Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

Олег Карп'юк та Людмила Бендус: МИ ЗАВЖДИ ЛІДЕРСТВО ВІДДАЄМО ГОСПОДОВІ"

Розмовляв Юрій Вавринюк

Вже багато років Івано-Франківська місія "Добрий самарянин" працює у справі благовістя свого краю. Окрім місіонерів, які працюють безпосередньо на місіонерських точках, велика робота ведеться через засоби масової інформації: газети, радіо, телебачення. Наша сьогоднішня зустріч з двома цікавими співбесідниками: Олегом КАРП'ЮКОМ, директором місії, редактором газет та ефірних передач та Людмилою БЕНДУС, журналісткою та ведучою радіо- та телепередач. Саме на них лежить основна праця з підготовки матеріалів до друку та у відео- та радіозапису.

Олег Карп'юк:

- Минуло вже вісім років, як ми серйозно займаємось працею в місії. Коли на початку збирались невеличким колективом, ми першість і лідерство віддали нашому командиру Ісусу, Який і тепер керує нашими справами: чи то стосується газети - Він головний редактор, чи то радіопередачі, телепередачі, чи інших місіонерських справ - ми завжди лідерство віддаємо Господові. Він до сьогодні справляється - і непогано, а ми вже від Нього намагаємось не відставати. Це дуже важливо.

Розпочали працю, не маючи абсолютно ніякого досвіду. Але в нас було бажання, хтось скаже ентузіазм, але це було щось більше - бажання плюс віра. Ми переконалися, що правдиві слова, які записані в Божому Слові, що, якщо Бог дає бажання, то Він і дасть як і чим працювати. В цілому, ми не мали ні фахової освіти, ні досвіду, але Господь допоміг у цьому. Якби нам хтось сказав, що ми будемо мати такий обсяг праці, то засумнівалися б. А по-друге, навряд чи взялися б за цю працю, бо вона потребує насамперед фахової підготовки, фінансової підтримки і засобів праці. В нас не було нічого. Але з Божою допомогою ми досягали потихеньку і першого, і другого, і третього.

На сьогодні наша місія випускає два часописи: "Вірую" і "За євангельськую віру". Вже восьмий рік виходить наша радіопрограма "Вірую" і четвертий - однойменна телепередача. Не можна сказати, що ми багато досягли, просто хочемо бути в тому малому вірними. Принаймні, стараємося. І бачимо, що все-таки є плоди, є результати. Слово Боже звіщається через усі ті засоби масової інформації, які доступні церкві і нам зокрема. І одне підсилює друге. Прочитане друковане слово, почуте по радіо, почуте і побачене через телеефір робить свою працю. Ми маємо багато відгуків, приходять і в церкву через це, хоча, звичайно, не масово, але наша справа сіяти, проповідувати, а вже Бог буде приводити. Маємо багато свідчень, як через газету люди прийшли до Бога. Ми розсилаємо нашу газету по всіх областях України, а також за кордон, особливо до наших заробітчан.

Маємо свідчення однієї сестри, яка поїхала у Париж на заробітки, і чисто випадково їй потрапила в руки сторінка нашої газети, скопійована на ксероксі. Вона прочитала, і виявилося, що живе недалеко від нашої церкви в Івано-Франківську. І каже, що якби не цей клаптик паперу, то ніколи не прийшла б в церкву і не пізнала б Живого Бога. Так сіється Боже Слово, і ми радіємо з цього.

Сьогодні зібрати людей на якісь масові євангелізації майже неможливо. По-перше, це дуже важко, вимагається багато коштів і малоефективно. А сьогодні саме через газету, радіо, телебачення ми входимо в помешкання до людей, і вони, сидячи вдома на дивані, мимоволі приймають Боже Слово. Люди кажуть, що поряд з тими 99 відсотками бруду, який йде з екранів, є чиста вода.

В більшості це позитивні відгуки. Але після останньої програми з участю Рустама Фатулаєва, де він розповідав про свою нелегку долю, про своє навернення до Бога, про працю, яку він виконує в реабілітаційному центрі, серед відгуків був один дивний дзвінок. Жінка каже: "До нас з сіл приїжджають наші родичі, і ми кожної неділі дивимось вашу передачу. Але ця передача нам не сподобалась, бо ви показали трохи спотворену дію Бога. Чи ви були останнім часом в лікарнях і чи ви бачили, скільки праведних людей там лежить, моляться до Господа - і Бог їх не чує? Вони так і відходять від Бога, помирають в лікарнях. А тут, якогось останнього наркомана, покидька, Бог спас, і він тепер нормально живе. І де ж тут Божа милість і справедливість? І ви показуєте це тисячам людей!" І доводиться пояснювати, що навіть такі люди потребують спасіння. І під кінець бесіди вона все-таки погодилась з цим і сказала: "Можливо, ви праві". Тому потрібно показувати, іноді доводити, іноді захищати біблійну позицію.

