Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

ВОЛЯ БОЖА - СПАСІННЯ ЛЮДСТВА

Автор: Ольга МІЦЕВСЬКА

«Така воля Божа», «Такий вже мій хрест», «Все в Божих руках», — ці слова ми дуже часто чуємо не тільки від людей глибоко віруючих, а й від тих, для кого Бог — дідусь з бородою, який сидить на небесному троні і звідти керує долями людськими, карає чи милує, як Сам захоче. І коли людину з такими знаннями про Бога запитати, де вона опиниться після смерті (бо, безумовно, вона вірить, що після смерті є життя і це життя — вічне), то відповідь буде незмінною: «Це не від мене залежить. Як Бог вирішить. Це — Божа воля».

Та Бог, як не дивно, вирішив все навпаки. Божа воля в Писанні, як в Старому, так і в Новому Заповіті, розкривається нам передусім як бажання дати людям спасіння. Бог зробив все для того, щоб людина мала вічне життя і була впевнена в тому, що свою вічність вона проведе в небі, з Богом. І шлях до цього єдиний — Ісус Христос. І коли людина не просто говорить про якусь абстрактну силу, воля якої визначає її життя, а дійсно усвідомлює те, що воля Божа вища від її власної, вона приходить до розп’яття, до Голгофи, де звершилося заповітне бажання Бога — спасіння людства.

В день гріхопадіння Адама і Єви і їхнього вигнання з раю, Бог вже мав Свій план спасіння. Цей план був у Бога ще перед закладинами світу (див. 1 Петр. 1:20). Згідно з ним Він діє і до сьогодні. Для того, щоб звершити Свою волю щодо спасіння, Бог використовував певні обставини, певних людей і навіть цілий народ. Бог вибрав Аврама, бо знав, що від нього походитиме великий народ, який дасть світу Месію. Бог вибрав Давида, бо знав, що Христос народиться в Давидовому місті — Віфлеємі і буде знаний як нащадок великого ізраїльського царя. Бог вибрав ізраїльський народ не тому, що він був кращим за інші народи, а тому, що він мав відіграти значну роль у Божому плані. «Цей народ Я Собі вформував,— він буде звіщати про славу Мою» (Іс. 43:21), — сказав Господь. І хоча цей народ, як Сам Бог свідчив про нього, був твердошиїм, невірним і розбещеним, Бог відкривав йому Свою волю. Він дав євреям Закон, дотримання якого мало наблизити їх до Бога і показати щось набагато більше, ніж просто виконання певних обрядів. Господь хотів, щоб цей народ був особливим, святим, кращим і величнішим від інших, щоб інші народи хотіли наслідувати його, брати з нього приклад, щоб їм легше було піти за вченням єврейського Месії — однородженого Божого Сина.

Та попри все, Бог знав, що ті жертви, які згідно Закону приносить народ Божий, не можуть вдосконалити тих, хто їх приносить, бо вони тільки нагадують про гріхи людства і є «тінь майбутнього добра, а не сам образ речей» (Євр. 10:1-4). Кров овець та козлів не могла очистити людину від її гріхів, вона тільки свідчила про те, що настане час, коли в святе святих зі своєю кров’ю увійде Божий Агнець, чистий і непорочний, і Його жертва дарує людству вічне спасіння. Саме тому Христос, Який був Особою Божого єства і досконало знав Божу волю, сказав: «Жертви й приносу, та цілопалення й жертви покутної, які за Законом приносяться, Ти не жадав і Собі не вподобав. Ось іду, щоб волю Твою чинити, Боже» (Євр. 10:8-9). Ці слова не один раз повторював Христос: «Я нічого не можу робити Сам від Себе... не шукаю бо волі Своєї, але волі Отця, що послав Мене» (Ів. 5:30), «Пожива Моя — чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити» (Ів. 4:34). Своїх учнів Він вчив молитися так: «Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі» і в Своїй передсмертній молитві Він благав Бога: «Отче, як волієш, пронеси мимо Мене цю чашу! Та проте не Моя, а Твоя нехай станеться воля!» (Лук. 22:42). В чому ж полягає та воля Божа, виконати яку повинен був Христос? Яку справу Божу Він повинен був довершити?

Ще Ісая в пророчій пісні про Раба, Який страждав добровільно, говорить: «Та зволив Господь, щоб побити Його, щоб муки завдано Йому. Якщо ж душу Свою покладе Він як жертву за гріх, то побачить насіння, і житиме довгії дні, і замір Господній рукою Його буде мати поводження!» (Іс. 53:10). І, розкриваючи свій задум, в якому страждання Раба відіграють дуже важливу роль, Бог сказав: «Того мало, щоб був Ти Мені за раба, щоб відновити племена Якова, щоб вернути врятованих Ізраїля, але Я вчиню Тебе світлом народів, щоб був Ти спасінням Моїм аж до краю землі!» (Іс. 49:6).

