вони відвідали багато інших сіл, у яких проводили зібрання, проповідували про хрещення Святим Духом.

Потім Герис поїхав у Галіцію, у село Костянтинівку, до сестри Недошитко: «Сестру Недошитко мы застали в печальном положении, ибо ее сильно преследовали священники и даже запретили ей держать собрания. Мы провели c ней вечер в чтении Слова Божия, подкрепляя собравшихся, которые обещали твердо держаться евангельской веры». Згодом вони відвідали Станіславів, Коломию, Красне, Львів і повернулися у Кременець. Протягом цієї місіонерської подорожі були звершені водні хрещення.

З оповідей Гериса можна зробити висновок, що на території Волинської, Тернопільської, Мінської губерній люди могли досить вільно сповідувати євангельську віру, були лише певні локальні труднощі. У Галіції ситуація була іншою. Місцеве населення й влада протистояли поширенню євангельського християнства й звершенню різних служінь.

Відвідавши всі сформовані громади, Герис відчував потребу в централізації й систематизації громад, що передбачало створення загального об’єднання церков. Поспілкувавшись, служителі вирішили провести установчий з’їзд зі створення об’єднання Євангельських християн Святої П’ятидесятниці. Призначили його на 1-5 травня 1924 року. На з’їзд прибуло близько 50 делегатів, як братів, так і сестер, з 15 громад. Це були люди, які хотіли ревно служити Богові, але, на жаль, були малограмотними, особливо в питаннях віри. Однією з небезпек для громад міг стати крайній містицизм — «все робити по духу». Цього й побоювався Іван Герис: «Почти во всех посещенных мною общинах я видел нужду в здравом и полном наставлении Слова Божия, которое я и преподавал». Для того, щоб уникнути цієї проблеми, на думку служителів, треба було сформувати статут об’єднання та визначити принципи церковного життя. Також важливим завданням було окреслити догматику, головні цілі й плани на майбутнє, а також залишити служителів, які могли слідкувати за місцевими громадами й допомагати їм розвиватися. У ході цього з’їзду було багато бесід і рішень, прийнятих у любові та єдності один із одним. Від євангельсько-баптистської догматики п’ятидесятників відрізняло лише одне — розуміння хрещення Духом Святим. Хрещення Духом Святим не пов’язувалося з відродженням, а фізичною ознакою цього хрещення вважалося знамення інших мов.

Вдень відбувалися ділові зібрання, на яких піднімалися насущні питання, а увечері — закличні зібрання, де люди отримували духовне хрещення та зцілення. На з’їзді було рукопокладено на дияконське служіння Порфирія Ільчука. Йосипа Черського було призначено пресвітером общини в місті Кременці, а брата Красковського — у Мінській губернії. Також було обрано комітет Союзу: І. Герис — голова; П. Ільчук — помічник голови; Т. Нагорний — секретар; Й. Черський – касир; В. Синькевич — помічник касира; І. Антонюк, Ф. Кандиба, Г. Красковський, Л. Білосевич — члени ради.

Після від’їзду Івана Гериса в Америку духовною працею керував Йосип Черський. З його листів у журналі «Путешественник» (1925-1927 рр.) в рубриці «Что нам пишут» можна побачити справжнє пробудження серед громад євангельських християн Святої П’ятидесятниці. Велика кількість людей за цей період приєдналися до церкви, багато хто пережив зцілення й хрещення Святим Духом, були також випадки воскрешення з мертвих.


Учасники першого з’їзду Святої П’ятидесятниці 1-5 травня 1924 року.

Ось ті нечисленні свідчення людей, які описували свої переживання.

С. М. Ярмолюк, с. Орехово, 1925 год: «Желание моего сердца сообщить всем избранным Божьим, что мы имели 7 июня важное и радостное собрание под открытым небом в селе Ореховом, когда 52 души заключили завет с Господом посредством водного крещения. Третья часть из этих 52 душ была крещена Святым Духом еще до водного крещения. Это подобно Деяниям 10:45-48. На собрании присутствовало свыше 700 душ; публика была тронута Словом Божьим; многие плакали, и когда мы преклоняли колена на молитву, то вся публика сняла шапки, и многие вздыхали к Господу, так что вновь много уверовало. Благословен Бог наш. Молитесь о нас. Ваш брат во Христе!».

Г. Красковский, 1925 год: «Мир вам, дорогие во Христе братья и сестры! Возвещаю вам, что, по слову Божьему, благодать Его пребывает с нами. Господь чудно действует силой и Святым Духом; приводит грешников к покаянию и прощает грехи, крестит Святым Духом, и больных исцеляет от болезней. Слава Господу! В деревне Изва Господь пробудил более 40 душ, и 8 июля сего года совершилось святое по вере крещение, на котором 29 душ заключило завет с Господом, причем 8 душ Господь крестил Святым Духом со знамением новых языков. Многие получили чудные исцеления от горячки, чахотки, сухой боли в руках и т. д. У одного брата умер мальчик, и мы сошлись и вопили к Господу, и Он возвратил мальчику жизнь, который доселе жив и здоров. Благословен Господь Бог наш. Слава Ему, Аллилуйя! Молитесь о нас».