Але ми намагаємось прислухатися до людських порад, до критики, щоб задовольнити якомога більше духовних потреб людей через ті засоби, які нам доступні. Ми хочемо, щоб Блага Вістка ширилась не лише в нас, на Прикарпатті, а й в інших місцях. І тому ми готові співпрацювати з працівниками інших областей, хочемо поділитися з ними тими можливостями, які ми маємо.

Людмила Бендус:

- До навернення до Бога я працювала в світських засобах масової інформації. Я знаю, як робиться газета. Я досі дивуюся, коли дивлюсь, скільки зроблено за день. Наш колектив у кілька разів менший. Ми усвідомлюємо, що ми Господні раби і маємо робити те, що потрібно. Тому ми з радістю виконуємо Його роботу, хоча нам часто доводиться жертвувати своїм часом, сім'ями. В кожного з нас є великі сім'ї, свої проблеми, але ми дякуємо Богові, що в наших сім'ях ми бачимо повне взаєморозуміння, підтримку, і ми охоче жертвуємо все, що маємо, для Господа. Іноді скептики закидають нам: "Де плоди вашої роботи?" Можливо, ми не можемо вести такої статистики, бо нас читають дуже багато людей як у нас, в Україні, так і за її межами. І тому таким скептикам ми можемо відповісти, що Господь сказав, що буде проповідана Євангелія всім народам - і тоді прийде кінець. Ніде не написано, що кожна людина, яка почує Благу Звістку, відразу покається. Одним ця звістка звучить на спасіння, іншим на свідчення. І ми дуже вдячні Богові за те, що Він дозволив нам бути учасниками цього процесу. І коли б ми всі знали, що нам доведеться робити, то скоріше всього, ніхто з нас не взявся б за цю роботу. Ми б говорили, що це неможливо таке зробити, для цього потрібно більше людей, фінансів, засобів. Але сьогодні ми бачимо, як Бог чудово нас благословляє в цій справі, й ми готові робити це доти, доки Він нам дозволить.

- Наскільки на вашу працю впливає особливість вашого регіону, мається на увазі великий вплив греко-католиків, гірська місцевість?

Олег Карп'юк:

- Звичайно, це було відчутно, коли ми більш активно розпочинали свою діяльність. Коли ми робимо передачі, то робимо опитування з того чи іншого приводу, щоб почути думку пересічних людей: беремо камеру, йдемо в місто і запитуємо людей, що вони думають, чи це стосується християнства, чи якоїсь соціальної проблеми. І бачимо, що, на превеликий жаль, переважна більшість людей не орієнтується в тому, що говорить Писання, як знайти вихід з тієї чи іншої ситуації, дивлячись через призму Слова Божого. Ці програми дивиться наша влада, представники католицької і православної церков і запитують, чому народ не обізнаний в таких елементарних питаннях? Тому наші програми змушують людей зупинитись і подумати, щоб це була не просто традиційна релігія, а щоб саме через Боже Слово зароджувалась жива віра в серцях людських. І ми переконані, що посіяне слово проросте і дасть рясний плід, можливо, ми не побачимо, можливо, це буде вже після нас.

- Глядач бачить на екрані ваші обличчя. Чи буває так, що вас хтось на вулиці впізнає і хоче з вами поговорити. І які наслідки таких розмов?

Людмила Бендус:

- Особисто для мене значущим був один факт, коли я зайшла до звичайного магазину купити молока. Підійшла моя черга - продавець почала кричати: "Марійко, Марійко, ходи сюди". А коли прибігла Марійка, каже: "Дивися, це журналістка, я вчора бачила її в програмі". Ця програма була присвячена абортам, і вона розказала, з яким захопленням її родина дивилась передачу, навіть її дочка-підліток зателефонувала подрузі, щоб і вона дивилась. А потім мене вразили слова цієї продавщиці: "Я казала своїй доньці: "Дивися, дивися, ця жінка правду каже, в неї самої четверо дітей". Тоді я зрозуміла, яке велике значення має наше повсякденне життя. Ми розуміємо, що наша праця ще більше нас до цього зобов'язує, бо ми стали більш на видноті і ще більше маємо відповідати тому, про що ми говоримо і пишемо.

Минулого тижня у нас захворів синочок. Ми викликали лікаря. Мене не було вдома, і коли я повернулась, то чоловік розповів, що ця лікарка прийшла і каже: "Я ніколи не цікавилась релігією, але коли побачила у віруючій передачі вашу Люду, то тепер кожного разу дивлюсь цю передачу і вона мені дуже подобається". Мені трохи аж страшно стало, бо я подумала, яка величезна відповідальність лежить на всіх нас. І думаєш: "Боже, поможи нам завжди світити Твоїм світлом, щоб не зганьбити Твого Імені".

