Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

ЛЮБОВ НА ВСЕ ЖИТТЯ або СЕКРЕТ ЇЇ МОЛОДОСТІ

Автор: Генадій АНДРОСОВ

Як ми уявляємо служіння жінки в церкві? Можна отримати багато відповідей, які будуть правильними. Еліс Шевкенек (Alice Shevkenek) має особливе покликання і служіння від Бога. Вже 60 років вона звіщає Євангелію в різних країнах, різним людям. Вона родом з Канади, але більшу частину свого життя провела поза Канадою, бо усі ці роки постійно подорожує. Їй 80 років, але вона напрочуд бадьора і життєрадісна. Наш кореспондент у цьому переконався, коли в листопаді 2004 р. бачив її в ряді щоденних богослужінь в церквах Полтавщини. Щоб краще зрозуміти, у чому секрет її молодості, він взяв у неї коротеньке інтерв’ю.

— Ви з Канади, а яким чином опинилися тут?

— Я народилася в Канаді, але коріння моїх батьків звідси. Моя мама родом з Чернівецької області. Її батьки в кінці XIX століття переїхали до Канади (моїй мамі тоді було 9 років). Вони не мали можливості відвідати свою батьківщину, я ж тепер особливо радію, що могла приїхати сюди, і не тому тільки, що хотіла відвідати батьківщину моєї мами чи подивитися визначні пам’ятки, а тому, що хотіла проповідувати Євангелію Ісуса Христа. З 1991 р. я приїжджаю сюди разом із Зітою, моєю вірною попутницею і перекладачем, подорожую з проповіддю Слова Божого.

— Які країни за своє життя ви відвідали?

— Великий привілей — бути в багатьох країнах і ділитися Словом Божим. Я близько 35 років провела в Індії та Пакистані. Ще в молодості три роки вчилася в біблійній школі у Гонконгу, Індонезії. Цього року ми відвідали деякі країни Європи. Були в Росії —на Далекому Сході, Уралі, Сибіру.

— Як Ви прийшли до віри в Бога?

— У нашій фермерській сім’ї було дев’ятеро дітей, я наймолодша. Я одержала спасіння у віці 20 років. Ми нічого не знали про спасіння, хоча відвідували церкву, але там нічого не говорили про це. Мама привчила нас до молитви «Отче наш...», яку ми звершували ранком і ввечері. Скільки себе пам’ятаю, я була дуже голодна по Слову Божому і завжди говорила, що Бог є. Але мені доводилося часто зі сльозами піднімати очі до неба і волати: «Боже, де Ти?!» Я хотіла знати Бога, моє серце кричало до Бога. І коли нарешті одного разу Ісус прийшов у моє життя, в моє серце, я просто закохалася в Нього. Він мені дав такий мир і таку радість! Я хотіла одне, і це було бажання мого серця: щоб кожен почув про Ісуса. Я була вчителем за професією, але потім звільнилася для того, щоб мати змогу всім говорити про Ісуса. Моя мама тоді подумала, що я збожеволіла. Але в мене було величезне бажання розповідати про мого Ісуса. Незабаром після свого спасіння, я молилася і говорила, що я піду туди, куди Ти мене поведеш! Хоч я мало тоді знала, куди мене візьме Бог і що Він запланував для мене. Я хотіла знати волю Божу для свого життя. О, як мало людей хочуть знати і шукають пізнання волі Божої для свого життя, а живуть за заведеними порядками і традиціями. «Так усі робили, і ми так будемо жити». І не знають люди, що в Бога є дивний план на кожне життя.

— Ви ніколи не були одружені?

— Я часто молилася вночі, просячи Бога, щоб мені стати виконавицею Його волі, щоб цілком своє життя присвятити Ісусові. Щораз Господь звільняв мене від заміжжя. Одного разу я мало не зробила цей крок. Я молилася — і лагідний голос Ісуса сказав мені, що в Нього інший план для мене. Це було нелегко, але тепер, оглядаючись на прожиті роки, я розумію, що то було правильне рішення. Після прийняття того рішення Бог відкрив мені двері для проповіді Євангелії в багатьох країнах: Пакистані, Індії, де я бачила тисячі людей, що отримували спасіння, звільнення, зцілення. Я говорила: «Господи, пошли мене туди, куди ніхто не йде!» Усе, що мені потрібно зробити: розповісти про Ісуса. Виконуючи волю Божу, ми маємо преславну долю.

— Ви так і не маєте постійного місця проживання?

