Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

НЕЗВИЧАЙНИЙ ПОЛІТ

Павло ФРАНЧУК

Одного разу вві сні я отримав від Бога відкриття. Мені з’явилася людина в білій одежі і сказала: «Ти зі своєю дружиною повинен вирушити для служіння в Фінляндію, в Гельсінкі». Я відповів: «Господи, я фінської мови не знаю, в Фінляндії ще жодного разу не був, рідних чи друзів там теж не маю, і що мені там робити, я теж не знаю». Але я почув голос: «Ти повинен коритися Мені і йти туди, куди Я тебе посилаю». Вранці я кажу Сусанні, що в нас є поїздка в Гельсінкі. Вона відразу: «Чому, навіщо? Ми ж мови не знаємо, не маємо друзів чи рідних. Можливо, не варто їхати». Але я відповів, що ми повинні виконати те, що повелів нам Бог. Ми розповіли в церкві про нашу поїздку, і коли друзі в церкві запитували Сусанну, чи вона рада подорожі, Сусанна відповідала, що зовсім не рада. Мені стало неприємно, коли я це почув. Потім вона призналася, що отримала від Бога відкриття, що нас в дорозі спіткає аварія. Вона запропонувала: «Ти їдь, а я залишуся вдома з дітьми (в нас їх шестеро). Вони ж стануть круглими сиротами, коли ми поїдемо вдвох». І що виходить: у нас з Сусанною один Бог. Мені ж Бог каже, щоб ми їхали, а Сусанні відкриває, що в дорозі у нас буде аварія. Хто з вас, знаючи, що в літаку буде аварія, сяде в той літак? Але коли до мене говорить Господь, я розумію, що це «так» і «амінь». І тому кажу Сусанні: «Я вважаю, що те, що мені сказав Бог, я повинен виконати. І ти теж повинна їхати. Їдемо, а далі буде видно».

Перед дорогою ми з сім’єю схилили коліна, помолилися. Це було прощання, ми всі плакали. Сіли в літак. Я запитую в Сусанни: «Це має статися тут?» — «Ні». Так ми зробили до Нью-Йорка чотири пересадки. Все було нормально, нічого не сталося. Кажу до Сусанни: «Ось бачиш? Все-таки коли Господь каже, то треба слухатися!» Ми прилетіли в Нью-Йорк, сіли на літак, який летів до Гельсінкі. Літак став підніматися, і тут Сусанна каже: «Молимося, бо в цьому літаку буде аварія!» Я кажу: «Ти чому хвилюєшся, адже вже було чотири польоти — і нічого не трапилося!» Поруч з нами летіла американка. Ми познайомилися, вона і питає: «Сусано, ти боїшся? Не хвилюйся, я вже літала багато разів. Я місіонерка і зараз лечу на місіонерську працю. Запам’ятай, Сусанно, наші американські літаки найнадійніші, вони міцні, все буде нормально!» Але Сусанна не заспокоїлася. Вже й мені не сиділося, як я бачив, що вона хвилюється. Я бачу, що Сусанна молиться, і сам вже молюся: «Господи, збережи!» На нас інші пасажири почали звертати увагу. Але ми все-таки молимося. Літак набрав нормальну висоту. Посередині стояв телевізор, ми могли слідкувати за польотом.

