Інтерв’ю

Михайло ПАНОЧКО: «Служитель Церкви повинен і урядувати, і служити, це поєднання двох обов’язків»

Про владу загалом, церковну та політичну зокрема, розповідає старший єпископ Церкви ХВЄ України Михайло Степанович ПАНОЧКО

— Посада пастора, старшого пресвітера чи старшого єпископа керівна, тобто люди, які займають цю посаду, наділені відповідними владними повноваженнями. Наскільки ці повноваження узгоджуються з біблійною думкою, що духовні керівники повинні бути слугами? Як поєднати функції слуги та керівного працівника?
— Біблія вчить нас, що вся влада на землі від Бога й допущена Ним. Особливий статус Бог надає тим, хто приймає Ісуса. Усім, хто прийняв Його, Бог дає владу називатися й бути дітьми Божими. Тобто кожна людина на землі має від Бога особливий привілей — владу називатися Його дитям. Але серед Божих дітей має бути порядок, кожен член церкви, як і тіла, має бути функціональним. І попри те, що всі члени Тіла Христового важливі, не кожен з них наділений функцією управляти. Тільки певних людей — пасторів, єпископів — Бог наділяє повноваженням для урядування серед Божих дітей. У Посланні до римлян сказано: «Хто головує, хай головує з пильністю». Господь турбується про Своє Царство на землі, для цього дає різні дари й повноваження і хоче, щоб Його Тіло функціонувало мудро, розумно й для збудування.

Використання влади у світі та використання влади в церкві — це дві різні речі. Якщо у світі люди керуються тілесними намірами, то віруючі люди керуються духовними цінностями. І потрібна особлива мудрість, щоб, маючи владу від Бога серед Божих дітей, використовувати її для збудування, для настанови, для влаштування, для миру, для злагоди, для користі. Іноді в Церкві постають люди, які втрачають Божий страх і падають у різні гріхи, чим можуть руйнувати Божу справу, якщо їх не зупинити владою, яка дана Церкві й зокрема пастору, єпископу.

Отже, передусім служителі повинні навчитися мудро по-біблійному використовувати владу, яку дав їм Бог. Не панувати над спадком, а служити людям. У світі слово «керівник» зазвичай асоціюється з командуванням, наказами, пануванням, зверхністю, домінуванням, хоча саме слово «міністр» — перекладається як «служитель». Ми ж маємо перед собою приклад Ісуса Христа, Який показав нам, як потрібно не домінувати над людьми, а служити їм. Він служив учням, Він служив людям, але в той же час не втратив статусу владики, давши нам приклад мудрого, правильного використання владної функції.

Влада повинна бути. Але Слово Боже, Святий Дух та приклад Христів дають нам чудовий приклад, як управляти народом Божим з любов’ю, але не потураючи його гріхам, управляючи, але не пануючи. І в більшості в управлінні Ісуса ми бачимо, що Він просив людей. Його керівництво було більш мотивоване тим, щоб достукатися до серця, щоб люди захотіли зробити щось із власної ініціативи, за власним бажанням.

Наприклад, Він казав до Закхея: «Я хочу бути в тебе вдома». Це не був наказ чи повеління. Ісус просто сказав, що хоче бути в домі Закхея, бо бачив його серце і хотів знати ближче, що це за людина. Це настільки відкрило Закхеєве серце, що він виконав це прохання, кінцевою метою якого стало спасіння душі цієї людини. Використавши через прохання Свою владу, Ісус привів Закхея до того, що він сказав: «Половину маєтку віддам вбогим, а кого скривдив — віддам вчетверо». Почувши ці слова, Ісус зробив висновок, що «сьогодні на дім цей прийшло спасіння».

Чимало віруючих людей ототожнюють владу світську й владу церковну. І тому ставлення до пастора, до єпископа буває неправильним, зневажливим. Але Біблія стає на захист тих, кому Бог доручив владу в Церкві. Написано: «Шануйте тих, хто в вас старшинують. Коріться наставникам вашим». Зневага стосовно служителів, непокора їм призводить до того, що люди, які це роблять, підпадають під Боже правосуддя, бо порушують прямі поради Божого Слова. Тому віруючі люди повинні навчитися, згідно з Писанням, поважати служителів Церкви, як каже Біблія, ставитися до них із великою пошаною та любов’ю, бо вони дбають про душі їхні.

Це один бік. Інший стосується служителів, які зловживають владою, гордяться, чваняться, маніпулюють людьми й використовують владу для корисливих цілей. Це приносить біль, приносить руїну. На таких мають впливати люди, які мають більшу владу. Всі гілки влади в церкві повинні працювати на збудування, на спасіння людей, на славу Божу. Ми всі повинні бути підпорядковані такому напрямку. Гріх — зневажати служителів, і гріх, коли служитель панує над Божим спадком, бо Ісус дав яскравий приклад того, як служити людям.

Тобто служитель церкви повинен і урядувати, і служити. Це поєднання двох обов’язків. Головуючий не може бути лише слугою, він повинен поєднати в собі ці дві ролі, як зробив це Ісус. Він був і Син людський, і Син Божий, Він був і слугою, але й царем.

Хай кожен розуміє своє місце в тілі Христовому, тоді все буде розвиватися гарно та гармонійно, і тоді відбуватиметься ріст духовний.

