Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

ВОЛЯ БОЖА В ЖИТТІ ХРИСТИЯНИНА

Автор: Василь МАРТИНЮК

Однієї чудової миті, яка, можливо, настала після страждань і важкої внутрішньої боротьби, ми зрозуміли, що є Бог, що Він святий, а ми грішні, що ми підлягаємо суду і смерті. Нам й відкрилося, що Ісус Христос — Син Божий — звільнив нас від всього того страхіття, прийнявши осуд і смерть на хресті за нас, а воскресши — воскресив і нас для нового життя, — і ми все це прийняли вірою. Тобто ми прийняли Божу волю, яка торкнулася нас як людей, і вона — спасіння нащої душі через жертву Ісуса Христа і віру в Нього. І прийняли ми її добровільно. Але Божа воля — спасіння, яку, наголошую, прийняли ми добровільно, стосується не тільки нашої вічності, а й нашого життя на землі. Тобто прийнявши Божу волю через віру і хрещення, яке є публічною свідомою нашою обіцянкою виконувати її, ми повністю добровільно віддаємо себе в розпорядження Бога.

Отже, я християнин, я спасенний. Я розумію, що Бог створив мене не випадково, що Він покликав мене до спасіння не випадково. Він, як Особа організована і, можна сказати, практична, не може робити щось просто так, а творить з певною метою, кожне Його творіння має щось виконати. І я не виняток. Але постає питання: що конкретно я маю робити, яка Божа воля щодо мого, саме мого земного життя. Бо ж це дуже серйозно. Я розумію, що від правильної відповіді на це питання, багато що залежить у моєму житті, а точніше — все. Я пам’ятаю пораду апостола Павла: «...Розумійте, що є воля Господня» (Еф.5:7), тобто: розумійте, що вам треба робити. Знаю навіть, що він молився, щоб колосяни (і не тільки колосяни) «для пізнання волі Його були наповнені всякою мудрістю й розумом духовним» (Кол. 1:9). Я навіть усвідомлюю, що знання Божої волі — це не тільки велика потреба, але й велика відповідальність. Бо її мало знати, її треба виконувати, інакше буду битий, і навіть більше ніж той, хто її не знав. Зрештою, «увійде в Царство Небесне... той, хто виконує волю Отця, що на небі» (Мт. 7:4). До того ж, в разі виконання волі Господа виллються на мене в повноті Божі благословення ще на землі: я потраплю в число братів Господніх: «Бо хто волю Мого Отця, що на небі виконуватиме, той Мені брат і сестра, і мати» (Мт. 12:50), Господь чутиме мої прохання: «...Хто ж богобійний і виконує волю Його — того слухає Він» (Ів.9:31), я увійду в Небеса (див. Мт. 7:21) і там повік пробуватиму: «...Хто Божу волю виконує, той повік пробуває» (1 Ів. 2:17).

Тож, яка конкретно Божа воля для християнина, що він має робити, куди спрямовувати свою енергію, на що витрачати свої сили? На це дає відповідь Слово Боже.

Думаю, що ви згодитеся з тезою, що кожна порада, вимога, вказівка Ісуса Христа своїм учням, записана в Євангелії, стосується всіх віруючих і є Божою волею й для нас. Тим більше, що написано: «Усе Писання Богом натхнене і корисне до навчання, до докору, до настанови…» (2 Тим. 3:16-17). Почнемо з перегляду Нагірної проповіді з Євангелії від Матвія і випишемо всі наказові речення.

«Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла...» (5:16), тобто будьте прикладом у святому і побожному житті. «...Залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм...» (5:24). «Зі своїм супротивником швидко мирися...» (5:25). «Не чини перелюбу...» (5:27). «А я вам кажу не клястися зовсім...» (5:34). «А я вам кажу не противитися злому...» (5:39). «Хто просить у тебе то дай, а хто хоче позичити в тебе не відвертайсь від нього» (5:42), тобто не будь скупий. «Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує...» (5:44). «...Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!» (5:48), мається на увазі лагідний, милосердний, люблячий характер Бога. «Складайте собі скарби на небі...» (6:19). «Не журіться про життя своє...» (6:25). «Шукайте найперше Царства Божого й правди Його...» (6:33). «Не судіть, щоб і вас не судили...» (7:1). «Не давайте святого псам і не розсипайте перел...» (7:6), тобто будьте мудрими в спілкуванні з противниками Божими. «...Усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви...» (7:12). «Ввіходьте тісними ворітьми...» (7:13). «Стережіться фальшивих пророків…» (7:13).

Наведемо ще декілька наказів Господа Ісуса Своїм учням, записаних в Євангеліях: «Тож ідіть і навчіть всі народи, христячи їх в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що я вам заповів» (Мт.28:19-20). «Ідіть по цілому світові та всьому створінню Євангелію проповідуйте!» (Мр. 16:15). «А ти йди, та звіщай Царство Боже» (Лк.9:60).

