Благовісник

Всемогутня слабкість, або Розстріляний Бог

«Де був Бог?» — мабуть, одне з найгостріших буттєвих питань, яке ставлять люди під час війни. Люди, які пережили тортури, перед очима яких відбувалися звірства, які втратили своїх близьких… Ці запитання найчастіше бувають риторичними й стають вираженням глибокого болю та відчаю. Відповідей на них одночасно і безліч, і немає жодної. Універсальної немає насправді.

Ці світлини — прошите осколками зображення Ісуса Христа на фасаді храму в Херсонській області та розбита фігурка діви Марії з Немовлям у зруйнованій церкві в Бахмуті — нагадали мені одну з традиційних відповідей на запитання «Де був Бог?» під час війни. Вона звучить так: «Бог був поряд і страждав разом із тобою — терпів тортури, зазнав втрат, був розстріляний…»

Нерідко така відповідь може викликати нерозуміння. І небезпідставно, адже Бог Біблії позиціонується як Всемогутній. То чому ж Він піддається злу замість того, щоб зупинити його Своєю безмежною владою? Чому Бог дозволяє Себе схопити в Гефсиманії, бичувати за наказом Пілата й розіп’ясти на Голгофі? Хрест із цього ракурсу виглядає апогеєм Божої «слабкості», торжеством несправедливості, підлості та неправди.

Схоже, ми випускаємо з-під уваги щось ключове щодо Божої всемогутності. І ще — щодо того, що насправді є перемогою та поразкою. Хочу поділитися думкою, яка мені здається важливою тепер — коли зло виглядає дуже сильним і великим, коли йому вдається знищувати цілі міста, красти тисячі життів. Коли люди, що захищаються, можуть зневірюватися, відчувати себе маленькими та безсилими…

Сильне зло втішається своєю перевагою та безкарністю — і в такі моменти буває важко вірити в перемогу над ним. Але є якийсь невловимий секрет у цьому протистоянні. Пастка для зла, яка раптом перевертає все з голови на ноги. І виявляється, що люди, які дозволили злу й брехні запанувати над своїм серцем, уже програли, зогнили зсередини. І незважаючи на видиму силу, зовнішня поразка — тільки питання часу.

І виявляється, що «безсилий» Бог на голгофському хресті ще ніколи не виявляв Своєї всемогутності потужніше. Виявляється, це був момент найбільшого тріумфу любові. Виявляється, що зовнішня «беззахисність» правди — її найбільша сила. Виявляється, що люди, які захищають правду, навіть якщо вони в меншості — уже переможці, незалежно від зовнішніх результатів битви.

Сьогодні, коли Україна обороняється від значно більшого агресора, — надзвичайно важливе усвідомлення цієї всемогутності правди попри її видиму слабкість. А також — збереження власних сердець від того, щоб уподібнюватися ворогу в його безпринципності, звірстві та блюзнірстві. І пам’ятаймо, що Голгофа (тобто духовна перемога) не була кінцем, настало і її видиме вираження — ранок Воскресіння!

Дмитро ДОВБУШ

Благовісник, 1,2023