Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

«ЗЦІЛЕННЯ НЕ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ДМИТРА БЕРЕЗЮКА, А ВІД БОГА ЗЦІЛЯЮЧОГО»

Автор: Генадій АНДРОСОВ

Ім’я Дмитра Березюка широко відоме українським віруючим, і не тільки на заході України, де він проживає. Близько сорока років він несе особливе служіння на Божій Ниві, через яке багато людей отримали як фізичне, так і духовне зцілення. На початку 90-х років тодішній редактор «Благовісника» Віктор Котовський видав книжечку «Читаю душу, мов книгу», в яку увійшли спогади та роздуми брата Дмитра про його служіння. А нещодавно з ним зустрівся наш кореспондент Геннадій Андросов. — Брате Дмитре, ви з дитинства віруючий?

— Мої батьки були баптистами, я також відвідував баптистську церкву. Але настав час і моя душа захотіла живого Бога, як написано в Євангелії. Мені тоді було трохи більше 20 років. Я молився і просив, щоб Бог відкрився мені вповні. Я ще не був хрещеним Духом Святим, і довго молився за те. Я не знав, чи є такі церкви, де хрещені Духом. І Бог хрестив мене. Це сталося у полі. Я залишився в баптистській церкві, але вже чув голос Божий, Бог почав мені відкривати скільки хворих в церкві тощо. Про все не міг говорити, бо мене не зрозуміли б. Я виходив у ліс і молився настільки довго, що втрачав відчуття часу і простору.

— Як же ви знайшли церкву п’ятидесятників?

— Я працював шофером, одна дівчина відмічала ходки моєї вантажівки. Я знав, що вона відвідує такі зібрання, де моляться іншими мовами. І вона погодилася узяти мене в те зібрання. Я тоді по-дитячому розмірковував і думав, що в них не такий дух, як у мене. У мене — новіший. Мене добре прийняли в тій невеличкій громаді, я познайомився з братами, сестрами, мене стали називати «Мітя-баптист». Одного разу на зібранні не було жодного брата, і мене запросили проповідувати. Під час молитви мене Господь так наповнив, що я почав молитися іншою мовою. Вони аж роти порозкривали і відтоді перестали мене баптистом називати. Це був десь 1965 рік.

— А зараз вам виповнюється 62 роки. Ви на пенсію не збираєтеся?

— Про це нема коли думати, бо з самого ранку, майже щоденно, біля хати люди чекають. Мусиш їх прийняти. Буває, що й поїсти нема коли. Мені постійно дзвонять з інших церков, з-за кордону з різними проблемами. Часто їжджу по містах і селах України, у своїй церкві як гість. В останню п’ятницю щомісяця в Рівному, в церкві «Молодіжна», беру участь у служінні, де збирається декілька тисяч людей з різними потребами.

— Як ви духовно почуваєтеся? Чи немає якихось сумнівів?

— Сумнівів щодо Божої сили, благодаті нема жодних. Я вірю у всемогутність Творця. Для Господа нема різниці, яка хвороба: рак чи чиряк. Для Бога також нема великих і малих хвороб. Буває, що після певної праці відчуваю безсилля, подібно тому, як Христос сказав, що з Нього вийшла сила, коли до нього доторкнулася немічна жінка. Тоді мені треба час для особистої молитви, щоб духовно відпочити біля ніг Христа. Після цього знову приходить Божа сила.

— Дехто каже, що то колись Бог благословляв служіння Березюка, а нині люди йдуть до нього, пам’ятаючи минулі випадки зцілення.

— Якби Бог зараз не зціляв, то чи приїжджало постійно декілька тисяч людей, хоча б у те рівненське зібрання? Та зцілення не залежить від Дмитра Березюка, а від Бога зціляючого і від віри конкретної людини. Бог не змінився, Він Той Самий. Одного разу Ісус взяв сліпого і вивів за місто. Чому ж Він не зцілив його при людях, у місті? Виявляється, отримати зцілення тому сліпому заважали люди. Тому Христос звільнився від натовпу, створивши належну духовну атмосферу для зцілення того чоловіка. Пам’ятаєте, що Христос у своїй батьківщині не зміг зціляти людей, лише на декотрих поклав руки і зцілив. Причина тому була в їхньому невірстві. Мене дивує інше: як віруючі люди легко приймають неправду. Недавно дзвонять моїй дружині: «Як ви живете?» — «Слава Богу, добре!» — «А як Дмитро, живий?» — «Слава Богу, живий і здоровий!» — «А в нас його вже поховали…». Ось лист прийшов, запитують: «Дайте знати, чи живий Дмитро Березюк, бо нам сказали, що він помер». Отакі чутки. Це робить батько брехні, аби тільки заподіяти шкоду християнам!

— Ви молитеся за кожного, хто просить про зцілення?

— Так. А вже коли людина не отримує зцілення, можна поставити потребу перед Богом про причину того. Інколи Бог Сам відкриває причину, щоб часу не витрачати на даремну молитву. Стоїть до мене черга, щоб помолитися за зцілення. Бог відкриває сказати одній жінці, щоб вона залишила чоловіка, за яким бігає, бо то не угодно волі Божій. Я їй тихо те сказав, а вона на весь зал: «А що я зроблю, як я його люблю!» Як з такими міркуванями вона оздоровиться? Ніяк. Бог каже залишити гріх, а людина не погоджується.

