Благовісник

Українській церкві християн віри євангельської в Іспанії бути!

Масова еміграція українських заробітчан у Західну Європу вже давно стала звичною. Хтось їде туди, як кажуть, «на два-три місяці», у когось ці місяці розтягуються на роки, а хтось уже пустив коріння на чужій землі. Звичайно, ця трудова еміграція не є доброю для України та її економіки, але так вже склалося, що українці змушені шукати кращої долі за кордоном.

А втім, Бог завжди використовував негативні та неприємні для людей моменти історії для добра у Своїх планах. Згадаймо першоапостольську церкву, яка в перші десятиліття свого існування, окрім великих духовних благословень, про які читаємо на сторінках книги Дії апостолів, переживала й гоніння. Але ці гоніння Бог використав для проповіді Євангелії. Читаємо, що «ходили тоді розпорошенці, та Боже Слово благовістили» (Дії 8:4). Саме ця паралель напрошується й для нинішньої ситуації. Якщо перших християн розпорошили по Римській імперії гоніння, то нинішніх розпорошують економічні негаразди. Але там, куди їх закинула доля, вони проповідують Євангелію. Тому й не дивно, що за останні десятиліття в Західній Європі стали виникати українські церкви з наших «економічних втікачів». А кілька років назад народилася ідея згуртувати ці громади для братерського спілкування та спільних проектів. Так в Української Церкви ХВЄ з’явилися церкви в Західній Європі.

Наша нинішня розповідь про їхнє життя.

Насамперед пропонуємо свідчення Ярослава Демка — старшого пресвітера Об’єднання українських церков ХВЄ в Іспанії «Спасіння Боже».

Народився я у Львові в 1975 році, у християнській сім’ї. Тато — служитель церкви. Моя бабуся покаялася ще в 1928 році. Тобто по татовій лінії я віруючий у третьому поколінні, а по маминій — у четвертому. Отже, я зростав у благословенній Богом родині, бачив побожне життя своїх батьків, також бачив чудеса, які Бог робив у моєму житті.

Пам’ятаю, як був маленьким, мав високу температуру (понад сорок). Мама ніяк не могла її збити. До нас прийшов брат Олександр, він узяв мене на руки й запитав, чи вірую я, що Ісус Христос може мене зцілити. Я відповів, що вірую, хоч до кінця не розумів усіх тонкощів віри. Він помолився, а потім віддав мене мамі. Я тоді внутрішньо відчув, як температура спала. Потім, якщо щось тільки в моєму житті ставалося (чи хвороба, чи проблема), я вже сам біг у кімнату, де відбувалися молитви, звертався до Бога — і отримував відповідь від Нього. Я змалку пересвідчився, що Бог живий, реальний, Він відповідає на молитви, навіть миттєво. Таким чином Бог формував мою віру, готуючи до майбутнього служіння.

Я свідомо ввійшов у Завіт із Богом у 19-річному віці. Ніколи не думав, що стану пастором церкви, але Божі плани — не наші. Хотів завжди бути покірним волі Божій. Спочатку співав у молодіжному хорі, проповідував. Учився в училищі на закрійника-модельєра. Зі мною у хорі співала дівчина Зоряна, із якою я одружився. Мені тоді було 22 роки.

У 1998 році мені потелефонував друг Андрій із Іспанії і запросив приїхати до нього. Він знайшов мені роботу. Тоді було легко оформити візу — і через два тижні ми з дружиною приїхали в Іспанію. Щоб побувати на зібранні християн, заходили в іспанські церкви, але не розуміли їхньої мови, то ж стали проводити зібрання у квартирі. Спочатку нас було четверо українців.

Через десять місяців ми повернулися в Україну. Тут моя дружина Зоряна народила хлопців-двійнят. Хотілося залишитися вдома, та плачевна економічна ситуація примусила знову поїхати в Іспанію, у Мадрид. Цього разу я поїхав сам, зіткнувся із труднощами, які вдалося здолати з Божою допомогою. Тож згодом отримав потрібні документи, влаштувався на роботу, орендував житло й забрав до себе сім’ю. Відвідував домашні служіння християн-українців на квартирі брата Романа Співака. Ми побачили, що люди каються. Стала формуватися церква.

Одного разу нам сказали, що в Іспанію приїхали ще три брати, які покаялися в тюрмах України.

І одного разу вони прийшли на служіння в дім Романа Співака. Це був Ігор Стадник, Петро Драбик і ще один брат. І так ми разом збиралися.

