Ранній протестантський рух в Україні

Залишки аріанської вежі, с. Тихомель, Хмельниччина

Починаючи з 1517 року, рух Реформації активно поширювався країнами Західної Європи, що спричинило виникнення ще однієї течії християнства — протестантизму. Чи ж мала Реформація вплив на православну Україну, і чому ми нині так багато уваги приділяємо відзначенню 500-річчя цієї події?

Як відомо, активного поширення та розвитку ідеї пізнього протестантизму в Україні набули на початку ХХ століття. 1920-ті роки характерні великим духовним пробудженням та виникненням сотень баптистських та п’ятидесятницьких громад. Але підґрунтя для цих процесів, як свідчать історики, було сформоване набагато раніше.

Передвісниками європейської Реформації, поряд з іншими, вважаються ідеї чеського богослова Яна Гуса. Його вчення, яке лягло в основу гусистського руху, а також їхніх послідовників «чеських братів», набуло певного поширення й на території України. І попри те, що громад чеських братів було одиниці, вони впливали на українську культуру й спосіб мислення православних українців. Тому згодом легше сприйнялося вчення класичних європейських реформаторів, хоча реформаційний рух тут як свідчать дослідники, «набув специфічних форм, які не завжди відповідали класичним зразкам».

Реформація на території нинішньої України розвивалася у двох напрямках: на ґрунті західного протестантизму, а також на ґрунті православ’я, в середовищі якого стали виникати різні вчення (зжидовілі або «жидовствующие», феодосіани, а також старообрядці, молокани, хлисти, духобори, істинно православна церква та ін.), які мали багато чого спільного з ідеями протестантизму. Своєрідним виявом реформаційного руху в православ’ї були також певні аспекти діяльності й програми православного братського руху. Братства в багатьох питаннях ставили цілі, подібні до тих, що їх вирішували реформаційні течії. Участь у реформаційному русі також брали українці, які навчалися в європейських університетах, де їх вчили бути мислячими людьми. Повернувшись в Україну, вони активно впливали не лише на суспільне, а й на релігійне життя: робили спробу перекласти певні частини Біблії розмовною мовою, втілювали ідею світського патронату над церквою.

Тобто, очевидно, що як і в Західній Європі, так і в Україні в кінці XVI та першій половині XVII століття постало питання про необхідність реформування існуючої церкви. І поряд із згаданими вище внутрішніми реформаційними процесами, які відбувалися в православній церкві, в українських землях знайшли собі місце й західні протестантські рухи. Лютеранство, починаючи з 1530-их років, мало певну кількість прибічників переважно серед міщан німецького походження, а твори лютеранських авторів були відомі в українських містах і використовувалися навіть православними служителями. Певний відгук в Україні мали ідеї тодішніх антитринітаріїв (вони не приймали вчення про Трійцю, заперечували божественність Ісуса Христа і безсмертя душі), погляди яких систематизував італійський вчений-гуманіст М. Сервет. Після того, як Сервета було спалено в Женеві за розпорядженням Кальвіна, прибічники його вчення тікають на Схід, деякі з них на певний час осідають у Західній Україні. Особливий вплив на духовно-освітнє життя мала діяльність социніан, громади яких у XVII ст. виникали на українських землях (Волинь, західна частина Київського воєводства). Близько 1612 року український шляхтич Юрій Федорович Чаплич-Шпанівський заснував аріанський збір (молитовний будинок) в Кисилині, а його брат Мартин — у сусідньому Березьку. Родина Чапличів стала також фундаторами громад социніан у Берестечку, Галичанах, Милостові, Шпанові. До Кисилина збиралися на синоди (з’їзди) социніани з усієї Волині. Другим важливим центром стала Гоща. Збір у цьому місті, як і в Сокалі над Случчю, заснував близько 1600 р. український магнат, краківський каштелян Гаврило Гойський. Найважливішим центром суспільно-політичної діяльності социніан Київщини став Черняхів, де збір заснував на початку XVII ст. (мабуть, до 1610 р.) Степан Немирич, який пізніше був овруцьким старостою й київським підкоморієм.

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. виникли громади социніан у маєтках найбільшого православного магната, князя Острозького — у Острозі, Острополі й Старокостянтинові. Ці громади певним чином впливали на політичну та освітню діяльність самого князя, але й продовжили своє існування після його смерті.

