Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

Дві складові освячення

За проповідями Біла Буркета

Питання освячення є чи не найголовнішим питанням усієї Біблії та у взаємовідносинах Бога з людиною. Власне, для того Господь і послав Свого Сина на землю — освятити людину. Бо втрата першими людьми святості в Едемському саду є перш за все втратою спілкування з Богом: Творець за Своєю сутністю є особою святою, тому цілком закономірним є факт Його відділення від несвятої людини. Цікаво, що термін «святий» в біблійній мові, як староєврейською так і грецькою мовами, також означає «від­ділений», але вже в іншому значенні: відділений для Бога. Іншими словами: ось ця річ, істота, день є власністю Господа. У Старому Заповіті ми натрапляємо на багато випадків, коли Єгова наказував щось освятити: гору, жертовник, тварин, священнослужителів. Процес освячення також регламентувався Богом, Він давав чіткі вказівки щодо методів, правил та послідовності освячення чогось чи когось. Ці правила диктував Господь як Той, Хто Сам був святий, і людина не мала жодного права їх змінювати. Але вони носили лише тимчасовий характер і не робили людину святою, вони були, як згодом сказав новозаповітний автор, «тінню майбутніх благ».

Саме тому на грішну землю приходить святий Бог. Ісус Христос, як Син Божий, надприроднім чином поєднав у Собі небесну святість та людську зіпсутість і проторував Своєю смертю на Голгофі дорогу до повної святості. Знову ж таки: правила встановлює Бог. Людина нічого не може додати чи відняти від процесу освячення, вона повинна свідомо та беззастережно прийняти ці умови. Тому недоречними є спроби деяких людей знайти якийсь свій особливий шлях до святості. Історія знає багато таких випадків, коли люди ішли на величезні подвиги, страждання, відречення для того, щоб здобути святість. Але існує лише єдиний шлях до цього, і він не потребує ніяких змін чи удосконалень: «Я — дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене» (Iв. 14:6).

Що ж вимагається від людини, щоб стати святою? Відповідь проста: вірою прийняти від Ісуса Христа святість як подарунок, як незаслужену милість: «Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий» (Еф. 2:8); «А з Нього ви в Христі Ісусі, що став... праведністю, освяченням і відкупленням» (1 Кор. 1:30). Для багатьох людей така простота в питанні надбання святості є незрозумілою, ми звикли, що цінні речі дістаються нам дорогою ціною. Хоча в цьому випадку ціна святості справді була дорогою, але її заплатив Син Божий. Але це біблійний факт: святими ми можемо стати тоді, коли увіруємо у спасаючу, очищаючу, освячуючу кров Сина Божого і просто приймемо цю святість у своє серце, у своє життя. «І більше нічого?» — запитаєте із здивуванням. Саме так, більше нічого, «Не від діл, щоб ніхто не хвалився», — наголошує апостол Павло (Еф. 2:9).

Але багато з тих, хто в щирості та простоті приймають у своє життя Божу свя­тість, роблять велику помилку в наш час і ця помилка дедалі частіше проголошується з високих кафедр. Вона приховує від людей ще один не менш важливий аспект святості, відсутність якого може звести нанівець це велике придбання, яке грішна людина отримала в мить свого навернення до Бога. Лозунг такої помилки: «Тільки ві­руй!» став досить поширеним. За своєю суттю він є правильним, але не повним відкриттям шляху до святості.

Процес освячення можна поділити на дві частини, умовно назвавши їх правовою і моральною або «святістю на хресті» і «після хреста».

Що ж мається на увазі під цими поняттями?

Правова частина освячення, як ми зазначили, є дарунком Божим. Ми не прикладали для її здобуття ніяких зусиль, ми не були безпосередніми творцями святості, ми лише стояли збоку біля хреста і дивилися, як Божий Син стає жертвою за наші гріхи, як Він, взявши в нас все брудне та негідне, «прибиває» його до хреста. І коли процес освячення відбувся, коли Отець прийняв жертву і «кинув за хребет» усі ці гріхи як милість, як дарунок, ми отримали святість. Від нас вимагалося одне: простягнути руку і взяти його. Святість подарована нам як новий, чудовий будинок, який побудували для нас батьки, і після його закінчення просто вручили нам ключі від нього та юридичні документи. Цей будинок тепер нам належить по праву, хоча ми і пальцем не торкнулися, щоб його звести. Святість, здобута на Голгофі, дається нам як правовий документ, як перепустка у Боже царство.

