Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

Як людина освячується?

Автор: Вільям МАКДОНАЛЬД

Ми іноді запитуємо: «Як ми можемо бути впевненими в тому, що спасенна одного разу особистість буде вести святе життя? Як можна найкраще забезпечити те, щоб людина вела життя, відмежоване від гріха і світу?»

Якщо б кому-небудь з людей доручили скласти відпо­відну програму, то в результа­ті, напевно, вийшла б система правил і зобов'язань. Ця людина наполягала б на тому, щоб християнин підкорявся закону. Віруючий став би святим, засвоївши певні норми поведінки. «Чини так — і будеш жити!»

Це святість через виконання закону. Ці закони можуть включати в себе десять заповідей, дотримання суботи, заборону алкоголю, наркотиків кінофільмів, тютюну, танців, аморальності і так далі. Приблизна кількість «роби це» і «не роби цього» зростала б до безкінечності.

Та оскільки закон без покарання є тільки хорошою порадою, то повинна існувати й система покарань для тих, хто не живе за законом. Найбільш поширеним покаранням в цьому випадку є втрата спасіння. Іншими словами, ми спасаємося вірою, але якби ми почали вести нехристиянське життя, ми б позбавили себе вічного життя. Ті, хто проповідує спасіння через виконання законів, серйозно вірять, що страх перед покаранням — єдиний спосіб утримати християн на вузькому й прямому шляху.

Такий підхід до святості є фатальною помилкою. Він суперечить Писанню. Ніде в Біблії ми не знаходимо посилань на те, що через дотримання певних законів і уникнення певних табу ми стаємо святими. Навпаки, Павло докоряє галатів за те, що вони насмілилися звабитися цим вченням. Він запитує: «Чи ж ви аж такі нерозумні? Духом почавши, кінчите тепер ті­лом?» (3:3). Іншими словами, якщо ви не можете спастися через виконання закону, як же ви тоді можете освятитися цим вченням?

Ця спроба освячення не тільки суперечить Священному Писанню, але і є недіяльною. Через свою гріховну природу людина прагне саме того, що заборонено. Винен в тому не закон, але гріх, який живе в людині.

Любов, а не страх

Божий шлях освячення не такий. Господь говорить: «Я спас вас з милості. Я дав вам Духа Святого, Який живе в вас, і Він зробить вас здатними ходити згідно з вашим покликанням. Якщо ви протистоятимете спокусам і відвернетеся від гріха, то отримаєте від Мене нагороду. Рушійною силою ваших вчи­нків нехай буде любов, а не страх!»

Під благодаттю мотивом святості є любов, а не страх. Буквально інстинктивно віруючі керуються прагненням святості, варто тільки їм подумати про те, яку ціну Господь Ісус заплатив за викуплення від гріхів. Думка про Голгофу є найсильнішим імпульсом до того, щоб вести здорове, праведне і угодне Богові життя.

Можливо, хтось заперечить: «Якщо християн ставити тільки під благодать, тоді вони почнуть робити, що хочуть, і вести таке життя, яке їм хочеться». Іншими словами, вчення про благодать сприяє гріху. Сперджен відповідає на це: «Ні за своєю нату­рою, ні за благодаттю людина не може знайти аргументів для гріха й милості Божої… Ненавидіти Бога за те, що Він такий милостивий до мене? Проклинати Його за те, що Він так благословляє мене?.. Той, хто вірить в Ісуса, судить зовсім по-іншому. Бог такий милостивий? Тож я не засмучуватиму Його. Він справді готовий простити мої гріхи? Тож я буду любити Його і не грішити проти Нього… Нам не потрібні більш узагальнені і благородні аргументи для того, щоб привести людину до істинної відданості Божому ділу і зневаги до всякого гріха, ніж аргументи, які будуються на вільній милості Божій».

Правда, благодаттю, як і всім іншим, можна зловживати. Без сумніву, що дехто й зловживав своєю свободою від закону як приводом до гріха. Та це винятки.

