Михайло Роман: «Служіння звільнення розпочалося зі звичайного співчуття»

Голова Об’єднання церков християн віри євангельської Полтавської області, єпископ Степан Павлусь з братами-служителями практикує особливі служіння — служіння звільнення. У чому ж полягає особливість цих служінь? Саме у звільненні людей від демонічного впливу, і навіть залежності. А характеризуються вони поглибленими бесідами з тими, хто відчуває душевний та духовний дискомфорт, а також наполегливими молитвами. Такі служіння тепер дуже актуальні, тому що багато людей, невіруючих і віруючих, мучаться від демонічного тиску, вони не можуть самі справитися зі своїми проблемами, і їм потрібна допомога.

Про служіння звільнення розповідає Михайло Роман — пресвітер церкви «Нове життя» м. Полтава, заступник старшого пресвітера церков ХВЄ Полтавщини та відповідальний за місіонерське служіння в області.

— Михайле, що спонукало братів, насамперед єпископа Степана Павлуся, розпочати служіння звільнення? Який ваш перший досвід проведення цих служінь?
— Якщо говорити про початок служіння звільнення, то розпочалося воно із звичайного співчуття. У церкву на зібрання стала приходити одна невіруюча жінка, Алла, яка згодом покаялася. Коли ми молилися в церкві, то їй раптом ставало погано, вона впадала в несвідомий стан, дуже страждала. Потім виявилося, що вона зверталася до бабок — це стало причиною одержимості. Той дух, який був у ній, не давав їй духовно рости, розвиватися як християнці й просто людині. Побачивши її муки, нам дуже захотілося їй допомогти, послужити. Ми стали з нею бесідувати й молитися за неї. Це була наша перша зустріч із такою проблемою, а служіння Аллі — стало нашим першим досвідом.

Спочатку ми дуже голосно молилися, бо не мали досвіду, і все в нас було дуже емоційним. Отак, голосно молимося за Аллу, а вона раптом заплющила очі — і спить. Ми не знали, що робити далі. Молилися, щоб Дух Святий нас навчив, як служити цій людині. Тоді наказали нечистому духові вийти з неї — і він вийшов. Більше вона не падала і не засинала. Але повного очищення не було. Це тягнулося певний період — і то не малий.

Звичайно, є люди, які отримують звільнення за коротку молитву, буквально відразу, а буває, що моляться за когось роками. Треба боротись, боротись до тих пір, поки Господь не явить милість. Тому й кажу, що ми не звільняємо людей, звільняє Господь. Є люди, які не отримують повного звільнення, хоча мають полегшення. І ми не знаходимо цьому пояснення. Тому розуміємо, що й ми ще ростемо в цьому служінні, і просимо в Бога сили й мудрості, як більш ефективно служити цим людям.

— Ти сказав, що спочатку дуже голосно молилися, бо не мали досвіду. Тепер уже голосно не молитеся?
— Ми й зараз підвищуємо голос на служіннях звільнення, але треба розуміти, що сам голос не виганяє демонів, крик не впливає на дух. Тому ми раніш виснажувалися, горло зривали, так хотіли допомогти людині. Але тут мова йде про духовну владу, мова йде про те, щоб зрозуміти причину, чому диявол має доступ до людини й живе в ній. А коли встановлено діагноз, тоді можна й лікувати: що робити, від якого гріха зрікатися. Тоді працюєш більш раціонально, не криком і емоціями, а словом і конкретною цільовою молитвою.

— Як ви працюєте з людьми?
— Спочатку проводимо бесіду з людиною, щоб визначити міру одержимості, тобто — чи диявол просто впливає на людину, має доступ до неї, чи зайняв її.

Загалом, коли ми маємо мову про доступ диявола до людини, то розрізняємо три шляхи, якими він користується, щоб мучити душу. Перший із них — спадкове прокляття. Наприклад, у родині з покоління в покоління є п’яниці, наркомани, самовбивці, психічно хворі.

Другий — окультизм. Окультизм — це робота нечистих духів. І людина дає їм місце тим, що сама звертається до них за допомогою через бабок-шептух, екстрасенсів чи практикує стосунки з ними, тобто ворожить на картах, викликає духів.