У 2002 році в Іспанію приїхав пастор Ярослав Емха. Він зібрав усіх віруючих і зареєстрував церкву «Слава Божа». Під час його служіння каялися люди, церква дуже швидко зростала. Але настав час йому повернутися до своєї сім’ї, в Україну. На служіння був поставлений Ігор Стадник, який став проповідувати вчення, із яким багато членів церкви не погоджувалися. Через це ми змушені були викликати до Іспанії старшого пастора. На членському зібранні більшість членів церкви проголосувала проти того, щоб Ігор Стадник виконував служіння. Але він не погодився віддати документи на зареєстровану церкву. Щоб уникнути подальших суперечок і зберегти мир, ми написали заяви про вихід із церкви «Слава Божа». Деякий час збиралися в мене вдома, але людей ставало все більше, і ми вирішили проводити зібрання в місцевому парку просто неба. Три місяці тривали такі служіння, які можна було назвати євангелізаційними: ми співали християнські пісні, молилися, проповідували — і на зібраннях стали каятися нові люди. Зрештою ми взяли в оренду приміщення для церкви. Ярослав Богданович Емха був змушений залишитися з нами ще на три роки, щоб налагодити в церкві всі напрямки служінь.

У 2008 році церква доручила мені пасторське служіння на випробувальний термін — і через рік мене рукопоклали на це служіння, яке виконую до сьогодні.

До нас приходять люди, які відірвані від сімей, батьківщини, рідної мови, і саме в християн, у нашій громаді вони знаходять спілкування. Цілий тиждень українці працюють серед іспанців, і їм хочеться хоча б раз на тиждень поспілкуватися із земляками. Багато з них казали, що вони б ніколи не прийшли до пізнання істинного Бога в Україні, бо вважали, що зібрання християн — сектантство, але в Іспанії вони кардинально змінили свої погляди, саме тут вони змогли відкрити своє серце для сприйняття Євангелії.

На богослужіннях у Мадриді каються нові люди, а загалом на служіння приходить до 200 віруючих. Це не тільки українці, але й росіяни, білоруси, вірмени, та й іспанці також. Поки що ми проводимо зібрання в орендованому домі молитви, але збираємо фінанси на власне приміщення.

Господь хоче всіх людей спасти, щоб кожен прийшов до пізнання істини. І для багатьох українців план Божий у тім, щоб на чужій землі вони покаялися й прийшли до пізнання правди Божої! Одна жінка, вчителька, працювала тут, покаялася, потім повернулася у своє село, в Україну. Поки що вона там єдина євангельська християнка, але щиро вдячна Господу, що у свій час приїхала до Іспанії…

На сьогодні в 14 містах Іспанії ми проводимо регулярні служіння українських церков, які об’єднані під назвою «Спасіння Боже». Усі збираються в орендованих приміщеннях. Прошу молитися, щоб Бог допоміг нам придбати власний дім молитви. Це буде перший дім молитви української церкви в Іспанії! Так склалося, що саме церква в Мадриді — головний осере­док об’єднання українських церков «Спасіння Боже». Ми плануємо відкрити Біблійну школу при новому домі молитви в Мадриді, також плануємо йти далі зі Словом Божим, у Португалію. Там багато українців-емігрантів, які потребують спасіння.

Іспанія, яка розміщена на краю Європи, стала тим краєм світу, до якого Ісус Христос заповідав іти Своїм учням із проповіддю Євангелії (див. Дії 1:8, 13:47). Невідомо, чи апостол Павло дійшов до Іспанії, але тут сьогодні проповідується жива Євангелія. Сюди тепер приїжджають молоді місіонери з України, які ревно взялися до найблагороднішої праці на землі — звіщати Євангелію, проповідувати спасіння в Ісусі Христі. Я вірю, що наші плани — це воля Божа, і ми молимося, щоб Бог надалі благословив нашу працю й розширив межі для проповіді Євангелії в Іспанії, Португалії та інших країнах Західної Європи. Українці — унікальний народ, вони є скрізь, по цілому світу. Вважаю, що саме українці стали Божим благословенням для інших країн, де вони проживають в еміграції. І скрізь, де українці, є й українські церкви.

Підготував Геннадій АНДРОСОВ, Мадрид-Київ

 

Іспанські дороги старшого єпископа

Щороку в жовтні-листопаді старший єпископ УЦХВЄ Михайло Паночко здійснює поїздку до Іспанії: відвідує новостворені громади, бере участь у з’їздних зібраннях. Цього року старший єпископ рукопоклав на служіння пасторів та дияконів, у тому числі старшого пресвітера об’єднання українських церков ХВЄ в Іспанії «Спасіння Боже» Ярослава Демка.

