Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

МОЛИТВА, ЯКА ЗРУЙНУЄ КИТАЙСЬКУ СТІНУ

Розмовляв Юрій Вавринюк

Ганс МІРВОЛЬД давно відомий в Україні. Він є частим гостем у наших церквах. Християнин, який щиро вболівав за долю віруючих у Радянському Союзі, незважаючи на похилий вік, нині не менш щиро і завзято, продовжує служіння заступництва за гонимі країни. На Всеукраїнській конференції Церкви ХВЄ він закликав до того, щоб наші церкви приєдналися до молитви за Китай, де віруючі переживають великі гоніння з боку влади. Про це служіння розповідає пастор церкви «Філадельфія» (м. Київ) Анатолій КОЗАЧОК.

У мене на серці вже давно є бажання молитися за Китай. Ми навіть запросили одного служителя з Китаю, щоб він приїхав до нас, але, на жаль, китайська влада не дала йому дозволу виїхати з країни. Китай нині має велику потребу в Слові Божому. Тому ми організували молитовне служіння за цю країну і кожен з вас може стати учасником цього молитовного служіння, оскільки був час, що й за нас молилися, коли у нашій країні переслідували християн.

У Китаї нині проживає 1,3 млрд. людей, понад 5 тис. різних етнічних груп. В основному в Китаї діють домашні церкви. Понад 60 млн. людей охоплені рухом домашніх церков. Вони збираються в домах віруючих по 30-50 чоловік.

Китайці поставили перед собою завдання досягнути своїх співвітчизників проповіддю Євангелії. Окрім того, вони мріють пронести Євангелію через всю Азію й аж до Єрусалима. Тому нині там діє багато біблійних шкіл. Вони нелегальні, і, я думаю, що це дуже обмежує їх у роботі, вселяє у них відчуття дискомфорту та скутості. Заняття у цих школах відбуваються далеко від міст, на закинутих фермах, куди мало хто навідується. Та все ж, незважаючи на ці труднощі, на сьогодні там підготовлено понад 100 тис. місіонерів.

Ми розбили Китай на молитовні зони. Понад 300 церков з Норвегії охопили своїми молитвами одну з цих зон. І ми приєдналися до цього молитовного руху. Не знаємо, скільки ще часу нам доведеться молилися за цю країну, оскільки за Радянський Союз молилися понад 25 років. Але ми віримо, що Бог чує наші молитви і закликаємо й інші церкви приєднатися до нашої молитви за цю країну.

Моє життя складалося дуже добре: мав усе необхідне, був одружений, підростало четверо дітей. Але слухати голосу Божого не хотів. Господь протягом п’яти років робив свою працю у моєму житті. Це були найважчі роки. І в певну мить я прийшов до висновку: «Мені треба ходити на зібрання святих». В одному з таких зібрань я віддав своє серце для Бога. Та не відчував, що народився згори, не відчував присутності Христа у своєму житті. І минуло ще три місяці, поки я не зрозумів, що Христос увійшов у моє життя і змінив його повністю. Ця зустріч була настільки реальною, що я відчував це навіть фізично. Через кілька місяців після цього отримав хрещення Святим Духом. Так у мене почалося нове життя, і я сказав: «Ісусе, я хочу служити Тобі до кінця свого життя! Тому Ти повинен дати мені служіння, я повинен реально відчути покликання до нього».

І тоді Господь почав мені говорити про щось неможливе на той час – про Радянський Союз. Я багато разів переконував себе, що це неможливо. Та одного разу до мене прийшов один брат і сказав, що має слово від Господа для мене. І процитував уривок з Книги пророка Ісаї, де Господь каже, що Він відкриє всі двері і зайти можна буде туди, куди було неможливо. І я зрозумів, що Господь буде попереду.

У нас не було жодної інформації про християн з Радянського Союзу. Ми мало що знали про те, що відбувається в цій закритій країні. Європу розділяла стіна, через яку час від часу до нас проникали листи з досить обережними розповідями про те, що діється в цій країні. І одного разу я отримав листа від сім’ї Слободів з Вітебська. Цей лист надіслав брат Яків, який розповідав, що його дружина Марія заарештована, а в них п’ятеро дітей. Чоловік дуже хвилювався, що дітей заберуть в інтернат, тому просив, щоб молилися за його сім’ю. І коли дійшло до розгляду справи Марії, то її поставили перед вибором: або вона зараз разом із чоловіком та дітьми йде з залу суду додому, але це означає, що вона не має права ніколи казати їм про Бога; або ж вийде іншими дверима, якщо має намір надалі вчити своїх дітей. Ця жінка відповіла, що ніколи не зречеться Бога, — і її вивели іншими дверима, незважаючи на те, що діти, які сиділи в залі суду, почали плакати за нею. Ця історія дуже вразила мене, і стала знаком того, щоб почати молитовне служіння за Радянський Союз.

Це відбувалося так: приблизно в той же час у Норвегію приїхав Ярл Пейсті. Ми почали тісно співпрацювати з ним. І коли відвідували церкви Нор¬вегії, то мали з собою плакати, на кожному з яких була назва одного з міст СРСР. Я передавав цей плакат одному зі служителів церкви, і вона зобов’язувалася молитися за це місто. Водночас ми заручалися привітом від цієї церкви, і Ярл Пейсті по радіо передавав вітання від цієї церкви в Радянський Союз. У 1972 році в мене з’явилася можливість вперше відвідати цю країну. В Талліні я зустрівся з пастором методистської церкви. Він розповів про те, що в СРСР є багато церков, але їх переслідують. І саме він познайомив мене з п’ятидесятниками, з якими я мав спілкування всі ці роки.

