Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

ЖЕРТВОПРИНОШЕННЯ: В ЧОМУ ЙОГО ЗМІСТ?

Автор: РИЧАРД БУКЕР

Бог розкриває Свій задум

Від створення світу Бог розкривав Свій план людям. Коли Адам і Єва згрішили, вони прикрили свою наготу листками і сховалися від Бога. Це був їхній спосіб приховати свої гріхи. Тому, побачивши Адама і Єву з фіговими литочками, Господь зрозумів, що настав час пояснити людям «духовні факти життя».

Яким же чином Він міг пояснити їм Свій план, щоб у людей не залишалося жодних сумнівів? Існував тільки один шлях. Він повинен був вбити непорочну тварину, прийняти її кров, як заміну — як тимчасове покриття їхнього гріха. Але будучи недосконалою жертвою, кров тварин тільки прикривала гріх.

І хоча Мойсей не розповідає про це детально, Бог, звичайно ж, пояснив Адаму і Єві задум їхнього духовного спасіння. Змусивши Адама спостерігати за вбивством тварини, Господь сказав: «Невже не пам’ятаєш, Адаме, що я говорив тобі про смертне покарання за гріх? Тепер ти знаєш, що це таке? Тепер розумієш, наскільки жахливий гріх у Моїх очах?»

А потім Бог одягнув Адама і Єву в одяг зі шкіри непорочних тварин. Він пояснив Адаму, як треба приносити приємну Йому жертву. Трохи пізніше, коли в Адама народилися діти, він навчив їх тому, чому сам навчився від Небесного Отця.

Авель зрозумів батькове повчання. Він приніс найкращих ягнят зі свого стада. Бог схвалив його приношення, тому що воно відповідало встановленому Ним шляху — шляху, яким грішна людина могла б прийти до Нього. Бог прийняв Авеля в завіт не за його заслуги, але заради крові непорочної жертви.

На відміну від молодшого брата, Каїн відкинув шлях, передбачений Богом. Він відкинув кровний заповіт. Замість непорочної жертви він приніс Господу плоди трудів своїх. Можливо, Каїн приніс найкраще з того, що він мав, але плоди його праці говорили тільки про нього — про людину. І навіть, якби Каїн був найдобрішим, він все одно не міг би зрівнятися з Великим, досконалим і святим Богом.

Каїн намагався прийти до Бога шляхом власної праведності. І не один він. Багато людей намагаються йти тим же шляхом. Але, як перед тим Бог відкинув фігові листочки Адама і Єви, Він відкинув і приношення Каїна. Ці плоди не були свідченням оплаченого гріха. Каїн не визнав шляху, приготовленого Богом для людей. І коли його гординя переросла у ненависть, він вбив свого брата.

Богу довелося вигнати Каїна зі Своєї присутності. І взамін Бог дав Адаму та Єві ще одного сина — Сифа. Нащадки Сифа приєдналися до завіту і, визнавши кровний заповіт з Богом, приносили в жертву непорочних тварин, кров яких покривала їхні гріхи.

Одним з нащадків Сифа був Ной. А пам’ятаєте, що зробив Ной, ступивши на сушу після потопу? Найперше він приніс жертву.

Авраам також вірив у кров непорочної жертви і вважався праведним. Ісак та Яків приносили жертви. Мойсей просив фараона дозволити євреям приносити жертву Богові.

Тож від самого початку історії Бог передбачив жертву викуплення як засіб, завдяки якому люди могли б зрозуміти Його план.

Система жертвоприношень

Душа людини прагнула єдності з Богом і приношення були зовнішнім вираженням цього глибинного бажання. Щоб детальніше пояснити єврейському народові Свої задуми, Бог створив детальну систему приношень. Вона включала в себе п’ять різних видів приношення. І кожне з них розкривало особливий аспект остаточної й істинної жертви, яку Бог задумав принести Сам за всіх людей. В цілому ці п’ять різних приношень створювали повну картину істинної і досконалої жертви.

Всього було п’ять видів приношень: жертва за гріх, жертва повинності, цілопалення, хлібне і мирне приношення.

Перші два види приношень вважалися обов’язковими. Вони були пов’язані з гріхом народу і прогріхами окремих людей. Цілопалення, хлібне та мирне приношення виконувалися добровільно — під час молитов та прославлення. Вони не були пов’язані з гріхом людей, але були частиною поклоніння Богові. Господь був прихильний до таких жертв і вважав їх приємними пахощами. Цікаво зауважити, що три види з п’яти жертв були пов’язані з хвалою та поклонінням, а не з прогріхами людей. Я вірю, що й нині Бог чекає від християн подібного ставлення в їхньому житті і на служінні поклоніння в церкві.