Отож, Син Божий мусив стати жертвою і пролити Свою невинну кров, щоб спасти людство від гріхів. Задля цього Він залишив славу неба, прийняв тіло людини, зберіг його чистим і непорочним, бо тільки безгрішне тіло людини, згідно Божого задуму, могло понести гріхи людей. «Ось тому, як через переступ одного (Адама) на всіх людей прийшов осуд, так і через праведність Одного (Христа) прийшло виправдання для життя всіх людей» (Рим. 5:18). Згодом Він покірно прийняв побої і смерть на хресті, бо таким був Божий план спасіння, такою була Божа воля.

Сам Христос дав визначення Божої волі так: «Оце ж воля Мого Отця, щоб усякий, хто Сина бачить та вірує в Нього, мав вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня» (Ів. 6:40). В цьому визначенні конкретно перетинаються, так би мовити, воля Бога (щоб кожен мав вічне життя) і вибір людини (той, хто Сина бачить і вірує в Нього). І, як не парадоксально, саме вибір людини пізнати Христа і повірити Йому є визначальним для того, щоб в житті цієї людини здійснилася Божа воля. «Бо кожен, хто покличе Господнє ім’я, буде спасенний» (Рим. 10:13). Господь хоче спасти всіх людей, Христос помер за все людство і Його жертва має силу очистити кожну людину. «Син бо Людський прийшов, щоб спасти загинуле. Так волі нема Отця вашого, що на небі, щоб загинув один із малих цих» (Мт. 18:11,14). Але Бог не хоче спасати примусом, тому Він чекає від людини відгуку на Добру Новину про спасіння — її віру, і як наслідок цієї віри, визнання Ісуса Господом (див. Рим. 10:9), щире покаяння (див. 2 Петр. 3:9) і бажання й надалі пізнавати в житті волю Бога і керуватися нею (див. Мт. 7:21).

Намагаючись розібратись у питаннях волі Божої щодо спасіння людства, багато мислячих християн ще й донині сперечаються над питанням обрання для спасіння, яке полягає в тому, що в Бога є певні люди, які вибрані для спасіння, і люди, які призначені для вічного осудження. Ті, хто відстоює істинність цієї позиції, спираються переважно на Послання до римлян, 9:22: «Тож Бог, бажаючи показати гнів і виявити могутність Свою, щадив із великим терпінням посудини гніву, що готові були на погибель». Але призначення для осудження дуже важко поєднати з тим, що Бог дав кожній людині свободу волі і відповідальність за власні вчинки. Тож, якщо є певні люди, які призначені для осудження і не мають змоги отримати спасіння, запропоноване людству добрим і люблячим Богом, то це означає, що Христос помер не за все людство, а за окремих людей, яких Він призначив для спасіння. Але ця думка суперечить духу всього Писання і волі Божій. Неспроможність отримати спасіння певними людьми пояснюється тим, що ці люди не повірили Богові і не прийняли Його волі щодо їхнього спасіння. Бог у Своєму всезнанні бачить майбутнє людини ще до того, як вона народилася, Він знає, чи прийме вона спасіння чи не прийме. І саме завдяки цьому передбаченню Він може говорити про те, що певних людей Він призначив для певних цілей (див. Рим. 8:29-30). Нам, обмеженим рамками людського мислення, важко до кінця зрозуміти Божу мудрість і Його всезнання. Тому свою увагу ми повинні зосередити перш за все на тому, що всі ми через гріховність заслуговуємо від Бога тільки засудження, але Бог, завдяки Своїй благодаті, дав усім нам можливість отримати спасіння через віру в Христа. І головним тут є не те, що одні люди вибрані Богом, а інші — ні, а те, що, прийнявши вірою спасіння, ми стаємо Божими обранцями і повинні виконувати Боже призначення для Його вибраних — бути «подібними до образу Сина Його» (Рим. 8:29) і бути усиновленими «Ісусом Христом, за вподобанням волі» Божої (Еф. 1:5-6). Ось гарант того, що ми вже отримали спасіння і після закінчення життя на землі будемо з Христом там, де Він приготував нам вічні небесні оселі.

Але нині говорити про те, що Божа воля щодо спасіння людства вже звершилася до кінця — не зовсім правильно. Так, Христос дарував спасіння всім людям. І якщо ти прийняв вірою Христа, то можна сказати що ця воля Божа звершилася у твоєму житті. Але у світі є ще безліч людей, в житті яких ця воля не звершилася. Щодня на землі народжуються мільйони людей, які взагалі нічого не знають по Божу волю щодо їхнього життя та спасіння. Тому у Божому плані спасіння людства важливу роль відіграють самі спасенні, як співається в одному відомому християнському гімні: «Той, хто спасенний, покликаний спасати». Роль Христа в плані спасіння, безумовно, провідна. Він приніс Добру Новину, яка потрапила у добрі руки апостолів та їх послідовників, котрі понесли її у світ, і дійшла аж до третього тисячоліття. І нині, як і більше двох тисяч років тому, «кожен, хто покличе Господнє ім’я, буде спасенний». «Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника?» (Рим. 10:14).

«Моїми ви свідками будете... аж до останнього краю землі» (Дії 1:8), — це останні слова Ісуса, сказані учням перед Його вознесінням на небо і актуальними вони є аж доти, доки «Той Ісус, що вознісся на небо, прийде так, як ішов Він на небо!» (Дії. 1:11).

© «Благовісник», 1,2005