Хоча ми вже не під законом, але ми не беззаконники. Ми підзаконні Христу, як це зауважує Павло в 1 Посланні до коринтян, 9:21. Господь Ісус, а не закон служить орієнтиром в житті віруючого.

Принципи християнської поведінки

Питання полягає в наступному: «Яка поведінка є пристойною для віруючого? Чи є та чи інша форма діяльності правильною чи помилковою?»

Біблія дає нам загальні поради щодо того, як віруючий може жити відповідно до свого небесного покликання. Вона так конкретно відповідає на безліч питань, що подальші пошуки не потрібні. Наприклад, Біблія вчить не впрягатися до чужого (буквально «неоднорідного») ярма (див. 2 Кор. 6:14). Віруючому не варто брати шлюб з невіруючою чи братися за працю для Господа разом з невіруючим. Тут нам навіть не треба спочатку молитися про це чи запитувати поради. Відповідь вже міститься у Слові Божому.

Але в житті християнина виникають сотні ситуацій, про які Писання не говорить прямо. Бог дав нам ряд принципів, і якщо виникає питання: «Чи правильно буде, якщо я зроблю це чи те?», тоді ми один за другим застосовуємо ці принципи.

Чи можу я якось прославити Бога?

Ми завжди запитуємо: «Чи не принесе це шкоди?» Але нам варто було б запитати в себе: «Чи зможу я цим якось прославити Бога?» Апостол Павло рекомендує такий принцип: те, що ми робимо, повинне служити для слави Господа. Цей принцип поширюється навіть на такі буденні речі, як їжа та пиття (див. 1 Кор. 10:31). Відомий євангеліст проповідує Євангелію на славу Богу, а його дружина — з тих же мотивів — миє посуд. Кожна благопристойна справа може здій­снюватися на славу Богові. Навіть раби-християни, працюючи в полі, можуть служити «як Господу», «як раби Христові», «як Господу, а не людям» (Еф. 6:5-7)

Але залишається багато такого, чим ми не можемо прославити Бога: те, що є нечесним, нечистим, несправедливим і навіть сумнівним. В цьому випадку було б смішно схиляти голову і молитися: «Господи Ісусе, прослався через те, що я хочу зробити».

Чи «від світу» це?

Світ ненавернених людей створив свій власний життєвий стиль, свою моду, музику, релігію і філософію. Він задовольняє більше людське тіло, аніж її дух, спотворену природу більше, ніж те, що приготував для неї Христос.

Віруючі вже не від світу цього, як і Христос також не від світу (див. Ів. 17:16). Оскільки світ, все ще вороже настроєний проти Бога, кожен, хто любить світ, є Його ворогом (див. Як. 4:4; 1 Ів. 2:15). Той, хто народжується згори, отримує від Духа інтуїцію до всього того, що від світу. Його інтуїція відразу може стати гострою насті­льки, наскільки він зростає у благодаті.

Чи вчинив би так Христос?

Господь дав нам приклад, щоб ми йшли Його слідами (див. 1 Петр. 2:21). Тож в будь-яких обставинах доречним буде запитання: як поступив би Ісус?

Декому, можливо, хотілося б заперечити, що Ісус їв з митниками і грішниками (див. Мр. 2:15-16). Це правда, але правда й те, що Він — Бог, чинячи так, завжди залишався вірним Своєму Отцеві. Він ніколи не терпів їхніх гріхів і не мав втрат у Своєму свід­ченні. Ми також можемо їсти з безбожними грішниками, якщо викриваємо їхні гріхи (див. Еф. 5:11) і звіщаємо їм Євангелію (див. Рим. 1:14-15). «Приклад Христа, який Він дав, живучи на цій землі, повинен стояти перед нашими очима як єдиний масштаб святості» (Р.К. Чепмен).

Чи хотів би я, щоб Ісус застав мене за цим під час Свого приходу?

Ніхто не знає часу приходу Господа. Це може статися в будь-яку мить. Іван нагадує нам про те, щоб нам не посоромитися перед Ним під час Його приходу (див. 1 Ів. 2:28). Ми були б посоромлені, якби Він застав нас під час здій­снення злих чи сумнівних справ, під час перегляду фільмів, які викликають непристойні думки, під час читання брудної літератури, словом, під час задоволення наших тілесних пожадливостей. Нам би було соромно, якби Він запитав нас: «Що ти тут робиш?» чи якби Він запитав нас, як запитав Петра: «Чи любиш ти Мене більше, ніж вони?»