Давши людям детальне описання кожного з приношень, Бог потім досконало втілив їх в Ісусі Христі, тому що весь Старий Заповіт вказує на Ісуса.

Жертва за гріх

(Див. Гал. 1:4; 1 Кор. 15:3; 2 Кор. 5:21; Євр. 9-10р.; 13:8-15; 1 Петр. 2:24; Іс. 53р.).

Ми всі згрішили і позбавлені слави Божої, а покаранням за гріх є смерть (див. Рим. 3:23; 6:23). Примирення з Богом можливе тільки через жертву за гріх, і цією жертвою став Ісус Христос. Безгрішний Син Божий явив Собою досконалу жертву, ставши непорочним та чистим Ягням (див. 1 Петр. 1:18:20).

В приношенні за гріх кров на рогах жертовника звіщала про муки Ісуса на хресті. Його кров вилилася до підніжжя хреста, як до підніжжя жертовника. Виконуючи всі ці етапи приношення, Ісус вийшов з воріт храму і покинув Єрусалим, який є станом народу (Див. Євр. 13:11-12). Там, на вершині Голгофи, Бог послав у Його кості вогонь (див. Пл. Єр. 1:13).

Ставши жертвою за наш гріх, Ісус прийняв нашу гріховну природу. Він став тим, ким є ми. За умовою кровного заповіту, піднятий на розп’яття, Він помінявся з нами природою. І тих людей, які прийняли смерть Ісуса як своє приношення за гріх, Бог віднині вважає розіп’ятими з Ним. І наш природний гріх прощений навіки віків, тому що Ісус викупив Його Своєю смертю на хресті. Ми чисті в очах Небесного Батька. Наші серця, наче жир з внутрішніх органів, символізують чисту віру. Взамін же Ісус віддає нам Свою божественну природу, і в Ньому ми стаємо праведними перед Богом.

Такого не могла виконати жодна з жертовних тварин. Вони лиш символічно представляли людину. Біблія детально це пояснює в Посланні до євреїв 10:1-22.

І оскільки Бог вважає нас розіп’ятими разом з Христом, нам більше не треба служити гріху. Віднині гріх не панує над нами. Пролиттям крові Ісус оплатив свободу для людей, яку всі можуть здобути, як писав апостол Павло: «Бо Законом я вмер для Закону, щоб жити для Бога. Я розп’ятий з Христом. І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе» (Гал. 2:19-20).

Жертва повинності

(Див. 2 Кор. 5:18-19; Кол. 1:14; 2:13-14; 1 Ів. 1:6:9).

Ісус прийняв на Себе не тільки нашу гріховну природу, але й усі наші прогріхи. Він пішов на хрест не тільки за нас самих, але й за наші діла. Ставши жертвою за гріх, Ісус звільнив нас від влади гріховної природи. Однак ми все одно грішимо і нам постійно потрібна жертва викуплення.

Бог простив нам всі гріхи минулого, теперішнього і майбутнього. І Бог не тільки простив гріхи, але й не пам’ятає про них. Коли ми грішимо, Дух Святий доводить це до нашої свідомості. Він не засуджує нас, а чекає покаяння. Тому, згрішивши, сповідуйтеся Богові в своєму вчинку і просіть Його про прощення, яке Він нам обіцяв. І «коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої» (1 Ів. 1:9).

Разом з жертвою повинності євреї змушені були оплатити збитки за шкоду, яку вони нанесли своїм родичам. Сюди входила вартість збитків і двадцятипроцентна доплата. Це повинно було принести мир у стосунки між людьми.

Нині ми також, визнавши провину, повинні оплатити збитки, нанесені нашими прогріхами. Ісус казав: «Тому, коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе, залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм, і тоді повертайся, і принось свого дара» (Мт. 5:23-24).

Разом з тим апостол попереджає християн: «Усяке подратування, і гнів, і лютість, і крик, і лайка нехай буде взято від вас разом із усякою злобою. А ви один до одного будьте ласкаві, милостиві, прощаючи один одному, як і Бог через Христа вам простив!» (Еф. 4:31-32).

Цілопалення

(Див. Пс. 40:6-8; Ів. 4:34; Еф. 5:2; Євр. 9-10р.)

Христа, як агнця на жертовнику, розіп’яли в північній частині Єрусалима. Ми знаємо, що при цілопаленні тварина пропонується Богові вся без залишку. Ось чому Ісус казав: «Бо Я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того, Хто послав Мене» (Ів. 6:38) і «Пожива Моя чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити» (Ів. 4:34). Приймаючи Ісуса як цілопалення, апостол Павло писав: «...Христос полюбив вас, і видав за нас Самого Себе, як дар і жертву Богові на приємні пахощі» (Еф. 5:2).