Але є ще друга частина святості: моральна. Ми іноді забуваємо, що отримавши щось у спадок, ми морально відповідальні за це. Уявіть собі: ви вперше увійшли в новий, без будь-якого недоліку будинок і отримали документи, які засвідчують, що він ваш. Ви в захваті, ви не можете ним намилуватися, ви безперестанку дякуєте тому, хто його вам подарував. Яким стане цей будинок, скажімо, через п'ять років, коли ви не будете в ньому прибирати, опалювати його, оберігати від псування, не будете ремонтувати? Що залишиться від його новизни та ідеальності? А якщо ще довше так «протягнути», будинок взагалі може зруйнуватися.

Щось подібне можна сказати і про святість після хреста: ми, отримавши від Бога подарунок, морально відповідальні за його збереження, ми повинні підтримувати на належному рівні нашу святість. Дуже добре про це сказав Павло в уже процитованому вище місці: «Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився. Бо ми Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували» (Еф. 2:8-10). Зауважте, спасенні «не від діл», але «для добрих діл».

Діло Христа — на хресті. Чому багато сучасних християн мають упередження стосовно добрих справ, в той час, коли Писання чітко наставляє нас робити добрі діла, хвалить нас за них і ганить, якщо ми їх не маємо? Просто тому, що вони не розуміють різниці між добрими ділами до хреста і після хреста.

Можливо, деякі не розумі­ють також, чому кров Христа настільки важлива в Божому плані відкуплення. Відкупленя — це дуже складний процес, який міг бути задуманий і здійснений лише святим розумом. Плата була необхідною. Штраф має бути заплаченим за будь-яке порушення закону. Добрі справи не мають ніякого відношення до штрафу. Тому добрі діла без плати кров'ю не мають законної цінності. Кров Ісуса — єдина плата за гріх, яку визнає Бог. Наївно думати, що виконання десяти заповідей чи золотого правила спасе мене.

На жаль, деякі відомі вчителі внесли неправильне вчення в тіло Христове. Вони просто не змогли зрозуміти, що якщо на хресті діла, які виходять від нас, не мають значення, то після хреста нам дана заповідь робити добрі справи. Результатом стало вчення під назвою «лише віра». Воно змушує християн мати лише віру, але не мати добрих діл чи якихось моральних зобов'язань перед моральним законом Божим. Такі вчителі засуджували християн в тому, що думка робити добрі діла і проявляти покору моральному закону — це прояв їх особистої, а не Божої сили.

Звичайно ж, добрі справи ми робимо своїми силами. Але натхнення і підкріплення нам дає Христос, який живе в середині нас. «Бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю» (Фил.2:13). Плід перебування Христа в нас — це добрі справи.

На хресті добрі діла — як брудна одежа, після хреста добрі справи — це прояв Христа в нас.

Будь-яка людина, омита в крові Агнця, і яка має свідоцтво Христове, буде мати бажання виконати всю праведність, Його заповіді і робити діла, які угодні Йому.

Отож, оправдання на хре­сті — це законне проголошення неба про те, що, коли ви каєтесь, відкуплююча кров Христа проголошує вас законно звільненим від всіх гріхів і колишньої вини. Це декрет, який виносить Бог, коли ми визнаємо хрест як шлях до визволення від гріха.

На хресті я оправданий миттєво, лише за одну велику мить. Але після хреста оправдання, яке залишилося в силі, продовжується в добрих ділах (див. Як.2:21-25). Освячення після хреста — це розвиток богоподібності і моральної ідеальності від хреста до вінця. Так само як відкуплююча кров важлива для нашого спасіння на хре­сті, освячення — найважли­віший елемент спасіння в житті християнина після хреста.

Освячення — означає відо­кремлений спосіб життя чи прояв якостей святості в житті людини, а не просто як констатування факту, що ми були освячені на хресті в мить покаяння. На хресті я був освячений жертвою когось іншого, але після цього у мене з'являється особиста свята природа, дана мені Богом.

Досягнута праведність так само виходить від Бога, як і дарована. Для того, щоб праведність на хресті була зарахована, Бог має Сам зарахувати її. На хресті я миттєво отримую законні складові спасіння, такі, як оправдання, прощення, переродження (нове народження) і всиновлення. Після хреста я прагну моральної зрілості, ідеальної святості і росту в пізнанні. Після хреста мої близькі стосунки з Богом розвиваються, і я вчуся все краще і краще зберігати цей життєво необхі­дний зв'язок з Богом.

«Благовісник», 1-2004