Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

«Я – американка, але зрозуміла, що моє місце саме в слов’янській церкві»

Автор: Сусанна ПАЛМЕР, США, Сіракузи, Підготував Геннадій Андросов

Я давно шукала Бога, але лише в 1982 році Він уперше виразно ввійшов у моє життя. У той час я була людиною, що хоче вірити, але не хоче мати близьких стосунків з Богом. Тоді моє життя було важким. Я закінчила вищу школу бі­бліотекарів, але довго не могла знайти роботу. Розіславши близько 400 аплікацій із проханнями про роботу бібліотекаря, я не одержала жодної відповіді. Одного разу, коли я була сама в кімнаті, то раптом зрозуміла, що не можу контролювати своє життя. Я заплакала й зненацька відчула дотик Святого Духа, й підсвідомо зрозуміла те, що Бог знає про мене все. Він знає, як улаштувати моє майбутнє! У радості серця я почала дякувати Богові, довіряючи Йому своє життя! І Господь почав працювати в мені. Протягом тижня я знайшла високооплачувану роботу — і це було чудом для мене, адже я тільки закінчила навчальний заклад. Проте Бог мав плани щодо моєї зарплати, адже свою зарплату я також довіряла Богові. Одна третя її йшла на сплату податків, ще одна третя — на мої потреби, а ще третина присвячувалася для праці на Божій ниві.

Я жила в штаті Каліфорнія й там пішла на пенсію. Потім переїхала в штат Нью-Йорк, щоб жити поруч із батьком. Кілька місяців я не мала можливості знайти таку церкву, яка була «саме» для мене.

У грудні 1999 р. я молилася Господу, щоб Він допоміг мені знайти таку церкву. Я навіть не уявляла собі, що саме в цей самий час сестра Надія Кас’янова, член Слов’янської Церкви Повної Єван­гелії м. Сіракузи, не склала іс­пит на громадянство в Америці й молилася, щоб Го­сподь послав американку в їхню церкву, яка допомогла б їй підготуватися до іспиту. Через кілька днів піс­ля цього я була в продуктовому магазині й почула, що одна мама звертається до своїх ді­тей російською мовою. Я зраді­ла: «О, ви розмовляєте російською? Я так хочу з ким-небудь поговорити російською!» Я мала теоретичні знання російської мови й читала наукові російські журнали, але рідко мала випадок з ким-небудь говорити. Ми довго стояли й розмовляли. Чоловік цієї жінки, Лідії, що також був там, раптом відчув, як Господь сказав йому: «Це важливо. Підійди до неї й запроси в церкву». Степан підійшов до мене й сказав: «Сусанно, якщо ти хочеш чути російську мову, приходь до нас у церкву в наступну неділю».

Коли я прийшла в ту церкву, то раптом зрозуміла, що Бог знайшов мені «мою» церкву. Хоча я не розуміла всього сказаного проповідниками, а могла лише здогадуватися про зміст сказаного, бо я — американка, але відчула, що моє місце саме в слов’янській цер­кві. Мені відразу сподобалися гімни, які співають члени церкви. А найбільше я була вражена, як усі щиро молилися! Присутні в сльозах сла­восло­вили Бога небес, а я уявляла цих людей, ще недавно поз­бавлених волі, як їх переслідували за Слово Боже на своїй батьківщині. Після служіння до мене підходили лю­ди, вітали й запрошували від­відувати їхню церкву. Брат Степан подарував мені книгу гімнів російською мовою. У той же день я молилася моєму Богові: «О, Господи, це все, що я шукала. Дякую Тобі за цю прекрасну церкву». Наступного тижня я знову пішла в росі­йську церкву й почула, як сестра Надія дякувала Господу за те, що Він відповів на її молитву й привів американку в церкву, щоб допомогти їй скласти екзамени на громадянство.

Я підготувала Надію — й вона успішно склала іспит на громадянство. Слава Богові нашому!

Протягом шести років я перебуваю в цій церкві. Зростаю духовно, труджуся для слави Божої й люблю брати участь у вирішенні всіх церковних потреб. На відкритті Першої Української Церкви П’ятидесятників у м. Сіракузах дочка пастора американської церкви, який спонсорував біженців з України й Росії в 1989 р., сказала: «Коли росіяни-християни ввійшли в нашу американську церкву, я зрозуміла, що їх Бог покликав бути місіонерами в Америці. Їхня віра набагато міцніша нашої. Ми повинні багато чого навчитися від емігрантів». Вона немов повторила мої думки.

