Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

Виявлена милість

Автор: Славік ЦЮРКАН, м. Портланд, США

Я народився в Україні, у християнській сім’ї. Коли ме­ні було 13 років, батьки виїхали до США. Почалося нове життя не тільки для моїх ба­тьків, а й для мене. У той час я не міг назвати себе віруючим, християнином, бо Господа у своєму житті ставив на задній план. Диявол — неперевершений майстер обману. Він розфарбовує світ у яскраві привабливі кольори і цим заманює людей, особливо молодь. Я не знаю, як би могло скластися моє подальше життя, якби не одна подія, завдяки якій моє життя цілком змінилося. І хоч, за людськими мірками, ту подію називають трагедією, моє життя змінилося на краще. Я дякую Богу за Його любов і милість, виявлену до мене!

Три роки назад, влітку, сталося так, що під час відпочинку з друзями у парку один хлопець мене сильно вдарив по голові. Я одразу впав, втративши свідомість. Прийшов до тями лише в госпіталі — вже після коми. У мене лопнула центральна вена, що йшла до шиї. Вся кров пішла у тіло. Лікарі зробили все, що могли. Вони порізали моє тіло, пробили отвір в трахеї, понакладали усіляких масок і трубок, щоб хоч якось подавати до мого тіла кисень і поживу. Але вони зовсім не сподівалися, що я залишуся жити. Лікарі давали один процент на життя, казали, що я взагалі не вийду зі стану коми. А якщо й виживу, то залишуся інвалідом, прикутим до ліжка. У США дуже дорого обходяться похорони, то­му лікарі запитували батьків, чи вони мають міс­це на кладовищі для свого сина.

Мої батьки не побігли купувати місце на кладовищі, а побігли до церкви, де на колі­нах спільно з братами та сестрами по вірі молилися до Господа за моє зцілення. На п’ятий день була відповідь від Бога: я від­крив очі і на­віть почав ворушити па­ль­цем ноги. Лікарі визнали, що відбулося явне чудо. Сла­ва Богу! Потім лікарі мені говорили, що я не зможу ходити. І хоч я справді на певний час втратив цю здатність, вчився ходити по-новому, як мала дитина, але з Божою поміччю зараз вже ходжу нормально, без сторонньої допомоги. Церква постійно, протягом мого перебування в лікарні, молилася за мене. Я дякую Богу за їхні молитви і моє зцілення! Я переконуюсь, як Господь чудово відповідає на молитви народу Свого. Тільки треба вірувати і не впадати в зневіру. У Господа є чудовий план для кожної душі, тож будьмо слухняні Йому.

Після госпіталю я обіцяв служити Богу чистою доброю совістю, прийнявши святе вод­не хрещення. Зараз мені 23 роки. Тепер служу Богу і Господа Ісуса Христа намагаюся у всьому ставити на перше місце в житті.

P. S. Це свідчення записано в Миргороді нашим журналістом Геннадієм Андросовим під час місіонерської поїздки групи американської молоді, у складі якої був Славік.

© «Благовісник», 1,2007