— Які владні повноваження дає Вам посада старшого єпископа? І чи часто Вам доводиться користуватися цими повноваженнями?
— Насамперед хотів би відкрити секрет: я ніколи не хотів командувати. Навіть коли був в армії, відмовився від посади командира, яку мені пропонували. Я бачив, як зловживають цим. А ще в мене немає в серці наказувати, керувати й верховодити. У мене не було також бажання бути пастором церкви, але мене обрали на це служіння в 24 роки. У мене не було бажання бути єпископом і тим більше старшим єпископом, хай це знає вся Україна. Отак, як Мойсей не хотів бути вождем, не хотів бути керівником цілої нації, бо розумів ту велику відповідальність, яка покладеться на нього. Але Бог бачив його серце й переконував взяти на себе це повноваження.

Я чомусь зауважив, що Бог дає владу тим, хто не закоханий у владу. Я був і є саме таким. Але розумію відповідальність та те, що цю справу мені доручив Бог, тому хочу доручене Богом виконати згідно з Писанням. Я уникаю панування, диктату, і в нашому братстві повна свобода. Кожен пастор — повноправний і повноцінний господар своєї общини. Братерська рада вирішує основні питання. Моя справа підказати, спрямувати, проконсультувати, помолитися, благословити й наглядати, чи правильно йдуть пастори і чи правильно ведуть Церкву. Церква — не моя, не єпископова і не пасторова. Церква — Христова. І кожен із нас дасть звіт перед Богом: члени церкви дадуть звіт за своє життя, диякони — за те, як вони служили, пастори — за своє служіння. Усіх слуг Цар покличе до Себе. І одним буде нагорода, а деякі почують слова: «Ти, лукавий та злий рабе…». Я боюся почути ці слова, тому для мене немає складності поєднати головування зі служінням. Я люблю Церкву, я люблю людей і знаю основний принцип головування: «Симоне, чи ти любиш Мене? Паси Моїх овець».

Тому я не командую Божим народом, нікого не утискую, але якщо треба підказати — я зобов’язаний це зробити, якщо треба служити — служу, якщо треба мовчати й терпіти — роблю це, дивлячись на приклад Христа.

Чи це вдасться мені до кінця, час покаже, але на сьогодні ніхто не може сказати, що я доміную чи на когось тисну. Я хочу, щоб нами керувало Боже Слово, Божий Дух, Божа благодать і Його характер щоб був у серці кожного служителя, якому Бог довірив урядування в церкві. Я не захоплений своїми повноваженням і намагаюся ніколи ними не зловживати. І хочу, щоб коли я відійду від цього служіння, залишити добрий приклад, добрі сліди для наступних поколінь служителів.

Разом із тим повноваження старшого єпископа дає мені право представляти Церкву перед державою. Дає мені право виступати перед науковцями. Представляти Церкву перед релігійною спільнотою України, перед об’єднаннями закордонних братств. Зі свого боку, я хочу представити наше об’єднання якнайкраще, щоб імідж Церкви християн віри євангельської України був позитивний, був сприйнятий в нашій країні. Щоб наше суспільство сприймало нас як здорову Церкву справжніх богобійних щирих християн. На сьогодні, як на мене, нам це вдається.

— Для чого потрібне таке об’єднання церков як ЦХВЄУ у світлі того, що кожна місцева церква самостійна та незалежна? Що б ви відповіли на зауваження деяких віруючих, які можуть звинувачувати старших служителів у «пануванні», «владарюванні», іноді навіть у «диктатурі» над місцевими церквами.
— У кожній країні склалося так, що для того, щоб був порядок, вибудовується певна ієрархія. Те ж саме ми можемо спостерігати навіть на рівні сім’ї. І не противимося цьому, бо розуміємо, що це сімейне управління, сімейна структура визначені Богом. Порядок є в Небі, у Всесвіті, так само повинен бути він і в Церкві. У кожній церкві за Божим порядком повинен бути пастор, має бути братерська рада, яка виконує функції управління, служіння, забезпечення. Кожна церква має повну самостійність і повинна рухатися рейками Святого Писання. Та якщо церкви, які полюбили Ісуса, полюбили Слово Боже, які наповнені Божим Духом, хочуть мати спільність — це нормально, це здорово, це правильно, бо як інакше на небі зберуться в одну сім’ю велику?

І саме тому, щоб підтримувати порядок, було створено таку структуру. Є незалежні помісні церкви, є обласні об’єднання з певною структурою і є Союз. І служить усе це не для нав’язування церквам певних ідей. Звичайно, наше віровчення, питання щодо форм служіння ми узгоджуємо між собою, щоб мати змогу рухатися в одному напрямку, щоб такою великою групою самостійних незалежних церков ми могли мати більшу силу, могли більше впливати на суспільство. А також допомогти один одному, як написано, що в тілі багато членів, але всі вони служать один одному.

Тому я вірю, що така структура від Бога. І коли я ще був молодим пастором, ще холостяком (тоді мені було десь 28 років), Господь мені сказав Духом Святим, хоча я в це зразу не повірив: «Прийде час, сину Мій, і Я поставлю тебе на чолі Мого народу, як Мойсея, а потомство твоє буде прославляти ім’я Моє». Я в це не повірив, бо не збирався одружуватися, вважаючи, що ось-ось Христос прийде. Але коли все це збулося, рівно через 20 років я згадав це пророцтво. І якщо Бог так промовляв до мене, то вважаю, що ця структура угодна Богові й угодне також моє служіння, коли я служу не одній церкві, а сотням і тисячам церков, об’єднанням, окремим людям, служу через телебачення, радіо, у Верховній Раді, серед науковців. Усі ці люди дивляться на мене, спілкуються зі мною. І через мої повноваження, які мені дало братство й має право забрати, вони більше пізнають нашу Церкву, формують уявлення про неї як про серйозне об’єднання.

Розмовляла Ірина СТОЛЯР

"Благовісник", 4,2015