Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

Христос — освячення наше

Підготовлено за книгою «Христос — освячення наше»
Івана Каргеля

Оправдання, освячення — слова, дуже знайомі християнам, вони їх часто промовляють, але не завжди правильно розуміють, не завжди усві­домлюють різницю між ними, часто сприймають їх як си­но­­ні­ми. Наприклад, побутує думка, що людина, увірувавши в Ісуса Христа і покаявшись перед Ним в своїх грі­хах, відразу отримує прощення, оправдання своїх гріхів, а значить стає святою, освячується, і це їй належить до кінця земного життя, тобто освячення — це результат оправдання, яке дане раз і назавжди і не потребує ніяких додаткових зусиль, ти оправданий — значить освячений. Але це далеко не так, бо різниця між оправданням і освяченням є і дуже суттєва.

Наприклад, оправдання стосується грішної людини, яка гине, бо не знає Христа. Їй треба проповідувати про прощення гріхів і про оправдання. А освячення стосується оправданих і спасенних. Саме тому Святе Писання ніде не закликає грішника жити благочестиво, а тільки праведника.

Тоді як оправдання торкається наших гріхів, освячення охоплює всю нашу гріховну натуру, яка повинна ввійти в смерть, а на її місце стати божественна, як написано: «...Щоб ... ви стали учасниками Божої істоти, утікаючи від пожадливого світового тління» (2Петр.1:4).

Оправдання стосується нашого минулого стану, а освячення – теперішнього, того, що ми переживаємо нині.

Отож, оправдання – це початок викуплення, освячення — його середина, а повне освячення – кінець славного викуплення. Освячення поширюється на нас, наше життя, нашу натуру і на все наше єство. Воно — це визволення всіх сил душі і тіла, наших почуттів, членів, талантів і здібностей, нашого часу і всього, що ми маємо від служіння рабству тління для Бога. Освячення має продовжуватися в нас, поки все в нас не буде носити печатки — «Святиня Господу».

Оправдання — тільки засіб досягнення мети, але не сама мета. Мета ж — бути поді­бним до Сина, відбивати Його образ, а це ніщо інше як повна святість.

Ми ніколи не можемо освятитися, якщо ми не оправдані і не примирені з Богом. Якщо це вже сталося, тоді тільки освячення може показати, наскільки викуплення Христове реалізувалося в нас і наскільки Бог оволодів нами.

А Слово Боже твердо і неухильно вимагає від нас бути святими.

А чого ми маємо бути святими?

Тому що такий Сам Господь: «Бо Я святий...»

Тому що Господь наказує нам бути святими: «Будьте святі...»

Тому що ми вибрані і покликані для освячення: «...Так як вибрав у Ньому Він нас перше закладин світу, щоб були перед Ним ми святі і непорочні...» (Еф. 1:4).

Тому що Господь все зробив для нашого освячення: «...За них Я посвячую в жертву Самого Себе, щоб освячені правдою стали й вони» (Ів.17:19).

Тому що без освячення ми багато втратимо: «А хто цього не має, той сліпий, короткозорий, він забув про очищення з своїх давніх гріхів» (2Петр.1:9).

Тому що без освячення ми не зможемо побачити Господа: «Пильнуйте ... про свя­тість, без якої ніхто не побачить Господа» (Євр.12:14).

Нехай це все переконає кожного відродженого християнина, що йому треба освячуватися.

Щоб мати повне уявлення про освячення, треба зрозуміти його сутність, мету і засоби.

Слово Боже дає нам повне уявлення про сутність освячення. В першу чергу ми звертаємо увагу на те, що про нього Господь говорить двояко: як про завершений факт, до якого нічого не можна додати, і як про незавершений, який в процесі завершення.

