Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Друкований варіант

<<< Головна

РОЗПЕЧЕНА ПУСТЕЛЯ

В’ячеслав АНДРІЄВСЬКИЙ-ЧУМАК, м. Первомайськ, Миколаївщина

Я народився в 1949 році в Закарпатті. Нас було 5-ро дітей. Батько був військовим-прикордонником і, як він розповідав, вже з 16 років орудував шашкою. В 1923 р. він став комуністом. Тому, звичайно, про Бога у нашій сім’ї зовсім не говорили. Після мого народження батько пішов на пенсію, і ми переїхали в Первомайськ Миколаївської області. Я також деякий час йшов по слідах свого тата: був комсомольським секретарем. Але дуже швидко прийшло розчарування, бо побачив багато несправедливості за партійними кулісами. Я залишив комсомол, бо хотів правди, справедливості, та не знав, де ту правду шукати.

Отже, про Бога я не чув ні вдома, ні в школі. Одного разу, коли мені було років 16, я сказав, що Бога нема. І одразу в душі виникло тривожне сум’яття, що я таке бовкнув? Глибоко в душі відчув, що Бог таки є. Після школи я закінчив музичне училище, потім була армія — служба у Виборзькому військовому оркестрі. Залишився надстроковиком. Після шести років служби переїхав у Первомайськ, там грав у ресторанах, на весіллях. Моя дружина — співачка, вона співала, а я грав. У нас довго не було дітей. Хтось нам сказав, що це тому, що ми не хрещені. Домовилися зі священиком православної церкви, щоб о 6 годині ранку звершив цей обряд, щоб менше людей знали про це, бо такий був час. Звечора ми мали бучне застілля, я зранку ледь прокинувся. Батюшка покропив нас водою, щось пошепотів — ото й усе. Тепер я розумію, що те «хрещення», звершене в невір’ї, нічого не вартує і Богу не потрібне. Через багато років, коли я справді увірував і покаявся, то вже свідомо прийняв Завіт з Богом через водне хрещення. Доводиться чути, як релігійні люди звинувачують таких, як я, що ми перехрещуємося. Це неправда. Яке ж то хрещення, коли я й у Бога не вірив і Біблії зовсім не читав?! Та й істинне хрещення, згідно заповіді Христа, має бути з повним зануренням у воду. А тоді священик нас лише покропив декількома краплинками якоїсь рідини. Для мене то був лише обряд, який, я думав, допоможе нам мати дітей. Але він не допоміг, і після 12 років спільного життя ми розлучилися.

Я знову пішов до військового оркестру. Одного разу попав у госпіталь, і там хтось мені дав книжечку про Ісуса Христа, де в науковій формі вчені доводили, що Ісус справді був на землі і робив добрі справи. Мене дуже вразила та книжечка, я повірив, що розповідь про Ісуса — правда, і почав шукати шлях до Бога, але не розумів як, і не було людини, яка б мене направила на істинний шлях. Я почав читати різноманітну духовну літературу, без розбору. На жаль, дуже захопився східними релігіями, які мали на мене негативний вплив. Особливо — праці Малахова. Диявол мене піймав через те, що Малахов у своїх працях часто наголошує, що він робить так, як написано в Євангелії, як робив Ісус Христос. Потім, коли я почав досліджувати Євангелію, то зрозумів, що Малахов — ошуканець.

Я одружився вдруге. Хоч і народилася у нас дитина, мене все одно переслідували невдачі, в сім’ї миру не було, все частіше почав впадати в депресію. Тепер я знаю, що це наслідок захоплення окультними науками. Я також звертався до екстрасенсів з надією поліпшити зір. Зір не поліпшився, але частіше почали приходити думки покінчити життя самогубством. Я навіть звертався до Бога, щоб забрав мене.

Одного разу я нарвав цвіту болиголову і наївся. Коли у мене потемніло в очах і я почав втрачати свідомість, «провалювався в чорну яму», то згадав про Бога і злякався: ось я зараз стану перед Богом — і мені не буде прощення за такий гріх. Я встиг звернутися до Бога зі словами: «Господи, прости мені за це, що я зробив з собою!» Господь повернув мене до життя. Я відчув, що якась надзвичайна сила зупинила, здавалося, неминучу смерть. Після цього ще півроку я блукав у духовній темряві.

Впавши в чергову депресію, я взяв гроші, пиячив всю ніч в якомусь барі. На ранок почав безцільно блукати по місту. Ставши на перехресті, подумав куди ж мені йти? І раптом переді мною в уяві постала вивіска «Дім молитви християн віри євангельської». Я згадав, де бачив ту вивіску, і зрозумів, що мені потрібно піти туди. Коли я знайшов той дім, він був відкритий. Тоді не був час богослужіння, але там був пастор церкви. Як важливо, щоб двері дому молитви були завжди відчинені, в будь-який час доби, для таких людей, яким був тоді я.

Служитель церкви мене уважно вислухав, розповів про Ісуса Христа, запросив на богослужіння. Коли я зрозумів, що мені вже треба йти, то злякався і почав просити, щоб він мене спас. Але пастор сказав, що спасає не він, а Христос, а він лише помолиться за мене. Він молився, а я ридма ридав. Сталося диво: наступну ніч я спав вдома спокійно. Звичайно, відтоді я чекав години, щоб знову прийти в дім молитви. Я можу зробити таке порівняння: я блукав у розпеченій пустелі, знемігся до краю і раптом потрапив в оазис. Цією пустелею було моє життя без Бога, а церква виявилася тим оазисом, де вирувало життя. Це життя — Ісус Христос. Я нарешті зустрівся з Ним особисто. Моє життя перемінилося миттєво. Відтоді я служу Богу. Одразу почав співати в церковному хорі. Вже чотири роки член християнського євангелізаційного співочого гурту «Добра новина». З перших днів свого покаяння я захопився християнськими піснями і дивувався: я музикант, і як могло бути, що ворог зумів так ретельно оберегти мене від Бога, що я ніколи не чув таких пісень! Я із задоволенням співаю християнські пісні, які мають високий зміст. Всі окультні книги, через які мав депресійні проблеми, я спалив. Я вже не маю депресій і моє життя стало спокійним і щасливим.

© «Благовісник», 4,2004