Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

«Раніше мені Бог був непотрібний»

Автор: Юрій Бебешко

Я хочу розповісти вам про надзвичайне чудо, яке зробив Бог в моєму житті. Я народився в звичайній робітничій радянській сім’ї. В нас вдома ніколи не говорили про Бога. Можливо, тому, що батьки були дуже зайняті й не приділяли достатньої уваги дітям, тобто суєта, робота повністю їх поглинала. Про Бога ніхто ніколи не говорив. На мій сором, я навіть не знав, хто такий Ісус Христос. Чесно кажучи, в той час мене це й не дуже цікавило. Можливо, через те, що недалеко від нас жив церковний служитель, я часто з ним спілкувався і бував у нього в гостях, часто звертався до нього за допомогою. В нього в будь-яку годину доби можна було придбати спиртне й багато чого іншого. Майже на всі великі християнські свята до нього з’їжджалися такі ж церковні служителі з інших великих міст, щоб разом побенкетувати, посвяткувати. І, дивлячись на їхнє розпутне життя, я часто запитував себе: «Який же це Бог, коли Його служителі ведуть такий спосіб життя?» Їхній спосіб життя нічим не відрізнявся від мого. Я думав, що весь світ лежить у злі, немає ніякого Бога — і продовжував жити своїм життям. Я жив в своє задоволення, скоював злочин за злочином, не замислюючись ні над чим.

Одного разу коли я скоїв важкий злочин, то опинився на лаві підсудних. І перебуваючи в слідчій камері, я відчув себе самотнім, безпомічним і безсилим. Я зрозумів, що нікому не потрібний. В камері було чотири людини. В їхніх очах можна було побачити ненависть і злість. Я зрозумів, що ми всі — однакові. Всі ми зробили якийсь злочин і всі потребуємо допомоги. Десь на третю чи четверту добу мого перебування в ізоляторі до нас в камеру підсадили молодого звичайного хлопця. Але цей простий хлопчина приніс в нашу камеру світло Боже. Цей хлопець виявився віруючим, якого ми відразу назвали «штундою». Цей «штунда» вселив у нас живу віру в Бога. Він не переставав нам свідчити про Бога, про Його чудеса, про Його милості. Він сказав, що він тут у камері не випадково, що в його житті Бог робить часто так, що він опиняється в місцях, де людям потрібно розповідати про Бога. Він сказав, що через три дні вийде на волю. І ось протягом тих трьох днів він з нами молився. Вся камера, всі, хто там перебував, молилися разом з ним.

Там був один спортсмен, майстер спорту, тренер-штангіст, двометровий хлопець вагою 150 кг. Здається, такий сильний хлопець, ні в чому не має потреби, але він разом з нами ставав на коліна й молився. Він теж відчув себе безпомічним і самотнім. В камері був один наркоман, який не піднімався з нар, ми всі чекали, що він помре. А цей віруючий хлопець Вася майже на руках його піднімав і просив, щоб він хоч кілька разів віджався від стіни, щоб його ворог остаточно не забрав. Він молився за нього. Але найбільше мене здивувало, що через три дні цей Вася вийшов на волю й неодноразово передавав передачі цьому наркоману, хотів його хоч трохи підтримати, хоч був йому зовсім чужим. І тоді я зрозумів, що є живий Бог, що є справжні віруючі люди.

В 2000 році я прийшов з покаянням до Господа. Господь почув мене й простив мені. В 2001 році я прийняв водне хрещення — й увійшов у заповіт Господа. Я пообіцяв Йому свою добру совість — і вже шість років живу з Ним. Тепер я маю ціль життя, я можу сказати, що я щасливий. Часто люди кажуть: «От, потрапив в тюрму — і став віруючим, а раніше йому Бог був непотрібний». Я згідний з цим виразом. Раніше мені Бог був не потрібний. І тому Він в житті кожної людини допускає такі ситуації, щоб звернути людину зі шляху, який веде до загибелі. Одного разу Господь послав і мені таку ситуацію, і я дякую Йому, що Він знайшов мене, що Він вказав мені правильну дорогу. Ісус Христос запрошує прийти до Нього всім струдженим і обтяженим, Він хоче їх заспокоїти. І я закликаю кожну людину: ідіть до Бога, тільки в Ньому ваші душі знайдуть спокій і втіху.

© «Благовісник», 3,2006