Святість як завершений факт дана нам через жертву Ісуса Христа і є часткою кожного християнина: «...Ми освячені жертвоприношенням Ісуса Христа один раз» (Євр. 10:10); «...Ви — вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власності Божої...» (1Петр.2:9); «...Але ви обмились, але ви освятились, але виправдались іменем Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога» (1Кор.6:11).

Та Дух Святий говорить нам про святість і як про процес, як про те, що треба набувати. Наприклад, щоб ми творили «святиню у Божім страху» (2Кор.7:1), що «воля Божа — освячення наше» (1Сол.4:3-4), щоб ми були святі, тому що Він святий (див. 1Петр.1:15—16).

Та чи не суперечить це одне одному? Ні! Завершене освячення належить кожному віруючому, як найменш, так і найбільш успішному, і в основі його лежить діло Ісуса Христа, яке Він звершив для Своїх як членів Своєї сім'ї. Ми його отримуємо увірувавши, як і прощення і оправдання. А щодо освячення, яке продовжується, то в основі його лежить діло Духа Святого, яке ще має виконатися в нас і стосується нашої поведінки і життя тут, на землі. Коли Дух Святий скаже про Свою роботу над викупленим: «Звершилося!» — тоді це освячення буде закінчене. Кожному з нас Господь говорить: «Ти вже освячений в Улюбленому; перебувай в цьому становищі і, як святий, досягай ще більших успіхів в своєму житті, думках, мові, вчинках, поки між ними і Моїм, для тебе звершеним ділом, не буде ніякого протиріччя.

Сутність освячення деякою мірою пояснює саме слово «освячувати». Воно означає від­ділити для особливої мети. Тобто освячення — це повне відокремлення людини – її духа, душі і тіла — від того, чим шкодив їй диявол, світ, власне «я» або плоть; це відокремлення від усього, що було не Божим, коли воно не має влади над людиною, але ті­льки Господь. Приклади освячення, відділення ми знаходимо в Старому Заповіті. Господь наказав Мойсею: «Іди до людей і освяти їх сьогодні та завтра, і нехай вони виперуть одіж свою. І нехай вони будуть готові на третій день, бо третього дня зійде Господь на гору Синай...» (2М.19:10-11). Мойсею потрібно було відділити народ від звичайних занять, потурбуватися, щоб на його одязі не було ніяких плям, щоб він був приємний для Господа і міг до Нього наблизитися. Але Ізраїль і сам мав від усього відділитися для Господа, бо Він сказав: «І ви будете освячуватися, і будьте святі, бо Я — Господь, що освячує вас» (3М.20:7). Їхнє освячення не повинно було бути нав'язаним Мойсеєм, насильним, а ділом їхньої волі, їхнього бажання, вони самі мали захотіти цього. Інакше воно не матиме успіху, як не має успіху примушування членів церкви через церковні постанови відмовитися від чогось гріховного. Ми можемо нав'язати якусь поведінку, змусити когось залишити щось гріховне, але в глибині серця вони будуть прив'язані до цього, а значить не відділеними, не освяченими. Все, що робиться з примусу, з нав'язування, формує лицемірів, які перебувають в протиріччі між своїм внут­рішнім і зо­внішнім станом. Звідси напрошується висновок, що освячення не можливе без нашої волі, без нашого особистого рішення бути в повній згоді з Божою волею.

Далі ми читаємо, що Господь називає Себе Тим, Хто освячує: «Я — Господь, що освячує вас» (3М.20:8), що означає, що Господь виконує наше освячення через нашу згоду, довіру Йому і наше глибоке рішення відділитися від гріха, прикладаючи до цього зусилля.