Олег Карп'юк:

- Два роки назад я поміняв місце проживання. І поки ми робили ремонт, то познайомилися зі своїми сусідами. Виявилось, що всі вони слухають нашу радіопередачу і дивляться телепрограму. І вони просто заявили: "Ми бачимо, як ви гарно говорите, а тепер побачимо, чи ви справді самі так живете". Вони просто поставили нас в такі рамки, що мимоволі, хоч чи не хоч, а мусиш жити так, як говориш.

Але я цілком спокійний за наших працівників, бо в нас навіть в думках немає такого, щоб присвоїти собі якусь славу. Коли я був одного разу в Штатах і розповідав у церквах про Господню працю, то один брат запитав: "А чому ти не скажеш, що це ти робиш, ти ж там багато праці вкладаєш?" Але я відповів: "Яка різниця, хто це робить, ми робимо разом і не для того, щоб отримати якусь похвалу від людей, а для того, щоб ширилася Євангелія. Ми, як глина, як інструмент в руках Господа - і нам приємно це усвідомлювати".

- Ви сказали, що на початку не усвідомлювали, наскільки великим буде обсяг вашої роботи, не мали чітких планів. А зараз ви маєте якісь плани на майбутнє, план, в якому намічено щось зробити через рік, через два?

Олег Карп'юк:

- Зараз ми молимося, щоб те, що нам дав Господь, зберегти, щоб не занедбати досягнутого. Сьогодні вже вийшло понад 300 радіопрограм, близько сотні телепрограм. Не так просто їх зробити, бо це годинні щотижневі програми в неділю, а в понеділок їх повторення. Як ми плануємо свій робочий час? Кожного разу всі працівники збираються о 9 годині ранку, читаємо уривок з Біблії, беремо активну участь в його обговоренні, потім молимося. Маємо 30-хвилинне спілкування, яке захоплює всіх. Ми дякуємо Богові, просимо, щоб збільшився тираж газет, - і він збільшується, молимось, щоб Бог дав фінанси, - і Він дає, молимось, щоб розширилась наша праця, - і ми маємо студію і бачимо перспективу її розширення. Ми бачимо реальну співпрацю з Богом і це нас радує.

- І вже традиційне: ваші побажання читачам журналу і служителям, які несуть ту чи іншу працю.

Олег Карп'юк:

- Хочеться, щоб читачі мали хорошу духовну поживу. І працівники, які трудяться над цим, повинні робити все, як для Господа. На жаль, доводиться не раз спостерігати за якоюсь духовною працею, чи це проповідь, чи щось інше, які не зовсім якісні, до яких мало докладалось старань і зусиль. Хотілось би, щоб все робилось як для Господа, щоб ми не стягували на себе прокляття чи якісь нехороші відгуки, а навпаки, щоб ця праця була на високому рівні, щоб вона приносила результат. Ми працюємо не для того, щоб випустити якийсь продукт, а для того, щоб він був для когось корисною духовною поживою. Оскільки ваш журнал читає багато віруючих людей, то ми хочемо попросити їх про тіснішу співпрацю. Ми хочемо з радістю поділитися з вами тим, що вже надбали. Ми можемо допомогти вам записати радіопередачі. Ми хочемо, щоб у наших телепередачах брали участь цікаві співбесідники. Подавайте до наших часописів цікаву інформацію, статті.

Людмила Бендус:

- На жаль, наших християн задовольняє рівень посередності. Слово Боже закликає нас до постійного зростання. Ісус Христос казав, щоб ми були досконалими, як і Отець наш Небесний. Я розумію, що такої досконалості досягти неможливо. Але цю настанову я розумію як спонуку до постійного зростання, вдосконалення, постійного руху вперед. І це стосується абсолютно всіх напрямків християнського життя і служіння. І я хочу звернути увагу всіх християн і служителів на цю настанову Ісуса. Не зупинятись на досягнутому, не задовольнятись посередністю. Мені особливо болить, коли я бачу світські газети високого рівня, а християнська преса, якої в Україні вже не бракує, виглядає бідненько, майже на дилетантському рівні. І це дуже болить. Я вірю, що серед християн є багато людей, які можуть робити цю роботу добре. Треба молитися за них, потрібно навчати віруючих людей не задовольнятися мінімумом. Тому що наш Отець є Творцем всього і в Нього є все для того, щоб виконувати Його завдання на найвищому, досконалому рівні.

© «Благовісник», 2,2006