Третій шлях, яким диявол вривається в життя людини — це моральна сфера. Що під цим мається на увазі? Скажімо, були зроблені аборти, що дає доступ до людини духу вбивства, був перелюб, блуд, тобто речі, які є аморальними. Це й порнографія, коли люди сидять на відповідних сайтах, різні гріховні фантазії, що робить доступ нечистим духам дуже прямим. Це може бути й насильство чоловіка над жінкою і таке інше. Звертаємо увагу на образи. Ці образи можуть бути дуже задавненими. Син чи дочка ображаються на тата, на маму, бувають інші негативні моменти в стосунках батьки-діти, чоловік-дружина. Ці всі питання ми досліджуємо, аналізуємо й визначаємо, де саме людина відкрилася, що стало причиною демонічного впливу. Я вважаю, що в служінні звільнення основною є не сама молитва, а бесіда. Коли визначаєш причину чи встановлюєш діагноз, то демон втрачає право на людину, а відповідно й силу. Коли ми бесідуємо з людиною, то записуємо конкретні гріхи в кожній сфері. Ми ставимо питання, людина відповідає. І коли закінчується така співбесіда — переходимо до молитви зречення. Це дуже важливо. Людина кається, відрікається від кожного гріха по черзі, називаючи його. У такій молитві може і проявитися якийсь дух, скажімо, дух убивства, блуду чи прокляття, дух образи. Людину, наприклад, просять сказати: «Я прощаю своїй мамі Лесі», а вона не може вимовити слова «прощаю», дух не дає. Але це добре, бо ми його виявили. Провівши людину через молитву покаяння й зречення, молимося за її звільнення, конкретно наказуючи нечистим духам залишити душу.

— Михайле, а якого ще досвіду ви набули під час служінь звільнення?
— Насамперед переконалися, що завжди є причина, чому демон увіходить у людину. Під час молитви Дух Святий відкриває конкретно, або нагадує тій людині, за яку молимося, якусь подію, якийсь гріх, що стали дверима для диявола. Буває, що молимося, молимося, а людина нас перебиває і каже: «Брати, я згадала», — і розповідає конкретний епізод зі свого життя, який забула під час бесіди і який став причиною труднощів. Пересвідчилися, що основним фактором звільнення є праця Святого Духа, є влада, є сила, якими наділяє Дух Святий. Інколи бувають моменти, коли сам нечистий дух через людину починає говорити й навіть розказує, за який гріх він увійшов у людину. Недавно ми молилися за одного чоловіка. Демон сказав, що не віддасть його душу, бо вона належить йому. Ми кажемо: «Ні, вона належить Христу». А він: «Ні, він посвятив мені свою душу». Коли ми запитали того чоловіка, чи справді посвячував свою душу дияволу, то він сказав, що так. «А чому?» — «А тому, що все, що мені було потрібно, він мені давав». Тож має бути свідомо промовлена молитва відречення, під час якої руйнується посвячення й прокляття.

Важливо, щоб не самому проводити ці служіння звільнення, а щоб було двоє чи троє братів поруч. Особливо, якщо йде мова про людей протилежної статі. Треба мати мудрість.

Служіння звільнення саме по собі виснажливе. І коли до нас стали часто приїжджати люди, то ми дуже втомлювалися, доходили до такої міри виснаження, що просто не мали сил. Мабуть, тому із 12 братів, які починали це служіння, тепер переважно задіяні старший пресвітер Степан Павлусь і я. Тож ми прийняли рішення, що має бути одне таке служіння на тиждень, максимум два. Ми люди, у тілі, крім того, маємо безпосереднє пасторське служіння, інші служіння по області. Тому ми обмежилися, щоб правильно ставитися і до свого здоров’я й до своїх безпосередніх обов’язків стосовно сім’ї і церкви.

— Ви десь оголошували, що розпочали служіння звільнення?
— Коли ми молилися за Аллу, то бачили, що їй стає краще, аж поки вона зовсім не звільнилася. Цього ніде не афішували, але інформація поширилася ніби сама — і до нас стали звертатися інші люди з подібними проблемами.