Якій природі це служить?

Кожен віруючий має дві природи — стару й нову. Стара природа невиліковно гріш­на; нова природа невимовно чудова. Обидві ці природи перебувають одна з одною у стані постійної протидії. Перемогу отримує саме та природа, яку ми годуємо.

Ми «годуємо» ці природи тим, що бачимо, чуємо і робимо; місцями, які ми від­відуємо, нашим оточенням, діяльністю нашого мислення. Якщо ми годуємо в собі вовка, не варто й сподіватися, що перемогу отримає овечка.

Чи можу я дозволити собі поводитися так, коли думаю, що моє тіло — храм Духа Святого?

З часу навернення Святий Дух постійно живе в людині (див. 1 Кор. 6:19). Ця Особа Святої Трійці розглядає тіло людини як храм — святе місце, в якому може жити Дух. Нам варто жити з повним усвідомленням святості нашого тіла і пам'ятати про те, що в ньому живе Свята Особа. До того часу, поки ми міцно тримаємося за цю істину, ми можемо протистояти сексуальній нечистоті, об'ї­данню і п'янству. Ми не допускатимемо того, щоб пристраститися до речовин, які викликають захворювання на рак, таких як тютюн і наркотики, котрі змінюють душевний стан. Ми ймовірніше дотримуватимемося розумних принципів здоров'я і безпеки, які підтримують наше тіло в хорошому стані, необхідному для служіння Господу.

Чи є ця поведінка пристойною для Божої дитини?

Будучи дітьми Царя, ми зобов'язані оправдати наше високе покликання (див. Еф. 5:8, Кол. 1:10).

Коли ми бачимо, як хтось валяється в калюжі, це може нас вразити, але не здивувати. Однак, якщо ми побачимо сина глави уряду бездомним, то це нас шокує. Він нього ми такого не чекаємо. Люди зі світу чекають від віруючих кращої поведінки, ніж від самих себе. Варто тільки віруючому впасти, як вони накидаються на нього: «О! А я думав, що ти християнин!» І це незважаючи на те, що вони зазвичай самі роблять той же гріх!

Але так і повинно бути! Світ повинен чекати від нас бі­льшого, хай же більше він від нас і отримає.

Якщо йдеться про те, щоб витратити гроші, чи можна їх вкласти у щось краще?

Дещо в житті вважається добрим, інше — кращим, а третє може бути найкращим. Щоб підвищити ефективність нашого життя, нам варто постійно робити переоцінку цінностей.

Хороше часто буває ворогом кращого. Можливо, ми витрачаємо гроші на те, що не є гріхом, та все ж воно може бути поверхневим, минущим, таким, що не має особливого значення. З іншого боку, ми могли б витрачати гроші на звіщання Благої Вістки, тим самим забезпечуючи собі прийом комісією біля воріт блаженства (див. Лк. 16:9).

Чи не можна провести час більш раціонально?

Користування часом в будь-якому випадку повинне бути не справою законництва, а прекрасної свободи. Кожному з нас даровані 24 години на добу, і нам варто вирішити, як розпоряджатися ними. Існує безліч можливостей витрачати час на добре і зле, а то й намарно.

Як добрим управителям, нам варто обережно використовувати час (див. Еф. 5:16), тобто з усякої можливості черпати якнайбільше блага. Це неминуче означає відмову від багатьох видів діяльності на користь тих, пріоритет яких значно вищий. Це може означати відмову від запрошень. Це може означати скорочення нашого робочого часу для того, щоб більше часу присвятити молитві чи вивченню Слова Божого. В будь-якому випадку це повинно означати, що зібрання общини мають перевагу перед сімейними святами та іншими громадськими обов'язками.

Який вплив має моя пове­дінка на інших?