Але не тільки норвезькі церкви молилися за Радянський Союз. Швейцарія, Швеція, Норвегія, Данія та багато інших країн Європи підтримували нас у цьому молитовному служінні. І всі міста, позначені на карті, були наче покриті хмарою молитви. І в цій хмарі був Господь. А коли чаша молитов була наповнена, прийшли зміни. Радянський Союз розпався, християнство почало вільно сповідуватися в країнах колишнього СРСР, і я відчув, що моя праця в цьому напрямку закінчилася. В 1997 році напрямок роботи нашої місії змінився. Я у своєму серці чітко почув слова, що у світі ще є дуже багато християн, яких переслідують за ім’я Христа. І в душі моїй чітко пролунало слово «Китай».

Я майже нічого не знав про цю країну. Але так само мало знав і про Радянський Союз доти, доки не почав там працювати. І перша історія, яку я почув про Китай, також була про сестру, яку звали Хан. Вона жила на півночі Китаю, отримала спасіння і за свою віру була ув’язнена. В неї було двоє дітей. І коли вона потрапила в тюрму, всім заборонили надавати будь-яку допомогу її дітям. Дівчинка померла з голоду. Коли жінка вийшла з тюрми, в неї залишився один син. Але представники влади прийшли і сказали: «Якщо ти хочеш, щоб твій син жив, ти повинна нікому більше не розповідати про Христа як про Сина Божого і Спасителя усе своє життя». Але вона сказала, що ніколи не перестане робити цього. І на її очах сина вбили, а її знову ув’язнили. Вона провела в тюрмі два ро¬ки, а коли вийшла, то далі продовжувала свідчити іншим про Бога. Жінка, котра втратила двох дітей, не замовкла, вона свідчила про Божу любов, їздила з містечка до містечка і на даний час вже відкрила 4 тис. домашніх церков. Я схиляю голову перед цією сестрою, яка нині є одним із християнських лідерів Китаю. Зов¬сім випадково мені довелося зустрітися з цією сестрою чотири рази. Востаннє це було в 2006 році у Шанхаї.

Коли Мао прийшов до влади в 1994 році, то 8 тис. місіонерів, які проповідували Євангелію в Китаї, були депортовані з країни. А всі релігійні течії припинили свої богослужіння. Діяти могла лише одна церква, яка була названа Патріотичною церквою трьох правил. Перше правило гласить, що церква не має права отримувати фінансування з інших країн, а повинна бути на самофінансуванні. Друге правило — в церкві повинні проповідувати лише ті, хто належить до певної партії. Третє правило — заборонено оголошувати про зібрання в газетах, по радіо чи телебаченні, на дошках оголошень, а лише в молитовних будинках. Це дуже обмежувало християн. І 10 тис. християнських лідерів сказали: «Ні, ми не можемо прийняти цих правил. Ми не хочемо, щоб у наших церквах про¬повідували партійні лідери, бо голова нашої Церкви — Ісус Христос». Не прийнявши цих правил, всі ці служителі потрапили в тюрму. Примі¬щення церков були переобладнані під склади. Збиратися на служіння у культових приміщеннях мали право лише ті церкви, які прийняли згадані вище правила. Та й у цей важкий для Китаю час почали проростати паростки, які нині буйно розквітли, — це домаш¬ні церкви. Як не дивно, але тоді мільйони людей прийняли Христа. І нині домашні церкви в Китаї налічують 80 млн. християн. А Церква трьох правил — приблизно 20 млн. Влада тримає під контролем Церкву трьох правил, але не має ніякого впливу на домашні церкви, діяльність яких лякає її. Відомий вислів Мао: «Сила не у зброї». Коли китайський лідер зустрічався з християнами, то він особливо чітко це відчував, і його слова є своєрідним свідченням Божої сили. «В них є сила, яка нам не відома», — говорив він про християн. І саме цієї сили боїться влада Китаю.

Як свідчать китайські християни, їм було відкриття про те, що вони повинні принести Слово Боже назад в Єрусалим. Це відкриття вони отримали ще до того, як Мао прийшов до влади. «Євангелія пройшла через усю Європу і Америку аж до нас — до кінця землі. То ж куди ми повинні нести Євангелію?» — запитували вони у Бога. І Бог відкрив їм, що вони повинні пронести Євангелію через Азію. І нині підготовлено понад 100 тис. місіонерів, які готові вийти з Китаю і проповідувати в усій Азії. Але є стіна, яка відділяє Китай від усієї Азії. Вона мусить бути зруйнована. Ми віримо в те, що залізна завіса, яка відділяла Радянський Союз від Європи, впала, тому що багато людей з усього світу молилися до Бога. Тож я переконаний, якщо ми об’єднаємося в молитві за Китай, то будемо співучасниками у проповіді Євангелії в Азії.

Ви хочете побачити, як міняється ситуація в Китаї? При¬єднуйтеся до молитовного служіння за Китай! Ми створили схему молитовного служіння, схожу, як під час молитви за СРСР. Майже всі цер¬кви Норвегії моляться за певні китайські міста. Нам було приємно підтримувати вас у молитві за вашу країну, але нині прийшла ваша черга молитися за переслідувану церкву Китаю.

© «Благовісник», 2,2006