Летіли близько двох годин, все було нормально. Вийшла стюардеса, сказала, що зараз нам подадуть напої і через 8 годин ми будемо в Гельсінкі. Тільки вона це сказала, як пілот щось почав говорити. Я нічого не зрозумів, він говорив по-фінськи, але, бачу, люди стали неспокійні. Потім пілот перейшов на англійську: «У нас проблеми. Вийшов з ладу один з двигунів, ми різко знижуємося. Ми будемо вертатися до Нью-Йорка. Виконуйте всі команди, які буде давати стюардеса...» І все... Сусанна каже: «Ну, що?» Кажу: «Молимося». На екрані бачимо, як літак різко знижується. Вийшла стюардеса і наказала всім зняти взуття і одягнути рятівні жилетки, бо ми йдемо на посадку в океан. Цього було достатньо, щоб люди зрозуміли трагізм ситуації. Ми в літаку запалили молитву. В салоні було 365 пасажирів. Люди були різні: поляки, шведи, фіни, німці, різні-різні. І коли вони почули, як ми молимося, то і собі почали кричати: «Господи, спаси нас!» Там всі виявилися віруючими. Це як в українській приказці: «Як тривога — то до Бога». Там всі просили в Бога порятунку, не мало значення хто з якої деномінації. Жахливо було дивитися, як матері прощалися зі своїми дітьми, діти плакали, кричали. Кожному сказали, якими дверима потрібно виходити. Нам повідомили, що літак летітиме над водою, що спустять повітряні драбини, по яких кожен має спуститися в воду, для того і знімаємо взуття, щоб не поранити один одного, а далі — в кожного своя доля. Діти плакали, тому що матерям сказали спускатися окремо від дітей. Ми кричимо до Бога: «Господи, невже ми всі загинемо? Це ж 365 людей, це ж багато. Ми були на висоті 10 км, а тепер опустилися до 100-150 метрів від води. Кажу дружині: «Сусанно, ми будемо жити. Є Господь, який нас сюди направив і побачиш: ми будемо проповідувати в Гельсінкі. Коли ми летіли над водою, пілот просив молитися: «Я буду зливати паливо, тому що ми перевантажені. Моліться, бо літак може вибухнути». Всі в ту мить дуже сильно молилися до Бога.

Ми в думках вже прощалася з дітьми, один з одним, обнялися. Дуже шкода було дітей. За кілька секунд згадалося все життя. В цю мить згадується буквально все, а найперше — погане. І за все просиш прощення. Навіть за те, про яке казав: «Ай, це нічого, це нормально». Я не виправдовував себе ні в чому. Я казав: «Господи, і це не так, і це, і тут — все прости. Господи, я вірю, що Ти спасеш, але якщо перехід — то перехід. Спаси мене і мою дружину. Ми попрощались, ми розуміли, що все йде до кінця. Але помітили, що після того, як вилили паливо, літак не падає в океан, а продовжує летіти далі на висоті 100-150 м над водою. Ми похрипли, але далі кричали: «Господи, спаси нас». Недалеко від Нью-Йорка нас зустріли рятувальні вертольоти. Коли ми стали підлітати до аеродрому, пілот знову просив, щоб ми молилися, бо ми летіли дуже низько і могли не приземлитися, бо під час посадки міг статися вибух. Ми молилися, і літак трішки набрав висоти і благополучно сів. В момент посадки літак дуже трясло і кидало. Деякі пасажири вилетіли з крісел і подряпалися, але серйозних травм не було ні в кого. Ми сіли. До нас під’їхали пожежні машини, але все обійшлося благополучно. І я добре пам’ятаю, як вийшов з кабіни пілот і сказав: «Я вже багато разів літав, не раз виводив літак з важких ситуацій, я професіонал своєї справи, але цього разу якби не рука Божа, то ми б всі загинули. Тут вся слава належить Богу! Тут не має моєї заслуги, тут лише милість Божа. Віддайте тепер славу Богові».

Нас з літака не випускали. Стюардеси почали виносити спиртні напої, і кожен міг їх брати в необмеженій кількості і так відсвяткувати своє спасіння. На жаль, наша місіонерка пила, як справжній алкоголік. Нас запитали, чому ми не п’ємо, і я відповів, що ми люди віруючі. Я їм казав: «Ви дуже невдячні люди, коли так робите».

Десь ще 3 години нас тримали в літаку, потім випустили. Нас посадили в автобус і відвезли в готель. Там ми ще раз подякували Богу, і я сказав: «Господи, куди Ти не поведеш, що не скажеш, все буду робити». Сусанна запитала мене: «Може, ми полетимо додому?» Але я відповів: «Яка різниця, куди летіти, чи додому, чи в Гельсінкі, де треба слово Боже виконати. Ми не виконали того, що доручив нам Бог. В Бога є свої плани!»