Деякі види діяльності в житті, з моральної точки зору, є нейтральними. Ними є так звані морально нейтральні вчинки. Християнин має право робити їх. Самі по собі вони не є неправильними (див. Рим. 14:13, 15, 20; 1 Кор. 8:9-13).

Коли Павло говорить: «Усе мені можна, та не все на пожиток. Усе мені можна, та будує не все!» (1 Кор. 10:23), то має на увазі перш за все не самозростання, в зростання інших. «Головний принцип поведінки щодо інших людей — бути знаряддям для їхнього зростання, тобто сприяти їхньому духовному росту. Користування свободою за рахунок іншої людини не принесе користі й самому» (В.Е. Вайн).

Чи сумнівно це?

«А все, що не від віри, гріх» (Рим. 14:23). Тут йдеться про щось морально нейтральне, що саме по собі не є неправильним. Коли я вважаю, що якийсь певний вчинок неправильний, та все-таки йду і роблю це, тоді я згрішив. Можливо, для іншого християнина це не гріх, тож нехай він з чистою совістю робить це. Однак, якщо моя совість при цьому нечиста, якщо я не можу вчинити так, виходячи з позиції віри чи з впевненістю, що це правильно, то все ж, чинячи так, я грішу.

Коли важко сказати, чи чиста білизна, чи брудна, то діють за правилом: «Коли є сумнів — вона брудна». Якщо перенести це правило на морально нейтральну поведінку, воно звучатиме так: «Якщо сумніваюся, краще не зроблю цього».

В Першому посланні до солунян, 5:22, сказано: «Стережіться лихого в усякому вигляді!» Тут міститься необхідне попередження. Неодружена пара може подорожувати по всій країні і бути чистою від неправедного статевого спілкування, але вона піддається підозрам. Вчитель недільної школи може зайти в бар і випити склянку кока-коли, але йому буде важко переконати в цьому свого учня, який випадково побачив його, коли той виходив з трактиру.

Чи є це тягарем?

Існує різниця між гріхом і тягарем. Гріх завжди неправильний; тягар не обов'язково повинен бути неправильним, але він може стояти на перешкоді для духовного зростання. Нам варто скинути «всякий тягар та гріх, що обплутує нас», та бігти «з терпеливістю до боротьби, яка перед нами» (Євр. 12:1). Під час бігу на олімпійських іграх існують правила, яких треба дотримуватися, бо інакше бігуна дискваліфікують. Однак жодне з правил не забороняє бігуну бігти, підвісивши до ніг двофунтові гирі. Він може зробити це, але не виграє забігу.

Павло думав про тягар, коли писав: «Усе мені можна, та не все на пожиток. Усе мені можна, та будує не все!» (1 Кор. 10:23). Тягарі не служать для зростання християнина. Вони не обов'язково неправильні, але й не приносять користі.

Чи не перетворює це мене в раба?

Це ще одна ділянка, де щось може бути законним, але його варто уникати, якщо воно веде до залежності. Апостол говорить: «Усе мені можна, але мною ніщо володіти не повинно» (1Кор. 6:12). Тут він говорить про те, що насправді не є неправильним, але може стати таким, якщо отримає владу над нами. Павло ніколи б не дозволив собі самому потрапити в зале­жність від їжі та пиття. Ми могли б продовжити список всього можливого, що саме по собі не є негативним.

Як це буде виглядати в очах Христа?

Хтось одного разу висловився, що найвищим екзаменом християнської поведінки є питання, як вона виглядає в очах Христа. Чи схвалить Він її? Чи не почували б ви себе незручно, якби Він сидів поряд з нами?

Істина полягає в тому, що Він завжди з нами. Усвідомлення того, що святий Господь є нашим постійним Супу­тником, здійснює освя­чуючий вплив на наше життя.

Ось принципи, які нам дав Бог, щоб полегшити прийняття моральних рішень. Якщо ми знаємо їх, пам'ятаємо про них і застосовуємо їх, ми можемо бути впевненими, що зробимо правильний вибір, угодний Його серцю, який триматиме нас на шляху до святості.

«Благовісник», 1,2004