Звернімо увагу на такі вір­ші Божого Слова: «...Ісус, щоб кров'ю Своєю освятити лю­дей, постраждав поза брамою» (Євр.13:12), «Бо жертво­при­ношенням одним вдосконалив Він тих, хто освячується» (Євр.10:14), а ще: «...Очистьмо себе від усякої нечисти тіла та духа і творімо Божу святиню в страху!» (2Кор.7:1). Перші два вірші говорять про те, що Господь є початком і кінцем нашого освячення, що кров Христа нас омила, від­ділила, освятила і що саме в самопожертві Ісуса сила нашого освячення, щоб наше життя було подібним Його життю. Третій вірш дає нам зрозуміти, що без нас, нашого бажання і зусилля освячення не матиме завершення, ми повинні бути його учасниками, навіть якщо вся наша діяльність полягала б лише в тому, щоб повністю довіритися Богу, повністю прийняти Його Самого.

Людям важко зрозуміти цю істину, і вони впадають в одну з двох крайностей: або не пильнують за собою, не прикладають ніяких зусиль, щоб зберегти себе в святості Божій, надіючись, що Господь все Сам зробить; або ж беруть діло освячення у свої руки, покладаючись тільки на себе, і звичайно, що ті й інші терплять поразку. Отож, заклич Всемогутнього, передай Йому всяке діло, а сам будь повністю Йому відданим, щоб негайно виконати Його волю, — і ти скоро побачиш, як Він чудово виявить Себе і освятить Свій храм, яким є ти; Він тебе «освятить... цілком досконало, а непорушений дух... і душа, і тіло непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа» (1Сол.5:23).

Сутність освячення можна зрозуміти і з того, як власне Бог освячує. Святість згідно Писання — це те, чим володіє тільки Господь, більше ніхто, як написано:«Немає святого, подібного, Господу, немає нікого, крім Тебе» (1Сам. 2:2), «Бо один Ти святий...» (Об.15:4). А це значить, щоб нам бути святими, то святість Божа має перейти в нашу істоту, ми стаємо святими, коли Він особисто присутній в нас. Є в Біблії багато прикладів, коли особиста присутність Бога освячувала певне місце, як ось в пустелі при кущі, який не згоряє: «...Зні­ми взуття з ніг своїх, бо місце на якому ти стоїш, — святе» (2М.3:1-5); чи скинію, а потім храм, коли слава Господня наповняла їх (див.2М.40:33-35; 1Цар.8:10-11). Так, Бог освячує те, що бере в Своє володіння. В цьому і тепер сутність освячення. Тільки туди, куди приходить Він, приходить і святість. Тільки тоді, коли Господь Христос стане дійсним Паном нашої волі і силою нашої волі, коли Його єство заволодіє нашим єством, нашим мисленням, нашою поведінкою, — тільки тоді виявиться святість у всякому нашому ділі, чи буде це в духовному житті, чи в звичайному, повсякденному.

Що ж до мети освячення, то кожен християнин повинен її знати, інакше він не буде духовно зростати, бо не знаючи, що від нього хоче Господь, спрямовуватиме свої зусилля не в той бік або ж зовсім збайдужіє, і його переповнюватиме лінь і малодушність, що приведе до духовних втрат.

Отож, яку мету переслідує Господь, закликаючи нас до освячення?

По-перше, реально і практично визволити нас від гріха, як написано: «Він визволить людей Своїх від гріхів їх» (Мт.1:21). Ми знаємо, що гріх — це страшна сила, яка хоче забрати в рабство і народ Христів. А Господь хоче, щоб діти Його не грішили, як Він і сказав одному оздоровленому: «Не гріши більше», Він хоче, щоб вони очистилися від всякої скверни плоті і духа (див.2 Кор.7:1).

По-друге, метою Господа в нашому освяченні є зробити нас Своєю абсолютною влас­ністю. «...Ви не свої» (1Кор. 6:19), «...Очистити Собі людей вибраних, у добрих ділах запопадливих» (Тита 2:14) — ці вислови говорять нам, що Господь викупив нас для Себе Самого. А ще написано, що «вмер Він за всіх, щоб ті, хто живе, не жили вже для себе самих, а для того, хто за них був умер і воскрес» (2Кор. 5:15). Отож, чи радієш ти кожному своєму подиху, що він належить Господу, чи радієш кожному удару свого серця, що воно б'ється для Нього? Чи відхиляєш ти будь-які претензії на своє життя, від кого б вони не йшли, визнаючи владу тільки одного Господа? Ні день, ні година, ні хвилина не повинні належати тобі, а тому, Хто Своєю смертю купив тебе Собі у власність; увесь твій час, твій маєток, твої діти і ти сам — Господні.

