Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

ГОСПОДЬ ДАРУВАВ МЕНІ СВОБОДУ

Автор: Володимир ІЩЕНКО, записав Ігор Романюк

«На Мені Дух Господній, бо Він помазав Мене, щоб добру новину звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених, щоб проповідувати рік Господнього змилування» (Лк. 4:18-19).

Моє життя не було подібним до життя апостола Павла. Я не знав Бога і ніколи Його не шукав. Але тоді, коли я навіть не думав про Нього, Він прийшов в моє життя. Прийшов несподівано і приніс великі переміни.

Народився я в благополучній сім’ї. До 15 років не знав ні в чому потреби, все, що мені було потрібно, давали батьки. Вони віддавали мені всю свою любов і тепло.

Згодом у мене з’явилися друзі, серед яких я завжди прагнув бути авторитетним. Такі прагнення привели мене до вседозволеності. Я вів спосіб життя, який можна назвати «вільним по-світському».

Я добре вчився в школі і завжди вважав себе гарним, самодостатнім юнаком. В той час мені здавалося, що весь світ належить мені. Я вважав, що моє життя складеться добре, і ніколи не думав, що в нього увійде така розруха, яку я пережив.

Вседозволеність, якою я керувався в житті, привела мене до того, що я почав вживати наркотики. Певний час мені здавалося, що нічого кращого в житті немає і не може бути. Для мене все було просто і легко: я мав гроші, у мене були друзі, які мене поважали. Життя було прекрасним. Але, задумуючись над своїм життям, я розумів: щоб завоювати авторитет, здобути повагу серед людей, які мене оточували, я часто ставав тим, ким не був насправді, робив те, чого не хотів робити. Я ніби одягав маску: зовні я здавався спокійним, задоволеним життям, а всередині мені докоряла совість. Я часто чув її голос, але заглушав його так довго, що совість зовсім перестала говорити до мене.

Прийшов час, коли я потрапив до місць позбавлення волі. Вже тоді я був досить жорстокою людиною. Перебування в «зоні» зробило мене ще більш жорстоким. Адміністрація колонії намагалася зламати мене. Я багато часу проводив у штрафних ізоляторах, відчув, що таке голод, холод і біль. Але зламати людину, яка виростала незалежною і самодостатньою, вони не могли. Саме там, у колонії, я зрозумів, що людина людину не може змінити. Змінити мене міг тільки Бог.

Перебуваючи в місцях позбавлення волі, я часто задумувався над своїм життям, прагнув знайти те, що принесло б радість і мир. Я думав, що гроші можуть принести щастя. В кримінальному світі я займався наркобізнесом. Маючи певний матеріальний достаток, я ні в чому не відчував потреби. Але я не був щасливим. Я завжди цінував знання і думав, коли знатиму все, моє життя зміниться. Я прочитав багато літератури, особливо класичної — Толстого, Достоєвського, Гюго. Певний час захоплювався психологією. Одного разу навіть прочитав Біблію, але прочитав її просто як історичну розповідь, особливо Старий Заповіт. Я любив читати притчі, які розповідав Ісус, розуміючи, що в них закладена велика мудрість. Але тоді Біблія для мене так і залишилася просто історією.

Вийшовши з місць позбавлення волі, я зрозумів, що життя, яким я жив, не принесло мені радості. У моєму серці не було спокою, якого я шукав і чекав. Я був на свободі, але не відчував її в серці.

Протягом довгого часу я був знайомий з одним віруючим братом, який вже близько 15 років проповідує Слово Боже серед людей, залежних від наркотиків. Ми часто з ним зустрічалися і він говорив: «Володю, невже ти не розумієш, що Бог є, що Він любить тебе і чекає». На подібні запитання я відповідав, що по природі — матеріаліст і не можу вірити в те, чого не бачу.

Одного разу наша розмова затягнулася до третьої години ночі. Приїхало багато віруючих братів. Ця розмова змінила моє життя. Я вперше в житті схилив свої коліна і попросив братів помолитися за мене. Там, на зоні, ті, які прагнули показати свою незалежність, виколювали зірки на колінах. Це було символом того, що така людина ніколи і ні перед ким не стане на коліна. В той час в мені все змінилося. Я стояв на колінах перед живим Богом і просив: «Боже, якщо Ти є, поможи мені». І Бог почув мою молитву. Він явив чудо в моєму житті. Я зрозумів, що є Той, Хто більший за мій розум і мою свідомість, Хто може дати спокій, радість і мир, Хто може дарувати людині свободу.

Дивлячись на своє життя, я багато чого зрозумів. Якби в той час були люди, які б розказали про наслідки, які чекають мене, просто поспілкувались зі мною, мені б не довелось пережити багато чого в своєму житті. Сьогодні багато молодих людей помиляються так, як помилявся колись я. Їм здається, що в них є все, але в них немає нічого. Часто мені під час зустрічей з підлітками та молоддю доводилось бачити, як каялися діти, які ніколи не чули про Бога, зі слізьми на очах просили допомоги. Я розумів їх, тому що багато чого пережив сам.

Бог зробив зі мною ще одне чудо. Він дав мені бажання розповідати іншим про наслідки того, що для молодих людей здається справжнім щастям. На сьогодні ми разом з братами і сестрами несемо служіння у загальноосвітніх школах Житомирщини, проводимо зустрічі з молоддю на теми: «Шкідливий вплив наркотиків, алкоголю та куріння», «Дошлюбні відносини», розповідаємо правду про ті соціальні явища, про які школа дуже часто мовчить. Метою Бога завжди є спасіння людини. Він хоче дарувати свободу. Свободу, яку не можна знайти в світі, але яку дає Господь.

© «Благовісник», 3,2006