И. Черский, 1926 год: «Посылаю вам фотографию крещения в селе Огрышковцы, где принимали водное крещение 74 души. Комендант полиции привез фотографистку снять для него на память фотографию крещения. Мы об этом ничего не знали, а потом я узнал и купил одну фотографию для вас. Мы имели еще другие водные крещения, о которых нужно писать много. Но время идет к зиме и вода становится холодной. Молитесь, дабы Господь выслал больше работников на ниву Свою. Ваш во Христе брат».

Любовь Кобяко: «После посещения дорогих в Господе Иисусе Христе братьев Гериса и Комсы нашей общины в Виленской губ., я еще более утвердилась в необходимости крещения Духом Святым. Прилагая усилия смотреть за своим сердцем как за храмом, который должен принадлежать Богу, и желая, чтобы и у меня Господь сотворил Свою обитель, я молилась о крещении Духом Святым. И слава Иисусу Христу! Он услышал меня, и 27 марта 1926 года я была крещена Духом Святым, как в день Пятидесятницы».

Всі ці свідчення протягом 1924-1928 рр. показують, що склалася якісно нова ситуація в організації благовістя, створенні й розвитку церков. Колись потужний стихійний рух через чіткі організаційні форми приніс багато позитивних результатів серед помісних громад євангельських християн Святої П’ятидесятниці. Ще наприкінці 1925 року Іван Герис на четвертому річному з’їзді російських, польських і українських євангельських християн Святої П’ятидесятниці Америки взяв братський лист від Союзу до церков Польщі для відвідування братських зустрічей. Але щось йому завадило, і тільки в жовтні 1927 року він знову приїхав до Кременця відвідати рідних, друзів і кількісно та якісно зміцнілі громади ЄХСП Польщі. «Я прибыл из Америки в Варшаву воскресным утром 30 октября и сразу же поехал к брату Трейчелю домой. Вместе с ним и его женой я еще успел на утреннее богослужение, где я встретил сестер Эвальд и Букчинскую. В понедельник я отправился в Кременец, где братья встретили меня с большой радостью и слезами на глазах. В тот же день моего прибытия вечером была прекрасная встреча, на которой руководители окружающих районов сообщили мне о том, как ведется духовная работа... и слезы полились из моих глаз, когда я слушал о том, в каких условиях они работают. Я немедленно взялся за работу, а также созвал членское собрание для рассмотрения некоторых проблем, которые возникли…»

Служителі прийшли до висновку, що назріла необхідність проведення Другого спільного з’їзду керуючих п’ятидесятницьких общин. Його метою було — визначити подальші шляхи в будівництві Божої Церкви в нових умовах — умовах виникнення багатьох осередків пробудження. З’їзд було скликано в кінці лютого 1928 року. Його учасниками стали 102 людей.

На цьому з’їзді було прийнято сім резолюцій, основними з яких були такі:

1) про всезагальну євангелізацію Полісся;

2) про широку проповідь доктрини сповнення Святим Духом;

3) про будівництво молитовного будинку в Кременці…

У своєму виступі Герис по-особливому підкреслив необхідність підготовки працівників для Союзу церков. У зв’язку з цим було прийнято рішення налагодити підготовку благовісників, учителів недільних шкіл, керівників жіночих зібрань та юнацтва.

Декілька братів були рукопокладені на різні служіння в церкві. На закінчення з’їзду брат І. Герис закликав усіх делегатів до неухильного виконання всіх постанов з’їзду. Делегати з молитвою подяки звернулися до Господа за благословенням і допомогою згори і молили Всевишнього, щоб Він щедро благословив подальшу роботу Союзу.

Після цього з’їзду Іван Герис поїхав в Америку й більше ніколи не повертався в Україну. Він служив там пастором у декількох церквах.

Союз ЄХСП у 1929 році на черговому Третьому з’їзді було перейменовано у Союз Християн Віри Євангельської (ХВЄ). Це був новий етап розвитку українських церков, які об’єдналися з п’ятидесятницькими церквами Польщі, Німеччини, Білорусі. Очолив цей об’єднаний Союз ХВЄ Артур Берґгольц. Штаб-квартира нового об’єднання церков розмістилася у Лодзі.

Олег БОРНОВОЛОКОВ, викладач Української євангельської теологічної семінарії

Друкується за виданням: «Становлення Союзу християн віри євангельської у Західній Україні. Збірник статей, присвячений 90-літтю з’їзду в Старій Човниці», укладач Михайло Мокієнко

"Благовісник", 2,2019