Серед протестантських церков України також доволі динамічно розвивалася кальвіністська (реформатська). Значне враження справило на сучасників прийняття близько 1553 р. кальвінізму литовським канцлером, власником м. Олики на Волині Миколою Радзивілом (Чорним). Серед кальвіністів бачимо представників багатьох родів українських і білоруських магнатів та шляхтичів — Воловичів, Огінських, Пузин, Сапіг, Ходкевичів та інших. В останній чверті XVI ст. князь О. Пронський перетворив на значний центр кальвінізму м. Берестечко на Волині. Я. Сєненський заснував кальвіністську громаду в містечку Поморянах. Брацлавський воєвода Ян Потоцький заснував громади в Панівцях на Поділлі, Гвіздці у Галичині та інших своїх маєтках. Громади кальвіністів виникли і в деяких інших місцевостях, особливо в Перемишльській і Холмській землях Руського воєводства, Белзькому і Підляському воєводствах, а найгустіше — на Закарпатті.

Разом з тим українське православ’я почав особливо атакувати католицизм, що зблизило православних з західними протестантами, які також активно виступали проти католиків. У той час спільність православних з протестантами, зокрема кальвіністами, вітало навіть українське козацтво. У зверненні до нового короля під час сейму 1632 року козацька делегація проголошує: «Нехай унія (католицька) буде знищена й утверджена нехай буде унія наша з тими, хто віддаляється від латинської віри і співчуває нашій долі, тобто на руїнах унії католицької хай утвердиться унія православно-протестантська». Проте ця спільність була нетривкою, оскільки будувалася не на єднанні ідей, а на тимчасових інтересах. І згодом прихильники ідей протестантизму опинилися в опозиції як в православних, так і в католиків.

Загалом поширення протестантизму в Україні тривало недовго. У другій чверті XVII ст., особливо з кінця 30-х рр., у Речі Посполитій посилюються репресії щодо представників антикатолицьких течій, і багато новонавернених шляхтичів, бачачи, що належність до «єретичної секти» стає дедалі менш вигідною, почали відходити від її вчення. При цьому родини, які були колись православними, вже рідко поверталися до віри батьків, а переходили здебільшого у католицизм. У цьому сенсі протестантизм став своєрідним містком на шляху до покатоличення української шляхти.

Проте вплив раннього протестантизму на розвиток української культури був очевидним. Вагомим внеском була науково-перекладацька діяльність протестантів, а також їхній вплив на розвиток освіти та книгодрукування. Вони намагалися донести людям Слово Боже рідною мовою і зробити його загальнодоступним. Для цього велика увага приділялася освіті населення. Як стверджують історики, «протестанти на українських землях у кінці XVI – на початку XVIІ століття організовували не лише свої громади, а й друкарні, школи, в тому числі й вищого типу. Так, недалеко від Кам’янця-Подільського, в селі Панівцях, на початку XVIІ століття існувала вища кальвіністська школа разом із друкарнею. У 1638 році на Волині, в містечку Кисилин, протестанти-соцініани організували вищу школу-академію, у якій навчалося до 1000 студентів. І це лише окремі приклади, таких шкіл було набагато більше, і, як стверджують вчені, у порівнянні з православними вони були більш прогресивними. Викладання у школах велося рідною мовою, також доступною мовою перекладалося Писання та інші книги релігійної тематики. Все це робилося для того, щоб переконати співвітчизників у необхідності самостійного оволодіння змістом Біблії як важливого кроку у пізнанні Бога.

Як свідчать дослідники, протестантською літературою широко користувалися й православні, оскільки протестантська література «була і численна, і ...становила багатюще зібрання фактів і свідчень... Нарешті, майже вся ця література написана загальнодоступною мовою... Варто переглянути Апокрисис, Фринос, Аполлію та інші полемічні твори православних того часу, щоб дійти висновку, що їхні автори не могли не мати під руками цих творів... Можна безпомилково сказати, що вони взяті переважно з протестантської літератури... Православному письменникові, який не мав ні розробленої історії своєї церкви, ні навіть повного катехізису, нелегко було відмовитися від такого багатого посібника...». І це сприяло своєрідній реформації і в лоні православ’я, бо «діяльність протестантів, покликана заперечувати необхідність традиційних християнських конфесій, як це не парадоксально, сприяла їхньому відродженню, самоочищенню і пробудженню до духовної праці. Діячі православної церкви в Україні значною мірою використали досвід протестантів для внутрішньої реорганізації та вдосконалення церковного життя».