— Яким людям найлегше отримати зцілення?

— Є люди, котрих серед наших віруючих прийнято називати невіруючими. Так от, як такий «невіруючий» твердо вирішить потрапити до мене на молитву, то каже: «Аби тільки Мітя прийняв мене, я знаю, що буду здоровий…» Скільки раз було: помолився — палиці кинув і пішов здоровим. Одного разу православний священик привіз цілий автобус людей з села Гарбузівки Миколаївської області, і всіх Бог зцілив. Потім декого лікарі перевіряли, то не знайшли навіть раку. А наші віруючі піддають все сумніву: а, може, брат Дмитро силу втратив, а, може, ще щось. Треба багато часу, доки викачаєш з нашої сестри чи брата релігійність, обрядність, форму. Доки дійде черга молитися, вже втомився.

— Чи було так, щоб ви молилися дуже довго за зцілення чи вигнання демона?

— Раніше, в молодості, я молився навіть по декілька годин за ту чи іншу людину. Але потім став перед Богом і сказав: «Господи, це не моє служіння. Якщо Твоїй волі угодно, зроби так, щоб люди отримували звільнення за декілька хвилин». Так тепер продовжую молитися до цього дня.

— Вам Бог дає відкриття. Це важливо в служінні?

— Безперечно. Одного разу браття робили призивне зібрання: десь біля 50 душ вийшло. Мені Господь всередині каже: підійди до тієї і тієї жінки і скажи, що Я їх люблю. Я прийшов і сказав так. Минув час, не знаю, що з усіма іншими, які виходили наперед, а ті дві жіночки стали хорошими сестрами, служать Богу.

Якщо робить і відкриває Господь, то помилок не буває.

У минулому році мене запросили на водне хрещення в село Ясногірку Сарненського р-ну. Але ще було багато інших запрошень. Син каже: «Давай, тату, кинемо жереб». Понаписував на папірцях, я руку в шапку, витягаю папірець: Ясногірка. І так тричі витягав — і все була Ясногірка. Потім мені син признався, що аж на двох папірцях написав, щоб я вдома зостався.

Приїхав я в Ясногірку, служитель мені каже: «Будеш проповідувати, закликати до покаяння, хто буде каятися, будемо одразу хрестити». Там була велика дамба, люди стояли на мосту. Раптом вони почали бігти — чоловік 500. Я подумав, що щось трапилося, якась небезпека. Тоді декілька десятків людей прийняли водне хрещення і всі були хрещені Духом Святим. Потім вони говорили, що їх якась сила тягнула до води. Тоді на мене навіть акт склали про правопорушення. Та все з Божою допомогою обійшлося.

— Ви припускаєте, що люди можуть під час молитви падати?

— Є різне падіння. В Діях апостолів написано, як один чоловік упав, бо його сатана потряс. Отже, може бути падіння під дією диявольською. Може бути падіння від сили Божої: Іван каже, що він впав як мертвий. Треба мати розум Христа, щоб це відрізняти. Сатана копіює Божу дію, приходить як ангел світла. У третьому випадку деякі люди падають, імітуючи дію Божу, бо їх так навчено. Зазвичай від сили Божої падають тоді, коли проходить звільнення людини від демонської залежності чи то хвороби. У своєму служінні, якщо раптом людина впаде, я не дозволяю їй лежати більше кількох хвилин, піднімаю й кажу, щоб славила Бога.

— Найбільш значний випадок Божої слави був явлений у вашому служінні у випадку з чудесним зціленням Жені Поліщук?

— Ні. Довгий час про те, що саме мене Бог використав у випадку зі зціленням Жені, ніхто й не знав. А в моєму служінні були випадки, що й мертві воскресали. У місті Здолбунові мене попросили молитися за хвору з духом немочі (їй було близько 40 років). Це було в 80-х роках. Я почав молитися, а її як кинув сатана на підлогу. Ми до неї: нема жодної ознаки життя. Люди розійшлися, стали шукати авто, щоб трупа відвезти. Мене тоді покинули самого з нею. Я доторкнувся — вже стала холонути. Почав думати: в чому ж справа, тепер скажуть: «Ото домолився!» Раптом подумав, що Бог той самий, буду молитися, щоб вона встала. Я став молитися і сказав, що не знаю, де знаходиться душа, але іменем Ісуса Христа Назорея наказую душі повернутися в тіло. Так сказав три рази, поклавши руки на тіло. Раптом побачив, як жінка ледь поворухнулася, я підняв її і посадив на стілець (де й сила взялася), і вже лише дякував Богу. Вона відкрила очі…

Минув час, я був на обіді в одній церкві, який готували сестри. Одна з усмішкою підійшла до мене і сказала, чи я пам’ятаю її. Я сказав, що ні. «Це я, та, за котру ви молилися як за мертву».

— Успіх вашого служіння невід’ємний від служіння вашої дружини.

— Це так. Вона мене буквально рятує. У деяких служіннях бувають протяги, потієш так, що сорочку треба викручувати. Вона мене переодягає, обігріває своїм теплом і любов’ю. Ось недавно привезли мене з Білорусі ледь живого. Кажу дружині: «Спасай, бо до ранку чи й доживу». Останні рази все частіше разом з нею їжджу на служіння в інші церкви.

© «Благовісник», 3,2005