Звернімо увагу, що ці Господні накази, в яких виявлена Божа воля для нас, стосуються усіх сторін нашого щоденного життя: і стосунків наших з Богом, і ставлення до Царства Божого, і ставлення до людей віруючих і не віруючих, і нашого побуту з його труднощами і ставленням до багатства, до щоденних проблем тощо. І часто вони сформульовані не як пряма вказівка: цього, мовляв, не роби, а ось саме це, а як принцип, як ми маємо чинити в певних обставинах. І цього достатньо, щоб людина зорієнтувалася, як вирішити питання і що робити, щоб це було угодне Богові.

Звернімо також увагу, що дві останні з вимог Божої волі — «проповідувати і навчати» виділяються як основне завдання віруючих, як мета, яка має досягатися все життя, як основне призначення і зміст існування християнина на цій землі. Все інше, що є Божою волею для нас, — як засіб досягнення мети, як допоміжний інструмент у виконанні цього основного завдання. Бо ж справді, не можна бути проповідником Євангелії, коли наше світло є темрявою, коли ми не миримося з людьми, коли ми клянемося, обіцяємо і не виконуємо, коли ми скупі, не любимо, не благословляємо, не творимо добра. Коли ж наше щоденне життя підпорядковане волі Божій, то саме воно є нашою проповіддю Царства Божого.

Можливо, Божа воля для нас, виявлена в цих віршах слова Божого, здається нам аж надто загальною. Ми б хотіли точних вказівок нам особисто, що нам робити: куди піти, що сказати, що саме зробити сьогодні, а що завтра, ми молимося про це, сумуємо і занедбали свої щоденні обов’язки. Думаю, що в цьому разі ми себе обманюємо, чекаючи, що Господь візьме нас за руку і поведе, як поводир сліпого, або керуватиме нами як актор лялькою в театрі маріонеток. Бо ж Господь відкриває нам Свою волю як основний напрям нашої діяльності, як мету, як моральні угодні Йому засоби її досягнення, а все інше — на наш розсуд і можливості, в чому має проявитися наша воля як творінь Божих.

Варто проаналізувати слова й апостолів, записані в посланнях щодо волі Божої, які підтвердять вище сказане і можуть привести до цінних висновків, що нам робити, щоб задовольнилося серце Боже?

Ось що апостол Павло пише колосянам: «...Щоб для пізнання волі Його були ви наповнені всякою мудрістю й розумом духовним, щоб ви поводилися належно щодо Господа в усякому догодженні, в усякому доброму ділі приносячи плід і зростаючи в пізнанні Бога, зміцняючись усякою силою за могучістю слави Його для всякої витривалости й довготерпіння з радістю...» (Колос.1:9-11). Отже, Божа воля для нас згідно цієї цитати: пізнавати Господа і зростати в цьому пізнанні, зміцнюватися силою Господа, з витривалістю, довготерпінням і радістю догоджати Йому і в доброму ділі приносити плід.

А в листі до солунян апостол стверджує: «Бо це воля Божа — освячення ваше: щоб ви береглись від розпусти, щоб кожен з вас умів тримати начиння своє в святості й честі, а не в пристрасній похоті... Щоб ніхто не кривдив і не визискував брата свого в якій-будь справі, бо месник Господь за все це...» (1Сол.4:3-6). Отож, Божа воля — щоб ми освячувалися. А освячуватися, згідно слів апостола Павла, — це берегти цнотливість, якщо ми неодружені, і берегти подружню вірність, коли ми в шлюбі. А ще освячуватися — це не ображати братів і нікому не заподіювати лиха. Якщо ж ми когось скривдили — то порушили Божу волю і нам треба миритися і залагоджувати справу. Знову ж таки, освячуватися, що є Божою волею для нас, — це «не визискувати брата» — тобто не бути корисливим, не використовувати братів (і сестер також) в своїх меркантильних цілях, не дивитися на церкву як на засіб матеріального збагачення, а чесно заробляти на свій прожиток і своєї сім’ї. Про це ж апостол Павло писав і в Першому посланні до солунян: «Благаємо ж, браття, ми вас, щоб ... пильно дбали жити спокійно, займатися своїми справами, заробляти своїми руками...» (4:10-11).

Часто віруючі оголошують молитви і пости за освячення. Знаючи їхнє життя, складається враження, що багато хто з них думає, що освячення падає з неба під час молитви, і на кого воно впаде — ті стають святими. Ні, освячення — це виконання Божої волі, це зусилля, це праця, щоб зберегти той стан святості, даний нам Господом під час народження згори. І якщо ми хочемо освятитися — то не блудімо ні ділом, ні словом, ні думкою, нікого не кривдьмо і перепросімо за всі завдані кривди, а якщо когось хитро використали у власних інтересах — то покриймо вину щирим покаянням і компенсуймо завдані збитки. Це і буде освяченням і виконанням Божої волі.