— Кого більше серед ваших, так би мовити, пацієнтів, віруючих чи невіруючих? І чому?
— Як це не звучить дивно, але, на жаль, до нас звертаються переважно віруючі, члени церков, дехто з них із великим терміном членства або навіть народилися у віруючих сім’ях. Виникає питання: чому віруючі люди? Відповідь знаходимо в Божому слові. До прикладу, написано: «Не давайте місця дияволу». Це звернено конкретно до віруючих людей, щоб їх застерегти. Людина тут ставиться перед відповідальністю: або ти даєш місце дияволу, тобто відкриваєшся йому через гріх — і він увіходить у твою душу, у твій розум, у твоє тіло, або ти протистоїш йому твердою вірою — і диявол не може мати місця в тобі. Ще написано, що «народжений від Бога не грішить». Природа людини в Христі не може грішити, бо вона свята, і людина бореться з гріхом. І ще написано, що такий «береже себе — і лукавий не торкається його». Тобто одна з причин, чому лукавий не торкається віруючих людей, — не тому, що він не може, а тому, що людина береже себе. Береже від чого — від гріха, від нечистоти. А якщо не береже, а якщо заграє, а якщо прямо вторгається, скажімо, у сферу аморальності, відкриваючи себе для нечистої сили? Тоді диявол атакує й займає людину. Тому я вважаю, що такі питання потрібно висвітлювати віруючим людям, бо подеколи вони занадто самовпевнені, мовляв: я хрещений Духом Святим, у мене є досвід — і таке інше. З одного боку — так, а з іншого? Буває, що й люди, які виросли у віруючих сім’ях, страждають від демонічного впливу.

— Ті, хто виріс у віруючій сім’ї, страждають від демонічного впливу… Це звучить дивно. А яка причина цього?
— Причина, яка відкриває людей із віруючих сімей до демонічного впливу, — це неправильне (я м’яко кажу) ставлення віруючих батьків до своїх синів та дочок. Тобто виховання у формі жорстокості, сильного покарання, жорсткої дисципліни, коли дитина майже ніколи не чула слів від мами, а особливо від батька, «я тебе люблю», «ти моя дорога дитина», не обнімають її. Я це кажу, бо до нас нерідко звертаються діти навіть служителів із глибокими ранами. Одна жінка розповіла: «Я пережила вдома таку форму дисципліни, яка дуже ранила мене, яка залишила шрами на моєму житті, я стала дуже ображена, задавлена, притуплена». Ця ситуація має бути висвітлена, бо батьки свідомо чи не свідомо відкривають своїх дітей для впливу нечистих духів. Через батьківську агресію, через їхню злість діти стають дуже вразливими, вони лякаються, вони не можуть адекватно відреагувати, бо в них немає сильної психіки, сильної віри. Нам пожалівся один чоловік: «У мене деколи бувають такі спалахи гніву на дітей, що я не можу пояснити собі, чому я так себе веду». Коли ж ми стали розбиратися в його житті, як виховували його батьки, то він сказав: «Були моменти, коли мене батько так бив, що я відключався, і мене наповнювало таке зло, така агресія, але я не міг її висловити, тому що знав, що батько сильніший». Цей момент закарбувався у свідомості дитини — ось чому виявляє себе в дорослому віці. Фактично, той чоловік не пережив і не прийняв тієї батьківської любові, яку мав прийняти і яка мала сформувати його характер. Він прийняв більше злість, жорстокість, що і виявили себе, коли він одружився і став батьком своїх дітей. Я міг би навести багато таких прикладів. Тож в чому проявляється християнство батьків? У любові до дітей, у терпінні, у турботі й доброті. В іншому разі все може трагічно закінчитися. До нас приїжджала одна сестра — і я був шокований її розповіддю. Вона була такою ж дитиною, як і всі діти, інколи неслухняною, тільки що виховувалася в сім’ї служителя. Але коли батьки її карали, то волосся літало по всій хаті й ребра були поломані. Це жах! Вона каже: «Після цього яка може бути церква, про що говорити. Я, як тільки можна було, вистрибнула з хати — і пішла куди могла, а куди — на вулицю. А далі, як кажуть, по сценарію».