По-третє, мета нашого освячення та, щоб Христос пережив Своє життя в нас. Господь хоче, щоб Його життя так проникло в нас, як життя виноградної лози проникає у всі її гілки і проявляється в бруньках, квітах і плодах (див. Ів.15:1-15), Він хоче бути в нас як хліб, який ми приймаємо, засвоюємо і з'єд­нуємося з ним (див. Ів.6:48-54); Він хоче щоб ми жили і діяли через Нього, як Він жив і діяв через Батька (див. Ів. 6:57). Це розумів й апостол Павло, коли казав: «І живу вже не я, а Христос проживає в мені» (Гал.2:20), «...Щоб з'явилося в нашому тілі й життя Ісусове» (2Кор. 4:10-11). Допоки християнин живе тільки власними зусиллями, підтримує свою мораль виконанням своїх обов'язків і старається триматися на певній висоті, на якій його поважають, до того часу він не живе життям освячення, але життям «руки своєї». Тоді може бути багато діяльності, яку називають плодом, але ним вона не є, тому що це створив не Христос в ньому. «...З Мене знайдений буде плід твій» (Ос.14:9), — сказав Господь. Тож дозвольмо Христу, щоб Він створив плід в нас через життя Своє, бо це мета Його щодо нашого освячення; умаляймося, щоб Він міг зростати в нас, до того ж так, щоб ми могли сказати: «Він в мені все і у всьому».

По-четверте, мета Божа стосовно нас сягає ще вище, а це не більше і не менше як бути подібними до Господа. Можливо, ця думка комусь видасться єретичною, але це Дух Святий сказав через апостолів: «Бо кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його...» (Рим.8:29), або: «...Дивимося всі на славу Господню і змінюємося в той же образ від слави на славу, як від Господа Духа» (2Кор. 3:18). Подоба Христа в житті, в ділах і вчинках, подоба Христа в радості і стражданнях, подоба Христа в словах, думках і почуттях — ось що прагне велике серце Небесного Батька.

Ознайомившись з Божою метою щодо нас і нашого освячення, ми можемо подумати, що вона надто висока і велика, і засумніватися в своїй здатності досягти її. Однозначно, що вона перевершує людські можливості, і найменшого в ній ми не зможемо досягти своїми силами. Наша самовпевненість в цьому питанні може привести нас до таких невдач, що ми покинемо шлях освячення, нарікаючи на самих себе і на Бога.

А ще, щоб освятитися, ми можемо намагатися переробити нашого«старого чоловіка», якого змінити, ослабити чи зробити кращим просто неможливо. Через те, що «старий чоловік» невиправний, то Бог створив у нас «нового чоловіка», який і має перемінитися в Його образ. Тому не намагаймося вимити добіла цього негра, яким є «старий чоловік», чи витиснути олію з каменя або знайти добрих плодів на поганому дереві. «Старий чоловік» в нас має бути розп'ятим і відчуженим. І нам потрібно шукати не сил в собі для перемоги, а особу, яка цю перемогу дала б. Недаремно апостол Павло після слів: «Хто мене визволить від тіла цієї смерті», вигукнув: «Дякую Богові через Ісуса Христа...» (Рим.7:25). Бо він знав цю Особу, знав Спасителя, Який і був його Визволителем.

Всі наші засоби стосовно освячення повинні приводити нас до Христа, щоб ми заховалися в Ньому, Який є нашим життям і нашою силою і Який Сам викликає в нас і бажання, і дію згідно Своєї волі.