В посланні до християн в Ефесі знаходимо таку пораду: «Не працюйте тільки про людське око, немов чоловіковгодники, а як раби Христові, чиніть від душі волю Божу, служіть із зичливістю, немов Господові, а не людям!» (Еф. 6:6-7). Зауважмо, що ці слова апостол Павло написав до християн-рабів. Виходить, рабське становище і рабські обов’язки тих християн — є для них волею Божою, хоч нам з цим і важко згодитися. Отже, і наші обов’язки на роботі, в сім’ї, в церкві — це Божа воля для нас, хоч, можливо, вони нам і не дуже й подобаються. Тож, щоб виконувати щоденні обов’язки, які є Божою волею для нас, «нам терпеливість потрібна», як каже автор Послання до євреїв (10:36). Особливо, коли ми знаємо, що їх не виконання або виконання як-небудь — порушення Божої волі, яке матиме відповідні наслідки.

Ось, наприклад, що каже апостол Павло, коли хтось занедбує сімейні обов’язки: «Коли хто про своїх, особливо про домашніх не дбає, той відрікся віри, і він гірший невірного» (1 Тим.5:8). А тим, які не шукають заробітку на прожиття і «живуть по-ледачому», він наказує, «щоб мовчки вони працювали і власний хліб їли» (2 Сол.3:12).

Що ж до служіння в церкві, то апостол Павло закликає «любов’ю служити один одному» (Гал.5:13). А в Першому посланні до солунян радить: «Благаємо ж, браття, ми вас: напоумляйте непорядних, потішайте малодушних, підтримуйте слабих, усім довготерпіть! Глядіть, щоб ніхто нікому не віддавав злом за зло, але завжди дбайте про добро один для одного й для всіх!» (5:14-15).

Тож подумаймо, шукачі волі Божої, про свої сімейні справи, про свої обов’язки на роботі і в церкві. Чи ставимося ми до них як до волі Божої, якою вони є, чи ми занедбали їх, цим суперечачи Богу?

А ось що радить Господній слуга Павло християнам в листі до солунян: «Завжди радійте! Безперестанку моліться! Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі» (1 Сол.5:16-18). Отож, радіти, дякувати і молитися — також Божа воля для нас як християн, виконання якої найприємніше і одночасно найважче, якщо ми відхилилися від курсу на Христа і занедбали працю любові — турботу про ближнього і про церкву.

Звичайно, ми звернули увагу, що апостол Павло не суперечить Ісусу Христу, хіба що інколи деталізує дещо з того, що наказує виконувати Ісус.

Варто й наголосити, що всі ці вимоги Божої волі мають сприйматися нами в комплексі, щоб ми не занедбували одну на користь іншої, зрештою, виявившись невірними ні в чому.

Спробуймо змоделювати можливі життєві ситуації, коли в пошуках Божої волі в своєму житті, надається перевага якійсь одній вимозі Божого слова щодо нашого життя. Наприклад, студент-християнин хоче виконати волю Божу в своєму житті, і вона йому уявляється в місіонерській діяльності десь в Росії і зовсім не в навчанні, через що він занедбує науку і втрачає авторитет як християнин серед викладачів і студентів, хоча Божа воля для нього саме в той час вчитися і бути світлом Христовим там, де він перебуває.

Або, наприклад, одружений брат догоджає Богові дослідженням Писання, роблячи багато виписок, читанням-перечитуванням християнських книжок з їх конспектуванням, на що тратить багато вільного часу після роботи на підприємстві, але в церкві не проповідує і неохочий до господарських справ, чим викликає невдоволення в сім’ї.

Можлива і така ситуація, коли одружений християнин має дар вчителя і тому вважає, що Божа воля для нього — вивчати Слово Боже і молитися, а турбуватися про матеріальне забезпечення його самого і його сім’ї має Господь, а тому не шукає заробітку, перебуває в матеріальній залежності від інших людей, через що має конфлікти з родиною.

Можлива і така модель життєвої ситуації: одружена сестра перейнята Божою волею євангелізувати — і на свої сімейні обов’язки дивиться як на щось другорядне, обтяжливе, що виявляється в її поведінці недбалістю й дратівливістю.

Подібних ситуацій можна знайти багато, але всі вони характеризують християнина, позбавленого правильного розуміння волі Божої, християнина, який все ще керується своїми звичками, бажаннями — своїм «его», не віддавши себе повністю Богу і Його волі.

Отже, Божа воля для нас — не таємниця, вона не схована. Господь відкриває її нам з великою радістю через Біблію і через довірливе молитовне спілкування з Ним. Було б тільки в нас щире бажання Його волю виконувати.

© «Благовісник», 1,2005