— Ті віруючі, які до вас звертаються за допомогою, мабуть, п’ятидесятники?
— Є і п’ятидесятники. Але до нас приїжджають люди з різних конфесій — і баптисти, і адвентисти, і з харизматичних церков. Чому приїжджають? Тому що в них є проблема — і стираються конфесійні грані й людські поняття. Люди шукають звільнення. Недавно до нас приїжджала мама з одержимою дочкою. Вона з баптистської церкви. Але хтось десь їй сказав, що відбуваються такі служіння, і вона приїхала, щоб знайти вибавлення. Коли люди мають такі проблеми, то вони не питають, з якої ви церкви. Ми мали бесіди з мамою, потім з дочкою. Там були свої причини, щоб диявол увійшов у її тіло. Коли ми стали молитися, проявилася нечиста сила. Ми попросили маму, щоб вона була на цій молитві, молилася і побачила й почула, що значить молитися за звільнення і як відбувається молитва звільнення. Господь дочку звільнив, вона вільна поїхала додому, у неї усе добре, ходить на зібрання, служить Богові. Але, крім цього, отримала корисний досвід, тим більше, що відповідає за молитовне служіння в обласному баптистському братстві.

— Чи всім віруючим людям потрібне служіння звільнення?
— Звичайно, ні. Коли людина навертається до Ісуса Христа і кається, Господь її може звільнити в момент покаяння. Але є ті, які особливо були заплутані в гріховних тенетах, і не отримують повної свободи в час навернення. Таким і потрібно служити.

— А коли до вас звертаються ті, кого ми називаємо невіруючими, то як ви працюєте з ними?
— Щодо цього, то є дуже важлива річ. Ісус одного разу казав, що не може дім бути порожнім. Бо коли його залишає нечистий дух, і ніхто його не займає, тоді він повертається. У нашому контексті ми розуміємо так: якщо до нас приїжджає за допомогою невіруюча людина, і вона не має бажання йти за Ісусом, а хоче тільки звільнитися, щоб далі жити, як їй хочеться, то немає сенсу їй служити. Таким лю­дям ми каже­мо, що звільняємо не ми, а Ісус Христос силою Святого Духа. Нашим завданням є підвести людину до Ісуса Христа, Який в першу чергу Спаситель. Якщо людина ро­зуміє Євангелію і приймає Христа, то це перший крок до її звільнення. Ми тоді служимо їй, як і всім іншим. Пам’ятаєте одержимого з Гада­ринського краю і його жителів? Лю­ди не пустили Ісуса Христа до себе, бо їм було шкода своїх свиней і вони нічого не хотіли міняти. Тому якщо хтось каже: «Звільніть мене, але не чіпайте моїх інтересів», ми йому не будемо служити. Невіруючі люди насамперед мають бути спасенними, вирішити питання стосунків із Ісусом.

— А щодо звільнення від хвороб, яка робота ведеться у вашій церкві в цьому напрямку?
— Ми молимося і за хворих людей. Це служіння молитви за хворих з оливопомазанням. Воно є тією практикою, яка була в житті апостолів, першоапостольської церкви, та практика, до якої нас закликає Слово Боже. Служителі повинні практикувати молитву з оливопомазанням. Ми бачимо добрі результати від Господа, коли мажемо оливою, молимося — і Він зцілює людей. І люди про це свідчать. І цей момент свідчення підбадьорює людей, дає надію, що Бог може і їм допомогти. Господь зціляє людей і від пухлин, і від кісти, і від інших хвороб. Потрібно, щоб служителі розуміли важливість молитви саме з оливопомазанням. Звичайно, олива не зцілює, але цей момент підсилює віру людини, що ось зараз, коли на неї покладуть руки і помажуть оливою — вона отримає від Господа зцілення. Ми пояснюємо, що коли мажемо оливою, то ця олива — як символ Святого Духа, Який приторкнеться до вас і явить над вашим життям Свою милість. Наголошуємо, що зцілює Господь через віру, яку має людина в Христа і Його слово. Ми підкреслюємо силу крові Христа, силу жертви Христа, що Він узяв наші немочі й наші хвороби — і ранами Його ми зцілені. Таким чином, як ми прийняли прощення наших гріхів, так приймаємо й зцілення в Його ранах. І так молимося за людей, мажемо оливою в ім’я Ісуса — і являє Господь Свою доброту й милість.

Розмовляв Василь МАРТИНЮК

"Благовісник", 3,2016