Ми попросили Михайла Степановича розповісти про свою поїздку в цю європейську країну. На сьогодні вона є серед лідерів за кількістю українських заробітчан.

— У цьому році моя поїздка до Іспанії тривала тиждень — з 21 по 28 жовтня. Уже в перший день після приїзду я мав нагоду служити на молодіжному зібранні в центральній Мадридській церкві. У вівторок зранку ми вирушили на північ країни, у місто Сан-Себастьян, це приблизно за 500 км від столиці. Там діє нещодавно утворена церква, у якій ми з братами й сестрами провели чудове вечірнє зібрання. А в середу вирушили в дорогу на південь — у Валенсію.

600 кілометрів переїзду спочатку через гори, тунелі, а потім між дивовижних краєвидів із виноградниками й оливковими садами зайняв цілий день. У Валенсію дістались о восьмій вечора, прямо на зібрання. Я проповідував на тему: «Для мене немає більшої радості як чути, що мої діти ходять у правді».

Там переночували й у четвер поїхали до Мадрида. Саме там відбулося велике з’їздне зібрання пасторів із різних країн Західної Європи. До церкви «Спасіння Боже» з’їхалися брати з Німеччини, Польщі, Чехії, самої Іспанії, а також з Америки — близько 70 людей. Ми провели чудове зібрання, знайомилися, обмінювалися інформацією. А в суботу там же відбулася конференція, під час якої слухали семінар на тему «Проблеми церков в еміграції», який провів наш брат із Філадельфії (США) Олександр Побережнюк. Після чого розпочалася бесіда у форматі «питання-відповідь». Брати цікавилися багатьма питаннями щодо відкриття нових церков, стосунків у місцевих громадах і таким іншим.

У неділю в Мадриді було урочисте богослужіння, для проведення якого орендували спеціальний зал. Ми дякували Богові, молилися, ділилися Словом Божим — і разом із єпископом Юрієм Верімієм рукопоклали шестеро братів на відповідні служіння: трьох — на дияконське, трьох — на пасторське, у тому числі Ярослава Демка на служіння старшого пресвітера об’єднання українських церков ХВЄ Іспанії.

— Іспанія одна з країн Західної Європи, де служіння наших церков найбільш динамічно розвивається. У чому, на ваш погляд, запорука успіху?
— У тому, що наші брати в Мадриді зацікавлені в утворенні й рості дочірніх церков. Вони знаходять здібних людей, яких потім відсилають місіонерами в міста, де є наші емігранти й заробітчани, але ще немає євангельської церкви. Відтак молоді служителі мають можливість самостійно рости. При цьому підтримують спільність із материнською церквою в Мадриді.

— Виходить, місіонери їдуть, так би мовити, на «голе місце»?
— Не зовсім так. Найчастіше служителі спочатку знаходять невеличку групу з 2-3 віруючих сімей, збирають довкола неї інших віруючих, а вже потім ця групка обростає членами, як бджолиний рій. Коли є ядро й люди євангелізують, приводять до церкви людей, то громади досить швидко ростуть. Служіння виконують в основному молоді брати й сестри. Цікаво, що членами церков є вихідці з різних деномінацій: як із п’ятидесятницьких, так і з баптистських та харизматичних церков. Є й ті, хто покаявся й прийняв водне хрещення вже в Іспанії.


Українські церкви Західної Європи: здобутки та перспективи

На запитання журналу відповідає єпископ Юрій Веремій, координатор роботи Української Церкви ХВЄ у країнах Західної Європи.

— Чим викликана необхідність у так званій християнській Європі засновувати нові церкви?
— Наші члени церкви, зокрема служителі, поїхали до Європи заробляти гроші, щоб можна було утримувати сім‘ї, — і там у них з’явилася потреба відвідувати церкву.

На початку свого перебування за кордоном наші віруючі брати та сестри відвідували церкви тієї країни, у якій перебували, але церкви були не в кожній місцевості. А коли там з’являлися наші служителі, тоді стали збиратися разом по 5-10 людей й проводити свої богослужіння згідно з тією богослужбовою практикою, яку мали в Україні. Так утворювалися україномовні та російськомовні церкви в західній Європі.


9-14 серпня 2018 Юрій Веремій разом із Володимиром Грицаком, старшим пастором Церкви Святої Трійці м. Нововолинська, відвідав Неаполь. Вони привезли з собою служителя для нової церкви — брата Василя Мигаса, члена Нововолинської церкви, яка благословила його на служіння благовісника з правом священнодій. Пастори провели святкове богослужіння та взяли участь у водному хрещенні нових членів неапольської церкви.