— Я ніде не зупинялася, щоб виняйняти або купити собі будинок. Я не маю постійного місця проживання, я просто переїжджаю із села в село, з міста в місто, проповідуючи Євангелію. Але моє життя не є бідним, воно було і є багатим. Я не просила зручностей і комфорту, але це все не має значення, тому що я одержувала те, що хотіла: душі людей. Пригадую, як після 2-річного перебування в Індії, я, утомлена (на день тоді було по три-чотири служіння), приїжджала в Канаду на 2-місячний відпочинок. Я дивилася на багаті будинки в Канаді і говорила: якщо це мета їхнього життя, то вони бідні люди. Я знову їхала назад, до Індії.

В Індії близько 33 мільйонів богів, у кожного свій бог. І коли я говорила їм про свого Бога, їм важко це зрозуміти. Я часто запитувала в індусів: «Ти хочеш бути схожим на свого бога?» — «Ні!» — «Чому ж ти поклоняєшся йому?»

— Ви не просто свідчите про Ісуса, ви проповідуєте. Як вас прийняли в українських церквах ХВЄ?

— Брат Павло Кабанюк, з яким я зустрілася випадково в Києві в 1991 р., порекомендував мені поїхати в одну з церков на Вінниччині. До речі, саме на його служінні я покаялася в 1945 р., коли він був у Канаді. Йому тепер 94 роки, він живе в США. Спочатку мене брати прийняли холодно, тому що я жінка. Лише коли зібрання закінчилося, мені дали вітальне слово, але цього було достатньо, щоб потім пастори почали буквально «рвати» мене: я маю багато запрошень з церков України. Звичайно, це діяв мій Ісус, а я лише виконавиця Його волі.

— Чи наснага від Духа Святого у вас така сама, як була наприклад 30-50 років тому?

— Духа Святого змінити неможливо. Він Той же Самий. Я почуваю ту ж саму любов, пристрасть і відвагу до Бога. Я не втратила це.

— Але ваш поважний вік?

— Плоть не має нічого спільного з духом. Я розумію, що плоть залежить від фізичної їжі, а дух залежить від духовної їжі. І я постійно в Слові, я кожні 4 місяці цілком прочитую Біблію. Крім цього, я роблю багато заміток і читаю додаткову літературу. Мені неважко проповідувати без зупинки по 3-4 години.

— Чи ви відчували нестачу фізичної їжі у своєму місіонерському житті?

— Так, дуже часто. Наприклад, коли я вирушила вглиб Індії, я жила серед індійців нижчої касти. І я жила так, як і вони. Їла ту ж їжу, яку їли вони. Але їжі майже ніякої не було. Я відтіля виїхала на грані голодної смерті. Але я була щаслива, тому що бачила людей, що приймали Євангелію.

— Ваші поїздки потребують фінансових витрат. Як ви вирішуєте це питання? Ваше джерело фінансування?

— Я цілком залежна від Бога і стосовно фінансів. З того моменту, як я почала служити Богові, я стала на коліна і сказала: «Я буду цілком служити Тобі, але Ти відповідаєш за мене». Я ніколи ні в кого не просила фінансової допомоги. Ніколи не відвідувала церкви з метою одержати гроші. Я вірю, що Бог завжди поповнить мої нестатки. І хоча я часто жертвую гроші туди, де бачу нестаток, але Бог чудово знову дає необхідні кошти. Я безпосередньо працюю з Богом, немає визначеної групи, що мене б посилала, але якщо я перебуваю в якомусь регіоні, церкві, я підзвітна і покірна місцевому пасторові, братові, з яким працюю. Навіть коли я інколи бачу помилки з боку молодих служителів, я підкоряюся їм. З цієї причини в мене завжди гарні взаємини з братами.

— Ви можете привести приклад, яким чином ви отримували кошти?

Відповідає Зіта:

— Це часто несподівані джерела. Ну хоча б ось два недавніх випадки. Одного ранку у двері постукали. На порозі була жінка, яка сказала, що Бог їй сьогодні вночі сказав принести Еліс цей конверт. Вона мовби вибачалася, що там було усього 1000 доларів.

Іншого разу нам потрібно було від’їжджати з Тюмені, але ми не мали грошей на авіаквитки. Але Бог вчасно подбав про це: один чоловік вручив нам 3000 рублів.

У неї може бути сьогодні на руках 10 000 доларів, але їх незабаром не стане. Вона нічого на себе не витрачає, вона бачить нестатки в людей, з якими її зводить Бог, і вона ці нестатки покриває. Але минає небагато часу, і, я дивлюся, у неї знову є гроші... Еліс мені розповідала, що у Пакистані вона тривалий час працювала водієм автобуса і практично не витратила жодного пенні іноземної валюти.

© «Благовісник», 1,2005