Документи

Заява Лозаннської богословської робочої групи щодо «вчення процвітання»

У 1974 році під керівництвом відомого євангеліста Біллі Грема у швейцарському місті Лозанна був заснований так званий Лозаннський рух — рух, метою якого є всесвітня євангелізація. Протягом останніх двох років один із підрозділів цієї організації — Лозаннська богословська робоча група — вивчала ситуацію щодо «феноменального поширення «вчення процвітання» та зростання добробуту в усьому світі в цілому, і зокрема, в Африці». Хоча це вчення, яке зародилося на ґрунті американського економічного добробуту, набуло світового поширення, особливо широко та активно проповідується в Африці, де на фоні жахливого контрасту між дуже багатими та дуже бідними, набуває спотворених форм. Пропонуємо увазі читачів скорочений варіант заяви, яка була оприлюднена в грудні 2009 року як підсумок обговорення цього питання.

За нашим визначенням, «євангелія процвітання» — це вчення про те, що віруючі мають право на здоров’я і багатство як на благословення і що вони можуть отримати ці блага на основі позитивного сповідування віри і «посіву насіння» через сумлінну сплату десятин та пожертвувань.

Ми визнаємо, що процвітання дійсно має біблійне коріння і ми підтверджуємо деякі елементи цієї істини нижче. Ми не хочемо бути виключно негативними в цьому питанні. Однак, визнаючи деякі позитивні моменти, ми вважаємо, що вчення «євангелії процвітання» в цілому є хибним і серйозно спотворює Біблію, що часто практика вчителів цього вчення є неетичною і з Христом не має нічого спільного, що їх вплив на пасторів багатьох церков є загрозливим і веде до духовного занепаду, і навіть може дезорієнтувати людей і спотворити суть євангельської вістки та засобів досягнення вічного спасіння.

Ми виступаємо за подальший розгляд цих питань в межах Христової Церкви і просимо Лозанський рух зробити чітку заяву, що відкидає всяку надмірність і ексцеси у цьому вченні як несумісні з євангельським і біблійним християнством.
1. Ми заявляємо про величну благодать і силу Божу і радіємо збільшенню церков і всіх служінь, через які люди постійно зростають у вірі в живого Бога і Його надприродну силу. Ми віримо в силу Святого Духа.

Разом з тим, ми відкидаємо, як небіблійне, твердження про те, що чудесну Божу силу можна застосовувати автоматично або за розпорядженням людини і її сучасних технік, або маніпулювати цією силою людськими словами, діями чи ритуалами.

2. Ми підтверджуємо, що є біблійне вчення щодо благополуччя людини, що Біблія говорить про матеріальний достаток (здоров’я і добробут) як про благословення Боже.

Разом з тим, ми відкидаємо небіблійні заяви про те, що духовний успіх може бути виміряний з точки зору матеріального благополуччя і що багатство — це завжди знак Божого благословення (оскільки воно може бути отримане за допомогою примусу, обману і корупції), а бідність, хвороби або передчасна смерть — це завжди знак прокляття Божого чи людського або відсутності віри.

3. Ми підтверджуємо, що біблійне вчення робить наголос на важливості праці і на розумному використовуванні ресурсів, які Бог дав нам. І якщо поміркована наука про процвітання заохочує ці речі, це може мати позитивний вплив на життя людей. Ми не віримо в небіблійний аскетизм, який відкидає земне благополуччя, і небіблійний фаталізм, що бачить убогість як долю, з якою треба покірно змиритися.

Разом з тим, ми відкидаємо як небезпечну науку, що суперечить суверенній благодаті Божій, про те, що успіх у житті цілком обумовлений нашим прагненням, боротьбою, домовленістю або потугами розуму. Ми відкидаємо ті елементи в науці про процвітання, які практично ідентичні «позитивному мисленню» та іншим методам і технікам «самодопомоги».

Ми також з прикрістю спостерігаємо, що вчення про процвітання робить наголос на індивідуальному багатстві й успіху, залишаючи осторонь тезу про підзвітність своїй громаді.

4. Ми визнаємо, що доктрина процвітання має свій успіх в умовах жахливої убогості і що для багатьох людей це вчення залишається єдиною надією на краще майбутнє або полегшення теперішнього життя в умовах постійного розчарування. Ми не задоволені тим, що є бідність, і ми підтверджуємо точку зору Біблії, що така убогість також обурює Бога. Ми визнаємо і погоджуємося, що в багатьох ситуаціях Церква втратила свій впливовий і пророчий голос у суспільному житті.