— Які найбільш актуальні питання стоять перед українськими церквами в Європі?
— Найбільш актуальне питання — знайти приміщення, де можна було б збиратися разом і проводити богослужіння. Орендувати приміщення недешево, підібрати відповідні години для богослужіння також непросто, тому що доводиться долати багато кілометрів, щоб прибути на богослужіння.

До Європи також виїхало дуже багато українців, які не відвідували церкву в Україні або вважалися номінальними християнами. Обов’язок наших членів церкви проповідувати Євангелію, робити добрі діла, допомагати нужденним — саме цю місію Церква виконує у Західній Європі.

Ще одна проблема — необхідність легалізувати діяльність церков за кордоном. Ми вдячні Богу, що минулого року перереєстрували статут Української Церкви християн віри євангельської, який тепер дає нам право відкривати нові церкви в інших країнах. Ми ним користуємося — і тому офіційно відкрили церкви, підпорядковані нашій Українській Церкві ХВЄ. У різних країнах Європи є свої вимоги, певною мірою вони відрізняються, і тому нам доводиться шукати можливості, щоб адаптувати церкви до вимог тієї країни, у якій вони знаходяться.

— Чи є співпраця між УЦХВЄ та національними євангельськими об’єднаннями щодо утворення нових українських церков?
— Ми вдячні Богу, що Євангелія Ісуса Христа об’єднує нас для спільної праці на землі, зокрема в Європі. Ми також вдячні Богу за євангельські об’єднання та національні церкви протестантського напрямку, які протягують руку допомоги, щоб українці мали можливість збиратися, проводити богослужіння, відкривати церкви. Хтось надає приміщення для проведення богослужінь, хтось надає можливість від їхнього імені орендувати приміщення. Шукаємо різноманітні способи для того, щоб виконати повеління Ісу­са Христа і бути учасниками в збудуванні Його церкви.

— Скільки закордонних церков перебуває в підпорядкуванні УЦХВЄ?
— Близько 30 церков у західній Європі підпорядковані нашій Церкві. Планується ще багато відкривати церков, тому що є попит, але не вистачає кваліфікованих посвячених служителів для такого відповідально служіння. А в Європі своя специфіка праці — і це робити не просто. Треба бути керованим Духом Божим, жертовним, сміливим.

— Який настрій панує в українських церквах Європи? Чим вони живуть?
— Наявність церкви — дуже позитивне явище, що приносить велику радість братам та сестрам. Вони почуваються більш впевненими, потрібними Богу та людям. Але сумують за Україною, жалкують, що не могли себе там реалізувати, разом з тим розуміють, що без Божої волі нічого не стається, і стараються себе реалізувати там, де є: і заробити для себе, і потрудитися для Господа.

— Які плани щодо розвитку цього служіння в закордонних церквах?
— Ми маємо спеціальну раду церков у Західній Європі, яка проводить свої зустрічі, на які з’їжджаються всі служителі раз на рік, а також у кожній країні раз на рік проводяться з’їздні богослужіння, на які приїжджають брати та сестри з усієї країни. Також протягом року церкви відвідують наші вчителі, пастори та проповідники, підтримуючи церкви проповіддю, молитвами, навчанням та порадами. Також плануємо провести спеціальну біблійну школу в місті Мадрид, адаптовану для Європи, згідно з тими запитами або викликами, які є в Західній Європі. Вона буде проходити два місяці.

— Ваші поради віруючим, які виїжджають за кордон.
— Якщо ви вирішили виїхати за кордон, то обов’язково підійдіть до свого пастора і скажіть йому, куди ви їдете й на який термін. Візьміть у нього інформаційний лист, що ви віруючий і належите до певної церкви, що ви добрий християнин і не порушуєте церковну дисципліну. Тоді ви матимете змогу долучитися до служіння там, де будете. Пастор вам допоможе знайти церкву в тій місцевості, куди ви їдете, щоб ви, приїхавши в Європу, мали змогу відві­дувати служіння. Якщо ви приїхали на три місяці або на півроку чи рік, станьте членом церкви в Європі, а після закінчення свого перебування пастор тої церкви дасть вам інформаційного листа, з яким ви повернетеся до своєї церкви й розкажете, де ви були, як служили Господу. Це допоможе вам бути справжніми християнами, які виконують перед Богом те, що пообіцяли в час святого водохрещення з віри.


8-9 вересня 2018 р. єпископ Юрій Веремій (справа) разом зі своїм заступником Олегом Карпюком (зліва) благословили Леоніда та Ліну Демчуків з міста Нововолинська на служіння у церкві міста Прага, Чехія.