І нині, чинячи так, як Ісус, ми повинні віддати себе Богові повністю. А апостол Павло писав: «Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу, і не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість» (Рим. 12:1-2) і «Хіба ви не знаєте, що ваше тіло то храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога ви маєте, і ви не свої? Бо дорого куплені ви. Отож прославляйте Бога в тілі своєму та в дусі своєму, що Божі вони!» (1 Кор. 6:19-20).

Як жертви цілопалення ми відкриваємо Богові свої серця. Віддавши себе в руки Божі, ми просимо Ісуса вести нас по життю. А Він як господар нашої долі керує життям і контролює його, бо Він купив нас, заплативши Своєю кров’ю.

Хлібне приношення

(Див. Ів. 4:34; 8:29; 12:23-24; Лк. 4:18; Еф. 5:2; 1 Петр. 2:22).

Одного разу Ісус сказав: «Коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясний принесе» (Ів. 12:24). Ісус говорив про Свою смерть і воскресіння, через які Він здійснив хлібне приношення, ставши хлібом життя, який насичує всіх нас. В хлібному приношенні не було дріжджів і меду, які символізують відповідно гріх та гріховну насолоду. Як досконале хлібне приношення Ісус не знав гріха, Він був сповнений божественною оливою (Святим Духом), як борошно оливою в хлібному приношенні.

До хлібного приношення додавалася сіль, а для пахощів — використовувався ладан. Як сіль зберігає від розкладання, так і кров Ісуса підтримує і очищує християн. Окрім того, сіль також свідчить і про наше ходження з Богом. «Ви сіль землі. Коли сіль ізвітріє, то чим насолити її? Не придасться вона вже нінащо, хіба щоб надвір була висипана та потоптана людьми» (Мт. 5:13). Приймаючи Христа своїм хлібним приношенням, християни стають сіллю для землі. І як не було в Ньому «дріжджів» і «меду», так не повинно їх бути і в нас. Сіль означає ходження з Богом в силі Святого Духа.

Спілкування з Богом солодше від будь-якого меду, який може запропонувати нам світ. Воно спонукає нас шукати того, що вгорі (див. Кол.3:1-3), вийти зі світу і відділитися від нього (див. 2 Кор. 6:17), бути святими, як і Він святий (див. 1 Петр. 1:16), щоб воздати славу й честь Тому, Хто вивів нас із темряви до дивного світла Свого (див 1 Петр. 2:9). І тоді життя наше, як ладан, стане для небесного Отця приємними пахощами.

Мирне приношення

(Див. Лк. 2:14; Ів. 14:27; 16:33; Рим. 5:1; Еф. 2:11-19; Кол. 1:16-23; 3:15).

Коли народився Ісус, все воїнство небесне славило Бога і казало: «Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!» Тож Бог дає мир кожному, хто прийняв Ісуса як своє мирне приношення.

В мирному приношенні Старого Заповіту Богові пропонувалися грудина і праве плече. «Т»-подібні рухи символізували хрест Христа. Але ми знаємо, що це приношення поверталося священику, як і Бог повернув силу й життя Ісусу Христу. Віднині Він перебуває у Святому святих і служить там, як наш Первосвященик, несучи наші імена перед Отцем небесним на Своєму серці та правому плечі.

Виконуючи мирне приношення, люди їли хліб з дріжджового тіста і прісний хліб, здобрений оливою. А ми нині маємо Христа як істинний Хліб життя і Дух Святий — небесну оливу радості і щастя. У Христі ми отримали мир з Богом і людьми. Його мир може управляти нашими неспокійними серцями.

Поклоніння — це особистість

Прийнявши смерть на хресті і ставши останньою досконалою жертвою, Ісус виконав Старий Заповіт. Ми більше не поклоняємося системі — ми поклоняємося особистості. Єшуа Машиах — це особистість. Пожертвувавши Собою, Він повністю викупив гріхи світу. Устами царя Давида Господь сказав: «Жертви й приношення Ти не схотів, Ти розкрив мені уші, цілопалення й жертви покутної Ти не жадав. Тоді я сказав: Ось я прийшов із звоєм книжки, про мене написаної» (Євр. 39:7-8).

Прийнявши кров Ісуса як істинну жертву, принесену раз і назавжди, в заповіт можуть увійти і юдей, і язичник, тому що Новий Заповіт доступний всім і кожному.

© «Благовісник», 1,2006