Проте ми не вважаємо, що наука про процвітання вирішує проблеми і дає біблійну відповідь на злидні людей, яких цим вченням інтенсивно годують. Ми бачимо:

— багато чого з цього вчення прийшло від північноамериканських джерел, де люди, порівняно з африканськими народами, зовсім не знають матеріальної скрути;

— це значно збагачує тих, хто проповідує «євангелію процвітання», але залишає натовпи людей не в кращому становищі, ніж раніше, ще й з додатковим тягарем ошуканих надій;

— підкреслюючи так звані духовні або демонічного характеру причини бідності, воно звертає мало уваги (або взагалі ніякої) на ті причини, які мають економічне і політичне підґрунтя, в тому числі не береться до уваги несправедливість, експлуатація, нечесна практика міжнародної торгівлі й інше;

— таким чином, жертв убозтва, якими, як правило, є бідні люди, роблять винними і дають їм відчути, що їхні злидні є наслідком їхньої ж власної вини (чого Біблія не робить), а діяння тих, кого потрібно докоряти і засуджувати за їхню скнарість і зажерливість, яка й породжує злидні (про що Біблія не раз наголошує), — залишають поза увагою;

— деякі тези науки про процвітання насправді не розглядають питання допомоги бідним і не дають чіткої відповіді на реальні причини убогості.

5. Ми визнаємо, що деякі вчителі процвітання щиро прагнуть доказати на основі Біблії своє бачення як подолати бідність і тому поширюють це вчення.
Проте ми стурбовані тим, що такий підхід до Біблії є вибірковим і маніпулятивним, що є серйозні перекоси. Ми закликаємо до більш ретельного тлумачення текстів, до розгляду цієї науки з точки зору біблійної герменевтики і засуджуємо всяке спотворення текстів і їх подання поза контекстом. Особливо ми шкодуємо про те, що в багатьох церквах, де вчення про процвітання є домінуючим, коли проповідують Біблію, рідко тлумачать її так, щоб ґрунтовно пояснити людям шлях до спасіння через покаяння, через спасаючу віру в Христа для прощення гріхів, але все це підміняють, зміщуючи акценти у бік матеріального благополуччя.

6. Ми радіємо феноменальному зростанню числа віруючих, що сповідують християнство у тих країнах, де є немало церков, які вітають вчення про процвітання.

Проте чисельний ріст чи мега-статистика не завжди є показником правдивого вчення або наслідком рятівної віри. Популярність не може бути доказом правди, і велика кількість людей може бути заведена в оману.

7. Ми спостерігаємо, що багато людей свідчать про те, що вчення про процвітання змінило їхнє життя на краще — сприяє росту їх віри, вдосконалює їх пізнання, а також позитивно впливає на повсякденне трудове життя. Це дійсно чудові свідчення, і ми дякуємо Богу, коли Його діти насолоджуються Його благословеннями.

Разом з тим, ми спостерігаємо, що через таку науку багато людей опиняється в омані і розпачі, і коли їхні сподівання довго не задоволені, вони «відмовляються чекати від Бога», або зовсім втрачають віру й взагалі залишають церкву.

8. Ми знаємо, що Бог іноді ставить лідерів на такі служіння, щоб вони досягали значної суспільної популярності і впливу.

Проте чимало аспектів способу життя і поведінки багатьох проповідників процвітання є жалюгідними, неетичними і безпосередньо пов’язаними з ідолопоклонством (на честь бога Мамони), а деякі аспекти їхнього життя ми повинні відкинути як ознаки і дії фальшивих пророків. До них відносяться:

— вражаюче і надмірне багатство і екстравагантний спосіб життя;

— неетичні і маніпулятивні методи;

— постійний наголос на гроші, ніби в них велике благо;

— заміна традиційного заклику до покаяння та віри на заклик давати гроші;

— жадібність, що є ідолослужінням;

— життя і поведінка, що абсолютно несумісні ні з прикладом Ісуса, ні з тим зразком учнівства, що Він установив;

— нехтування незаперечними істинами Нового Завіту про небезпеку збагачення та гріха ідолослужіння і жадібності;

— нездатність проповідувати Слово Боже так, щоб збудовувалось духовне Тіло Христове;

— нездатність проповідувати повну Євангелію: правду про гріх, про покаяння, віру і вічну надію;

— нездатність сповіщати всю волю Божу та подання її в спотвореному вигляді, щоб задовольняти слух людей;

— використання часу і засобів більше на кампанії для збору грошей, ніж для проведення справжніх євангелізаційних заходів.

Публікується за www.lausanne.org

Переклад з англійської Володимира Квача

"Благовісник", 1,2010