Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

ДНІ БОЖІ

Автор: Еріх ЗАУЕР

Голгофа — це поворот у часі, це поворот у світі, це виникнення зовсім нового світу. В хресній перемозі Христа, в Його перемозі в пасхальний ранок закладений той розвиток, який, проходячи через тисячоліття, увіллється нарешті в вічне преображення світу. Але над всім часом панує Бог історії, Бог вічності, а тому він називається «часом Божим» або «днями Божими». В принципі новозавітній розвиток спасіння аж до вічності складається з трьох великих днів Божих — «дня спасіння» (2 Кор. 6:2), «останнього дня»(Ів. 6:39-40) і «дня Божого» (2 Пет. 3:12). Паралельно Писання розглядає і окремі відрізки «останнього дня», а тому і використовує такі вирази, як «день»; отож, «день останній» потрібно розуміти як узагальнення багатьох коротких днів Божих («день Христа», «день Господній», «ті дні», «день суду»).

Перший з трьох головних днів Божих — «день спасіння».

1. День спасіння

Це той період спасіння, в якому ми зараз живемо. Слово Боже і Дух Божий пропонують нині людству вістку благодаті, вістку повного спасіння, яке ми маємо в спасаючому вчинку Ісуса, що ми не заслужили, що є подарунком. Тому Господь говорить: «Приємного часу почув Я тебе, — і поміг Я тобі в день спасіння!» Ось тепер час приємний, ось тепер день спасіння!» (2 Кор. 6:2). Цей «день» благодаті закінчиться тоді, коли в Церкву увійде повне число язичників і коли Церква наповниться (див. Рим.11:25).

Зрозуміло, що новозавітній час спасіння є метою старозавітного періоду розвитку. Вся дохристова підготовка була спрямована винятково до часу Христа. Тому Христос є метою всіх тисячоліть, які передували цьому повороту в часі. Отже, з Його приходом настав «час кінця», завершення. Такий органічний взаємозв’язок пророцтва і виконання, який привів апостольсько-першохристиянське мислення до думки, щоб весь період новозавітнього спасіння від Христа назвати часом кінця, тобто «останнім днем». Так, в проповіді в день П’ятидесятниці Петро приєднує події П’ятидесятниці до «останніх днів» (Дії 2:17). Павло заявив, що Бог починає говорити «в останні дні ці» через Сина (Євр.1:2), що мета домесіанських (дохристових) століть досягла нас — Церкви Христової, що дійшла до «кінця віку»(1 Кор. 10:11). Згідно з першохристиянськими твердженнями «останній час» починається втіленням Ісуса Христа. Його перше явлення — це початок кінця, а друге — кінець кінця

2. «Останній день»

В Писанні вираз «останній день» переважно звучить з вуст Ісуса (див. Ів. 6:39, 40,44, 54; 12:48), а іноді й від тих, хто були біля Нього ( див. Ів. 11:24). Грецьке слово, вжите в оригіналі Євангелії, означає «останній день».

До подій «останнього дня» належать, за словами Ісуса, воскресіння тих, кого Отець покликав до Сина ( див. Ів. 6:44) і кого Він дарував Сину (див. Ів. 6:39), хто увірував в Сина і має життя вічне (див. Ів. 6:40,54). Також до подій останнього дня, за свідченням Господа, належить і суд над тими, хто загинув (див. Ів. 12:48). Але в Об’явленні Івана стверджується, що «перше» воскресіння, те, в якому візьмуть участь всі віруючі (див. Об. 20:5-6), не співпадає за часом з загальним, в якому будуть брати участь всі, тому що це воскресіння розділяє Тисячолітнє Царство і наступний за ним «малий час»: «І бачив я престоли та тих, хто сиділи на них, — і суд їм був даний... І вони ожили, і царювали з Христом тисячу років. А інші померлі не ожили, аж поки не скінчиться тисяча років. Це перше воскресіння. Блаженний і святий, хто має частку в першому воскресінні!» (Об.20:4-6). Отже, коли два воскресіння — і «перше», і загальне, за словами Ісуса, належать до «останнього дня», то цей день не є якоюсь окремою подією, це має бути довгий період, який охоплює, в крайньому разі ті події, які підводять до Тисячолітнього Царства, потім саме Тисячолітнє Царство і, нарешті, наступний за ним «малий час» і загальний суд над світом перед великим Білим Престолом. Тож «останній день» є таким самим «днем Божим», як і теперішній «день спасіння», який, як ми бачимо, охоплює вже декілька століть. «...В Господа один день — немов тисяча років, а тисяча років — немов один день!» (2 Пет.3:8)

Члени церкви належать до числа тих, яких Отець привів до Сина (див. Ів. 6:44), яких Він подарував Сину, які перебувають в живому спілкуванні з Померлим за них і Воскреслим, які вірують в Нього, а тому володіють вічним життям. Саме про них говорить Христос, що воскресить їх в «останній день».

Мить цього явлення віруючих перед Господом, Який вже повернеться, Павло завжди називає «днем Христовим», і завжди, коли він використовує цей вираз, мова йде про те, що принесе останній час для віруючих новозавітної церкви. В цьому випадку він ніколи не користується виразом «день Господній».

Завершенням усього є останній суд, тобто «день суду», коли всім потрібно буде з’явитися перед лицем Божим, всім, хто не мав частки у вознесінні і в «першому» воскресінні. Це завершальна подія «останнього дня», це останній суд над людьми та ангелами (Юда 6), це останні рахунки перед Білим Престолом.

Отже, мети досягнуто — і настає вічність. Вона визначається в Писанні як «День вічності», «день Божий».

3. «День вічності», «день Божий»

Цей день настане, коли «небо, палючися, зникне, а розпалені стихії розтопляться» (2 Петр.3:12). Тоді загине арена гріха, тоді настане новий світ, в центрі якого буде Сам Бог (див. Об. 22:3). «Щоб Бог був у сьому все» (2 Кор. 15:29) Оскільки цей день Божий — день досконалості ніколи не закінчиться, але буде продовжуватися завжди Священне Писання називає цей «день Божий» «днем вічності». Це та мета, до якої ми йдемо. А тому так необхідно спішити вперед, чекати, прискорювати прихід і настання дня Божого. «Але щоб зростали в благодаті й пізнанні Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа. Йому слава і тепер, і дня вічного! Амінь» (2 Петр.3:18).

© «Благовісник», 4,2005