Отож, з-поміж засобів освячення першим варто назвати пізнання нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа і нашого становища в Ньому . Ті, хто не зростає в «пізнанні Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа», перебувають в жалюгідному стані. Нам треба пізнати «недосліджені багатства» Христові, глибоко пізнати дивну особу Ісуса Христа, щоб мати багате життя віри. Якщо ми хочемо вічного життя, життя, яке може освятити нас, то Сам Господь сказав: «Життя вічне — це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його» (Ів.17:3). Так само отримати тверду віру, надмір благодаті і миру, божественну силу ми можемо тільки через пізнання Господа Ісуса. Апостол Павло все вважав за сміття ради пізнання Ісуса і мав єдину пристрасть — поширювати пахощі пізнання Його на кожному місці.

Що ж до пізнання нашого становища в Ньому, то нам треба глибоко знати, що ми в Христі маємо не тільки деякі блага, а Його Самого, що ми маємо частку в Ньому, що ми одне тіло з Ним, члени Його. Нехай навічно закарбується в нашому серці, що в Ньому нам дароване усе потрібне для життя і благочестя, що Він став нашою премудрістю, праведністю і освяченням, що ми збагатилися в Ньому всім і не маємо нестачі в жодному дарі, що всі багатства Христа в нашому розпорядженні, щоб панувати у житті через одного Ісуса Христа (див. Рим.5:17).

Наступним засобом для нашого освячення є наше постійне перебування в Ісусі Христі . Всі дари благодаті нам уже подаровані, але стають нашою власністю через Його перебування в нас, а нас в Ньому. Христос в нас, а ми в Христі — ось що може зберегти нас від гріха і уподібнити нас Христу, досконало освятити.

Ще одним засобом нашого освячення є повне віддання себе Духу Святому . Він називається Духом святині. Він є Той, Хто виконує наше освячення. Тому нам треба повністю довіритися Духу Святому, віддати себе в Його розпорядження і бути слухняними кожному Його бажанню.

Четвертим засобом освячення є використання і заглиблення в Слово Боже .

Якщо ми хочемо бути справді освяченими, то нам треба вивчати Слово Боже для себе і використовувати його для себе, а не для того, щоб когось повчати. Якщо ми хоче­мо отримати нові благословення і сили від читання Божої Книги, нам треба заглиблюватися в неї з благоговінням, наче робимо це вперше. Тільки тоді Слово нас нагодує і дасть життя. Не даремно Господь говорив: «Не хлібом самим буде жити людина, але кожним Словом, що походить із вуст Божих» (Мт.4:4). Те, що було життям і їжею Христу, те буде життям і їжею нам.

Наступний засіб освячення — віра . Освячення — це ніщо інше, як життя і поводження «в усякому догоджанні» Господу (див. Кол.1:10), а Богові «догодити без віри не можна» (Єв.11:6). Отже, на шляху освячення треба повністю і безперечно довіритися Господу, повністю покластися на Нього, на Його слово, на Його обітниці, навіть якщо чогось не відчуваємо і не розуміємо. Віра присвоює собі все, що бачить у Христі, і ходить з усвідомленням, що все для неї, саме для неї.

Серед засобів освячення ми знайдемо молитву , спілкування зі святими , а також страждання , які також відіграють свою роль в нашому уподібненні до Христа. Яку саме, допитливий читач з'ясує, заглибившись в ці поняття.

На завершення наголосимо, що все, що стосується нашого зростання в освяченні, нашого уподібнення Христу, залежатиме від того, в яких стосунках ми перебуваємо з Господом — чи живе Він Сам в нас і чи віддані ми Йому безумовно. Якщо живе Він у вас і ви Йому віддані, то «Бог миру нехай освятить вас цілком досконало, а непорушений дух ваш і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа!» (1 Сол.5:23).

«Благовісник», 1,2004