Проте, якщо говорити про ранній реформаторський рух, то, на думку українського філософа Петра Кралюка, «Україна не змогла реалізувати свій «реформаційний шанс». На це були різні причини — реакція католицька й православна, переслідування протестантів владою Речі Посполитої в XVIІ столітті, Хмельниччина, у вогні якої загинуло чимало протестантських громад в Україні. Хоча певні елементи протестантизму ввійшли в українське православ’я — чим воно загалом різнилося від консервативного православ’я російського». Воно стало більш глибоким та мислячим, менш сконцентрованим на релігійно-корумпованій церковній верхівці. Це, напевно, стало однією з передумов потужного пробудження початку ХХ століття, що привело до утворення сучасних баптистських, адвентистських та п’ятидесятницьких громад, членами яких нині є близько 2% населення країни.

Замок у селі Олика, що на Волині. Зведений у 1558 році князем-протестантом Миколаєм Радзивіллом Чорним. Це один з перших в Україні замків бастіонного типу, що протягом століть захищав місто, жодного разу не підкорився татарським набігам і зберігся до сьогодні.

Вплив Миколая Радзивілла на політичні, культурні та релігійні процеси в країні величезний. Зокрема, 1553 року він засновує в Бресті першу поліську типографію та вперше друкує переклад Нового заповіту польською мовою. Того ж року князь Олики приймає лютеранство, а з 1557 року, після спілкування безпосередньо з теологом-протестантом Жаном Кальвіном — кальвінізм.

Протягом 1557 – 1560 років Миколай Радзивілл відкриває перші в Литві та на Русі кальвіністські костели, зокрема перетворює з католицького на протестантський костел Св. Петра та Павла в Олиці. Завдяки його просвітницькій діяльності протестантизм надзвичайно швидко поширюються на поліських територіях Західної України, яка в той час була частиною Великого Князівства Литовського. До лав протестантів ненадовго вступає велика кількість православної шляхти Русі та ще зовсім недавні язичники-литовці.

Православна Свято-Михайлівська церква села Кисилина (Волинь), на думку Василя Сокола, автора «Нарисів історії містечка-села Кисилин» раніше була соцініанським молитовним будинком.

Залишки костелу кармелітів, збудованого на місці аріанського храму. Будівлі позаду костелу, де розташовувався кармелітський монастир, ймовірно були будівлею аріанської школи.

Кисилин був «родовим гніздом» відомої в історії України родини Киселів, і в першій половині XVIІ ст. належав Остафієві Киселю, який, будучи соціціанином (або аріанином) заснував тут протестантську святиню, кілька аріанських шкіл, передусім у Кисилині. Потім на місці соцініанської школи було зведено Костел та монастир монахів-кармелітів.

У 1638—1640 роках в Кисилині відбулися три социніанські з’їзди, на яких були присутніми до трьох тисяч осіб, серед яких — представники громад не лише зі всіх куточків Речі Посполитої, а й з інших країн. Після знищення аріанського центру в тодішній Польщі багато вчених-аріан оселилося тут, що сприяло розвитку науки на Волині в XVIІ ст.

Лютеранська кірха у селі Олешковичі, Волинь.

На Волині в другій половині ХІХ століття і аж до Другої світової війни проживало багато німців-протестантів. Тривале проживання, господарська та культурно-релігійна діяльність справляли свій вплив на релігійну ситуацію в регіоні, з одного боку, послаблюючи позиції православ’я і, з другого боку, сприяючи поширенню серед населення євангельських ідей. Особливо вагомий вплив вони спричинили на розвиток та поширення баптизму в регіоні. У споруджених та залишених колоністами кірхах дотепер проводять богослужіння баптисти, як, наприклад, центральна церква ЄХБ у Луцьку, церква села Олешковичі Рожищенського району.

"Благовісник", 2,2017