Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

ЗАБРИНІЛА ДУША РАДІСТЮ СПАСЕННОГО ДИТЯТИ БОЖОГО

Марія Маковійчук, с. Кобаки, Івано-Франківська обл.

Довгий час збиралася написати в редакцію, та все якось не знаходила вільного часу. І от тепер прихворіла, маю час, щоб писати, і час, щоб більше заглибитися у Слово Боже.

Сім років тому, в червні 1999 року, знайшов мене Господь, розчаровану життям, пригнічену і знеможену, дарувавши Своє прощення. Алілуя!

Через болі та страждання прийшла я до Спасителя, зустрівшись з Ним у сорокарічному віці. Жила, як і більшість: безтурботне дитинство, студентська юність... Про Бога згадувала лише в час великих релігійних свят. Не задумувалася тоді, що за все доведеться колись платити ціну: «що посіє людина, те й пожне». Вийшла заміж за чоловіка, який вже раніше мав сім’ю: двоє дітей залишилися без батька... А десь глибоко в душі був тягар, розуміла, що будую своє щастя на чийомусь нещасті. Після сповіді перед священиком у православному хра¬мі йшла додому і весь час думала: «А невже Бог може простити мені?» Полегшення від таких думок не приходило.

Йшли роки, вже підростали двоє власних синів, а я хворі¬ла: перенесла важкий запальний процес мозкових обо¬лонок. Хвороба ускладнювалася, мені призначили ін¬валідність. Тягнулися сірі дні депресії. Важким ударом для мене була смерть мами, а через декілька місяців ще одна страшна новина: у чоловіка виявили злоякісну пухлину. Дві операції в онкодиспансері і прогноз лікарів — 2-3 місяці життя — привели мене до від¬чаю. І ось в такому стані Господь дарував мені зустріч з дівчиною Настусею. Її свідчення, її молитви привели мене до покаяння. Слава Ісусу! Він зняв нестерпний тягар з душі, що мучив мене роками, простив, омив, дарував нове життя, наповнив миром душу. Господь доторкнувся Своєю при¬сутністю — і забриніла душа співом і радістю спасенного дитяти Божого!

З того часу почала писати вірші. На запрошення Насті поїхала з нею на служіння у дім молитви в районний центр (в нашому селі немає таких богослужінь) і того ж дня покаялася, отримала повне прощення і радість від Господа.

Чоловік не заперечував що¬до моїх поїздок на служіння, але й сам не наважувався зробити такий крок. Час ішов, я їздила на кожне служіння і просила церкву молитися за нього. І наступив той переломний момент у його житті, коли він заволав до Бога. Попросив, щоб приїхали віруючі, заявив, що хоче покаятися, зняти ка¬мінь з душі. Господь з великої милості дарував йому такий день — день відродження ду¬ші. Славлю Господа за те, що Він дарував чоловікові можливість приєднатися до церкви через святе водне хрещення. Господь ще дарував йому час (один рік і три місяці замість трьох місяців, прогнозованих лікарями), щоб повністю підготовити душу до небесних осель. Бог явив ми¬лість, забрав біль з тіла — і вже до самої смерті чоловік не від¬чував його, бо повірив Слову Божому. Після свого покаяння він прочитав місце з Послання Якова, 5:14-16, про оливопомазання служителями (на той час він уже був лежа¬чий). Господь чудово від¬повів на молитву віри служителів: чоловік зміг встати на коліна — і відразу ж біль припинився. Хворим з таким діагнозом вже роблять уколи морфію, а йому цього не потрібно було робити. Коли цей біль зник, я надіялася, що чоловік повністю одужає, але воля Божа була інша — очищення та спасіння душі, перехід у небесний край. За декілька мі¬сяців до відходу він у видінні бачив небесний Єрусалим. Говорив: «Що б зі мною не сталося, я знаю, де я буду. Якби тільки ти знала, яка там краса!»

І я змирилася з цим. Значить, так треба, так краще, Бог знає все. Слава вся Господу! Він дає мені сили жити далі, молитися за інших, за своїх синів, які ще не спасенні.

А чотири роки тому, з Бо¬жої милості, з мене зняли ін¬валідність. Під час медкомісії, яку проходила щороку, лікар запитав мене: «Чим ви лікувалися?» Я відповіла: «Божим Словом та молитвою, ранами Ісуса отримала зцілення!» Так, це Сам Господь оздоровив мене, забрав головний біль та приступи. То як не дякувати за Його милість?

© «Благовісник», 1,2008