Наступного дня ми знову сіли в літак. Я дуже уважна людина, і коли ми сідали, я все роздивився: які стюардеси, номер літака. Коли ми піднялися в повітря, я запитую в Сусанни: «Як відчуваєш, ми долетимо в цьому літаку? Аварії не буде? Все буде нормально? Бог тобі не відкриває?» Вона відповідає:«Ні». — «А ти нічого не помітила?» — «Ні». Я кажу:«Ми летимо в тому ж літаку, що і вчора. Я просто не хотів тобі казати, щоб ти не передумала летіти». Але, слава Богу, ми благополучно летіли і приземлилися.

Вийшли в аеропорту. Я бачу, що Сусанна хвилюється. Я кажу: «Ти йди посидь в кріслі, а я піду пошукаю когось». Я пройшовся по залу, нікого знайомого не зустрів. Я вирішив піти на вулицю, і вже там, біля входу, бачу, стоїть високий чоловік, фін, і в нього в руках табличка — «Франчуки». Я махнув йому рукою, що, мовляв, це я. Він зрозумів. Я побіг забирати Сусанну. Приходжу до неї і кажу: «Нас зустрічають». Вона запитує:«Хто?», я кажу: «Не знаю». Ми підходимо до цього чоловіка. Виявляється, він не говорить по-англійськи, а ми не говоримо по-фінськи, він не розуміє російської. Але жестами він показав, що, мовляв, давайте свої речі і йдім до машини. Він завіз нас до молитовного будинку. Ми зайшли, підходить до нас пастор і по-англійськи говорить: «Зараз ти будеш проповідувати, я даю тобі 40 хвилин, твоя дружина заспіває 2 пісні. Ти будеш говорити по-англійськи, а я буду перекладати».

Хто ці люди і звідки вони нас знають, ми не знаємо. Я вже радію: «Господи, Ти працюєш, я вже бачу, що Ти явно працюєш».

Служіння пройшло, але нічого незвичайного там не відбулося. Це було звичайне благословенне служіння. Закінчилося служіння, люди порозходилися, пастор пішов, людина, яка нас привезла, теж пішла. До нас підійшла жінка і жестами показала, щоб ми йшли, бо вона буде закривати дім. Ми не знали що робити. Коли б в цьому служінні відбулося щось особливе, то ми б сказали: «Заради цього привів нас сюди Господь». Ми б сіли на літак і полетіли додому. Але тільки ми стали виходити, в зал зайшла якась жінка і каже по-російськи: «А вас що, ніхто не запросив?» Я кажу: «Ви знаєте російську?» — «Так, я росіянка, вийшла тут заміж, я невіруюча. Якщо вас ніхто не запросив, то чи можна вас забрати до себе?» Я відповідаю: «Ну звичайно!» Ми були раді, що нас хтось забере на ніч. Виявляється, ця жінка вперше зайшла на зібрання, і її так захопила моя проповідь, що вона захотіла зі мною порозмовляти. Ми приїхали до неї додому, вона нас нагодувала, і ми цілу ніч з нею розмовляли. В ту ніч вона покаялася, і Бог хрестив її Духом Святим. Вона була дуже щаслива! Вона нагадувала нам самарянку. Казала: «Це ще не все. В мене є тут багато хороших друзів, рідні, я їх покличу на моє свято. Я хочу розповісти їм, що Бог зробив зі мною, а ви розповісте, що Бог зробив з вами, і Бог торкнеться і їх сердець». Вона покликала близько двадцяти людей, ми знову говорили, і знову більше десяти людей Бог хрестив Духом Святим. У нас було таке радісне спілкування, що словами передати неможливо. Ми залишилися ще на декілька днів. Ця жінка не хотіла нас відпускати. Вона казала: «В мене є рідні в Москві, нехай і вони приїдуть на покаяння». Але ми мали їхати в Україну, то домовилися що коли будемо повертатися то заїдемо до неї. І коли ми через 10 днів приїхали в Гельсінкі, то нас в аеропорту зустрічало багато людей. Приїхали з Москви родичі і друзі тих людей, які отримали спасіння. І знову було благословенне зібрання і благословенне закінчення незвичного польоту.

© «Благовісник», 3,2004