Під час хрещення в одному із прекрасних місцевих озер мені здавалося, що Сам Ісус Христос дивився з висоти небес на всіх нас, що хрестилися. Потім, місяців через два, я відвідала слов’янську конференцію церков східного узбережжя США, й коли там стояла й молилася, раптово Дух Святий наповнив мене — і я почала говорити іншими мовами. Мою душу наповнило світ­ло, здавалося, що я не встою на землі — так мене тягла вгору сила Духа Святого. Я вдячна місіонерам в Америці й нашій церкві, які допомогли мені пізнати істину.

Дух Святий наповнює нашу церкву.

Коли я познайомилася з Лідією в магазині, вона почувала себе дуже хворою. Лікарі хотіли робити їй операцію. Ми молилися — й Бог зцілив її. Слава й хвала Йому! Пам’ятаю, декілька сестер у нашій громаді мали захворювання, наш пастор звершив молитву з помазанням єлеєм — і наступної неділі п’ятеро жінок стояли в церкві й дякували Господу за зцілення від хвороб. Слава Богові! Одна жінка занедужала на ракове захворювання й була направлена в госпіталь на складну операцію. Операцію мали робити в понеділок. А в неділю пастор звершив молитву з помазанням єлеєм, церква гаряче молилася — й хвора відчула, що Господь зцілив її. У призначений день вона приїхала в госпіталь і наполегливо просила взяти в неї повторні аналізи. Але лікарі більше покладалися на свій досвід, ніж на її прохання. Коли ж вони оглянули місце передбачуваної хвороби, то були вражені, що не знайшли навіть її сліду. Бог робить чудеса! Слава Йому!

Тепер я на пенсії, і Бог чудово розпорядився моєю пен­сійною платнею. Він спонукує мене, щоб я допомагала нашій церкві, місіонерам у колишньому Радянському Союзі й в усьому світі. Коли наш пастор відвідав Україну в 2001 році, я дала йому деяку суму грошей для тих нужденних людей, на яких Бог вкаже йому. Пастор запитав мене: «Як саме Бог мені на них вкаже?» Я показала йому записну книжечку, що мені дісталася від моєї прабабусі. Мій прадід і прабабуся були місіонерами в Індії в 1880 році. Прадід помер там молодим від серцевої хвороби. А прабаба залишилася самотньою вагітною вдовою, позбавленою всякої медичної допомоги. Вона посилено молилася до Господа, щоб Він підтримав її в пологах. Бог почув її молитву. На іншому кінці земної кулі християнка Харіет, за професією акушерка, також сумлінно молилася Господу про водіння Духа Святого в її житті. Вона жила в Бостоні. Бог запитав її: «Чи ти можеш поїхати в Індію?» — «Так, я поїду, але я не маю грошей на квиток, щоб поїхати туди». У найближчу неділю один багатий чоловік прийшов на молитву в церкву Харіет. Він сказав пасторові: «Я молився, і Бог мені повелів дати сестрі Харіет гроші». Так Харіет купила квиток на корабель до Індії. Вона ще не знала, що Бог хотів з нею робити там. Коли вона прибула в Бомбей, то відвідала одну англійську сі­м’ю. Їй сказали: «Там є жінка з-за кордону, вона чекає дитину й не має нікого, хто б допоміг їй». Нарешті, після двомісячної подорожі через океан сестра Харіет зрозуміла Божий план стосовно неї. Вона пішла до моєї прабабусі, прийняла пологи й залишилася з мамою й дитиною ще на цілих шість місяців. Тією дитиною була моя бабуся…

Нещодавно я йшла своїм садом, що прокидався після зими, і раптом зупинилася перед кущем ліщини. Промінь сонця впав на тугу бруньку. Я звернула на неї увагу, вирішивши, що Бог хоче мені цим щось сказати. Я дивилася й дивилася на цю руду оболонку бруньки на тлі сірих хмар. Я зрівняла з нею своє життя. Перед тим, як я пішла на пенсію, моє життя було подібне до оболонки цієї бруньки. Але під цією безжиттєвою оболонкою, глибоко всередині був захований новий, свіжий листочок! Прийде весна, пройде м’який теплий дощ і воскресить той листочок до нового життя! «Дитя моє, адже це все відбувається так само й з тобою! — я відчула в дусі, як Бог сказав мені ці слова. — Але це тільки початок». Бог розкриє цю бру­ньку — й листок розпрямиться й прийде в повну силу. Так буде й зі мною, з Божою допомогою! Я бачу попереду новий, прекрасний світ у спілкуванні з Господом й у праці на Божій ниві.

© «Благовісник», 1,2007