Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

«МАМА МЕНЕ ВСЕ-ТАКИ ВИМОЛИЛА У БОГА»

Записав Ігор КРОЩУК

Кажуть, не жди біди — вона сама постукає у двері.

Гіркоту цих слів у повній мірі відчули у родині Черня¬хів¬ських із села Стариків Горо¬хівського району, що на Волині. Тільки в їхньому випадку біда не просто постукала у двері, а віроломно увірвалася в дім.

Ольга Тадеївна та Анатолій Григорович Черняхівські всю душу вкладали у своїх дітей — старшу доньку Олену і молодшого Віталія. Виховали їх хорошими людьми. Олена, як і мама, котра працює фармацевтом, вирішила пов’язати своє життя з благородною справою служіння людському здоров’ю і нещодавно закінчила медінститут. Віталій же працював слюсарем і в той же час навчався на п’ятому курсі Київського університету будівництва та архітектури.

Багато хто міг лише позаздрити сімейному теплу та затишку, які панували в родині. Це було відчутно одразу, як переступаєш поріг їхнього дому.

Здавалося, батькам тільки живи та радій. Проте…

Трагедія, яка трапилася в ніч з 14 на 15 жовтня 2006 року, внесла у спокійний плин життя цієї сім’ї свої жорсткі корективи. А трапилося ось що. З болючих спогадів самого Віталія дізнаємося, що день був напрочуд гарний і ніщо не віщувало біди. До нього на «Яві» приїхав товариш Ан¬дрій. Пізно ввечері вирішили на ній проїхатися в сусіднє із Берестечком село. Тільки за кермом мотоцикла вже був не його власник, а Віталій. Біля Перемиля на сусідній смузі з’явився автомобіль, який мчав навпроти. Коли почали зближуватися, з-за нього вискочило інше авто, яке пішло на обгін першого. Удар. Далі Віталій нічого не пам’ятає. Зіткнення було настільки си¬льним, що мотоцикл розлетівся вщент, а постраждалих хлопців знайшли не менше, ніж за п’ятдесят метрів від місця аварії.

Далі місяці страждань та мук у лікарнях — районній, обласній, Київській міській… Завдані травми були дуже сильними, «несумісними з життям».

Мама, яка ні на мить не покидала сина, волала всією душею до Бога, щоб повернув Віталія до свідомості, зберіг йому розум та життя. Перша іскра надії з’явилася тоді, коли донька Олена, підійшовши до брата, ніжно торкнулася його нерухомої руки, яка у відповідь легко поворухнулася. Для знесиленої від пережитого матері засяяв перший промінець віри в те, що син виживе, адже просила, щоб Бог показав їй бодай найменшу ознаку життя в синовім тілі.

Через чотири дні після аварії Віталій опритомнів. До усіх тілесних страждань, які тільки почалися, додалися ще й нестерпні душевні муки: коли поклав руку на те місце, де мала б бути нога, то відчув, що її там немає. Не вдалося медикам врятувати і Віталикову руку, видалили й селезінку, яка розбилася від сильного удару.

— Як же мені тепер, мамо, без руки і ноги бути?..» — виливав він душу неньці, коли збагнув своє становище.

— Ти дякуй Богові, що живий, при своєму розумі, рухатися можеш, — відповідала вона йому, — присвяти себе Господу, Він тобі допоможе.

Ольга Тадеївна часто з сином вела розмови про Бога, застерігала його від усякого грі¬ха, бо ж сама не розлучалася з Євангелією. Глибоко віруюча у душі жінка, яка близько десяти років відвідує Берестеч¬ківську церкву християн віри євангельської, звичайно, хоті¬ла, щоб і її діти вибрали для себе такий шлях.

Віталій багато чув від матері про Бога, але, як сам зауважив, просто не відчував потреби у Ньому. У кожного свій шлях до Бога. Часто люди приходять до віри після певних душевних потрясінь, як у випадку, про який ідеться в публікації. І, мабуть, тому, хто спостерігає зі сторони, всього й не збагнути. Та й чи варто? Проте той, з ким має справу Бог, знає що, чому й для чого. «…Краще тобі увійти в життя одноруким або одноногим, ніж з обома руками чи з обома ногами бути вкиненому у вогонь вічний» (Мт. 18:8), — саме через ці слова з Писання Бог звернувся до юнака, коли він, опритомнівши, попросив ма¬тір подати йому Євангелію.

— Чи серця твого не розбили вони остаточно? — запитую, намагаючись зрозуміти і разом з тим не вразити хлопця.

— Ні, — каже, — це було як одкровення для мене, яке вселило надію.

...Ночами, стра¬ждаючи від болю, стільки всього передумав, часто зве¬р¬тався до Бога, спіл-кувався з Ним, отримав ряд від¬криттів, через які зрозумів, до якого завершення приводить людей земна суєта, що забирає увесь їхній час та сили, аби вони не мали коли подбати про цінності духовні, вічні. І, зрештою, хлопець прийшов до того, що Біблія називає справжньою вірою Божою.

— Мама все-таки вимолила мене у Бога, — так усім тепер розповідає Віталік про повернення до життя.

Тільки на Бога вони тепер покладаються. Без Нього набагато важче було б знести, крім усього цього, ще й байдужість, черствість та брехню, з якою вони стикнулися в ході розслі¬ду-вання кримінальної справи, що була порушена за фактом цієї пригоди.

Та все ж трагедія, вістка про яку пронеслася усім районом, викликала у багатьох співчуття, переповнила серця знайомих, односельчан, спів¬працівників родин Марценю¬ків та Черняхівських жалем, особливо до Віталія, який постраждав найбільше. Зараз він удома, але ще потребує значного лікування. З глибокою вдячністю юнак відгукується про всіх, хто прийшов йому на допомогу і підтримує тепер, як матеріально, так і морально.

У нього з’явилося багато добрих друзів серед віруючих з Горохівського району. І не тільки. З особливим піднесенням розповідав про диякона берестечківскьої церкви Василя Нижника, від якого кожного разу, коли той навідується, отримує духовну підтримку (дуже дорожить таким спілкуванням), пресвітера церкви міста Берестечка Василя Сма¬лька, Олесю Марчук та багатьох інших. Відвідують Віталія його однолітки з церкви, що у Горохові. Християни багатьох общин Горохівського району намагаються всіляко під¬тримати хлопця.

Спілкуючись з Віталієм, тільки дивувався, як після події, яка, здавалося, розбила всі його сподівання і задуми, двадцятилітньому юнакові вдалося зібрати свою волю і почуття в кулак і повернути свої мрії та ціль життя. Якщо відверто, то радів за нього, щиро вірячи, що є серед нас добрі люди, які допоможуть їм здійснитися.

© «Благовісник», 2,2007