Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

МОЄ БОГОШУКАННЯ

Юрій РАДЧЕНКО

Хоч я українець, але з дитинства розмовляв лише арабською мовою. Я — єдиний син в сім’ї дипломата. Мій батько 15 років був послом Радянського Союзу в Алжирі, де я й народився в 1970 році. Основна ідея радянських дипломатів була така: їхні діти вивчають арабську мову і потім проповідують мусульманам марксистсько-ленінську теорію. Але зі мною вийшло навпаки: вже у 8-річному віці я свідомо прийняв іслам, а в 15-річному віці став мусульманським місіонером. Вже тоді я знав напам’ять весь Коран.

Тоді про християнство я взагалі нічого не чув. В Алжирі не було інших представників релігії, а я шукав Бога і в мене не було вибору. Тому і став мусульманином. Відвідуючи мечеть, я отримував певне заспокоєння для душі. Я молився п’ять разів на день. Успіхом цих молитов вважалися відповіді Бога на молитви. Сумний факт: деякі люди, мусульмани-фанатики, чинили самогубства, бо не отримували таких відповідей, молячись безперестанку цілий день.

Основна ідея ісламу така: немає іншого божества, крім Бога, Мухамед — Його останній істинний пророк. Якщо ж інша релігія суперечить ідеям мусульман і має вплив на їхню свідомість, вони з нею ведуть нещадну боротьбу. Ідеологія ісламу особливо ворожа проти представників протестантського напрямку християнства. На відміну від інших християн, протестанти активно проповідують християнство саме з позиції Євангелії. Мусульмани ж вважають, якщо людина (навіть християнин) мовчить, то нема потреби її зачіпати. Але постає запитання: який же це християнин, що не звіщає Євангелію? Отже, про християн я практично нічого не знав, знав одне: що це невірні і їхня дорога лежить в пекло.

У моїх батьків закінчилася дипломатична місія, ми приїхали до Києва. В Корані зазначено, що син (чи донька) повинен бути з батьками. Я, як чесний мусульманин, поїхав з батьками. Хоч не підтримував їхнього рішення. Мусульманські керівники мені частково допомагали матеріально, бо уповноважили бути місіонером серед християн.

В Україні мене одразу шокувало те, що тут вільно процвітали алкоголізм, розпуста, а в Алжирі це заборонено. Також мене вражало те, що багато людей в Україні, називаючись християнами, живуть і поводяться зовсім не по-Божому. Також я розумів, що християнин повинен був переслідувати і ненавидіти всіх представників інших релігій, так само, як мусульманин. Одразу я побоювався цих людей, боячись за своє життя. Мені довелося чути від вчителів Корану, що протестанти мають гіпнотичний вплив на свідомість людей.

Мусульмани стверджують, що потрібно вивчати свого потенційного ідеологічного ворога, це спонукало мене розпочати знайомство з Біблією. Для цього я почав заповзято вивчати українську мову і шліфувати свою російську мову. Для мусульман священна книга — Коран, для юдеїв — Тора, для християн — Біблія. Я вважав, що в Україні потрібно з повагою відноситися до Біблії, щоб християни мене не знищили. Хоч я вважав, що Коран — це найвищий авторитет. Я знав, що священні книги може тримати в руках лише та людина, яка має вищу духовну освіту. І я побачив, як багато людей в Україні, не маючи належної освіти, знають Біблію. Перше знайомство з Біблією я мав саме через просту людину, а не з якоїсь еліти. Мене це здивувало. Я побачив, що й серед християн є багато інтелектуально розвинених людей. Я на той час вже закінчив духовний коледж в Алжирі і вважав, що маю право доторкатися до цих книг. Хоч спочатку я читав Євангелію і зовсім не розумів прочитаного. Власне я й читати її почав, щоб знайти в ній протиріччя. Я шукав чоловіка, який би мені допоміг зрозуміти священну книгу християн. Я познайомився з американцем Томасом Воксом, який володів арабською мовою, він мені запропонував допомогти вивчити Біблію. До речі, я знаю напам’ять дуже багато віршів з Біблії і прочитую її за три місяці. Так я практикую вже шість років. Я дуже прив’язався до цього американського місіонера. Одного разу він мені сказав, що його місія закінчилася. Я думав, як же я буду без нього, бо вважав його своїм духовним наставником. В арабських країнах престижно бути учителем, а Томас Вокс витрачав на мене свій час, не беручи грошей, тому я вважав його вчителем.

Нарешті переді мною виникло запитання: чи лише Коран — єдина істинна книга, що говорить про істинного Бога? Власне, хто щиро шукає Бога, істину, той обов’язково знайде. Я хотів знайти відповіді на багато запитань. Чому людина помирає? Чому помирає маленька дитина? Чому люди хворіють? Чому точаться війни? До речі, саме в Біблії я почав знаходити відповіді на запитання «Чому?», Коран на ці запитання відповіді не дає. Мусульманські керівники також мені не могли дати відповіді. Я запитав Томаса Вокса, що ж мені без нього робити? Він запропонував мені покаятися і прийняти вірою Господа Ісуса Христа. Він сказав, що саме Христос — найкращий наставник, Який завжди готовий вислухати і допомогти.

Я свідомо вирішив покаятися, хоч не знав, як це зробити. Щоб покаятися, я прийшов саме до євангельської церкви, де було багато сотень людей і я вийшов наперед і покаявся. Це було в баптистській церкві, я став її членом, прийнявши водне хрещення. Ще раніше я прийшов був до православної церкви. І мене вразило їхнє поклоніння іконам. А в протестантизмі і ісламі, не зважаючи на разючу відмінність, я побачив дещо спільне. І там і там немає ікон, не цілують руку священнослужителю. Хоч в знак пошани до батьків, я можу поцілувати їм руку, але не священику в церкві! Коли я одного разу хотів сповідуватися священику, раптом побачив біля своїх губ руку батюшки, це мене дуже вразило і відштовхнуло. Я тоді цю руку поцілував, хоч мене довго мучило сумління.

Отже, я свідомо став християнином.

Скільки себе пам’ятаю, я вчуся. Я закінчив інститут країн Азії-Африки за 2 роки, потім — Київський політехнічний інститут екстерном. Потім — Харківську авіаційну академію і паралельно — Мюнхенський університет на кафедрі психології. Зараз працюю психологом. Можу спілкуватися на шести мовах. Надалі хочу своє життя посвятити духовній праці в протестантській церкві, хочу бути викладачем в біблійному закладі. Саме для цього я зараз навчаюся у вищому духовному закладі. Я певний час працював в авіації, але побачив, що духовна праця це незрівнянно краще. В церкві я виконую обов’язки пастора. Планую (якщо це в планах Бога) повернутися в одну з мусульманських країн для проповіді Євангелії. Хоч зараз я часто відвідую мусульманські країни, але ці поїздки пов’язані з державною роботою і політикою.

На жаль, американців і росіян через їхнє агресивне втручання в життя деяких мусульманських країн, недолюблюють, якщо не ненавидять. А українців поважають. Тому саме в українців є перевага для проповіді Євангелії серед мусульман. Але варто пам’ятати: плацдарм для проповіді Євангелії в арабських країнах все ж таки потрібно розчищати з мечем Слова Божого в серці і руках, а не з фізичною зброєю. Приклад для цього дав сам Христос. Я думаю, що в нас з’явиться незабаром факультет, де будуть готувати християнських місіонерів саме для мусульманських країн. Очевидно, що цей час прийшов.

© «Благовісник», 1,2006