Західна Європа як місіонерське поле

З 15 до 18 жовтня 2018 року в столиці Іспанії відбулася зустріч лідерів п’ятидесятницьких місій Європи (PEM). Центральною ідеєю зустрічі став девіз «Піднімайте наступне покоління». Представники понад 60 країн Європи інформували про місіонерську ситуацію у своїх регіонах, ділилися практичним досвідом роботи.

Українську Церкву, місіонерські проекти та плани представляв заві­ду­вач місіонерського відділу УЦХВЄ, директор місії «Голос надії» єпископ Микола Синюк, та регіональний директор місії по Західній Європі Юрій Троць. Присутні були поінформовані про євангелізаційно-місіонерські проекти УЦХВЄ та бачення майбутнього. Була представлена діяльність місії «Голос надії» як базової місіонерської інституції УЦХВЄ.
Підсумовуючи свій виступ на форумі, Микола Синюк зауважив: «По-перше — ми не піднімемо нового покоління місіонерів, якщо не піднімемо наших дітей і онуків у наших власних родинах. Якщо їм не цікаво те, що роблять їхні батьки, це буде нецікаво й молоді церкви. По-друге — необхідна співпраця із Святим Духом як Духом місіонерства, Який приводить у церкву гірших, а виводить кращих для здійснення Своїх намірів. На практиці це часто приводить до внутрішнього спротиву служителів і нерозуміння місійної природи Святого Духа. По-третє — потрібна співпраця один із одним. Українська церква володіє потужним місіонерським ресурсом — людьми. Захід обмежений у цьому, проте володіє потужним матеріальним ресурсом. Об’єднання зусиль дало б якісний результат для поширення Божого Царства».

Рішення Комітету PEM про проведення наступної зустрічі 12-15 листопада 2019 року в м. Києві засвідчило про особливу місіональну позицію УЦХВЄ.

Ми звернулися до Миколи Синюка більш детально розповісти про місіонерські настрої сучасної Західної Європи.

— Ви побували на зустрічі п’ятидесятницьких місій Європи в Іспанії. Які проблеми й успіхи сучасного місіонерського служіння в Європі?
— На мою думку, одна з найбільших проблем сучасного місіонерства — відсутність у молодих людей (це особливо стосується Західної Європи) ревності до місіонерського служіння. Якщо й демонструються деякі місіонерські проекти, то вони в основному стосуються країн африканського, індійського континентів. До речі, згідно з дослідженнями, євангельсько-протестантська спільнота Африки показує до 23% населення, тоді як Європа приблизно 3%. Це показовий вектор напрямку посилання місіонерів на найближчу перспективу.

Якщо говорити про успіхи, то варто підкреслити місіональний потенціал України та Румунії, які є в авангарді місіонерського служіння Європи. Успіх можна було б розглядати в поєднанні людського (схід) та фінансового (захід) ресурсу. Це було б серйозним місіонерським поступом у Європі, проте далі декларацій та заяв справа не просувається.

— Польща, Болгарія, Хорватія, Боснія та Герцеговина — як наразі звершується місіонерська праця «Голосу надії» в цих країнах?
— Болгарія — це певною мірою апробований місіонерський регіон. Служіння місіонерів полягає у допомозі місцевим церквам в умовах гострої нестачі служителів та роботі серед ісламського населення, у тому числі серед курдів. Польща, Хорватія, Боснія та Герцеговина — нові регіони служіння місіонерів. На даний час місіонери проходять складні процеси адаптації до мовного й культурного середовища в цих регіонах.
Наша стратегія — будувати стосунки з місцевими національними служителями, через них шукати юридичної підтримки для місіонерських програм у регіонах, приєднувати нові церкви до національних об’єднань у цих країнах. Так ми працювали від початку діяльності місії.

— Які напрямки й методи служіння в Європі перспективні, які з них планує впроваджувати й розвивати «Голос надії»? Чи плануєте поширювати місіонерську працю на інші країни Європи?
— Напрямки й методи служіння в Європі залишаються незмінними з часів апостола Павла. Перший місіонер Європи характеризував це висловлюванням «всенародно й по домах»! (Дії 20:20). Це є, було й буде перспективним за сприяння сили Святого Духа.

Щодо поширення місіонерського служіння на інші країни Європи, то можна сказати таке — за умови створення потужних місіонерських баз у країнах, де розпочате служіння, можна думати про перспективу розширення, а вона в тому, щоб досягати всі країни Європи, яка знову стає відкритим місіонерським полем. Я вірю, що місіонери Української Церкви ХВЄ в недалекому майбутньому стануть авангардом місіонерства в Європі.

"Благовісник", 4,2018