Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Друкований варіант

<<< Головна

Я випробувала все, що в моїх силах

Катерина КУЗЬМЕНКО

Мені 26 років, замужем, є дитина. Я вчитель біології та хімії, але в цей час не працюю, бо у відпустці для догляду за дитиною. Мої батьки не­віруючі. Але я знала про Бога з дитинства, і коли мені було важко, часто зверталася до Нього. Потім, коли вийшла заміж, я розмовляла з віруючими, захоплювалася їх­ньою святістю, але сама бути та­кою не хотіла, хотіла мати можливість грішити. Я не хотіла, але Господь хотів. Тепер я — віруюча і вважаю це величезним здобутком. Не те, що не жалію, а навіть і не уявляю собі життя без Христа.

Я раптом дуже важко за­хворіла. Все почалося у вересні 2002 з нежитю. Потім були кровотечі з носа, оніміла права частина обличчя, ослабли м'язи щелепи, і я не могла жувати нічого твердого. Коли в січні 2003 року почало двоїтися в очах, а потім стало косити праве око, тоді я захвилювалася і почала звертатися до лікарів. Увесь цей час в мене була субфібральна температура (37.1-37.2), дуже сильно боліла голо­ва, і була жахлива сла­б­кість. Під вечір я зовсім вибивалася з сил, здавалося, немає сил, щоб жити. А мені ж тільки 25, у мене чудовий люблячий чоловік і маленький синочок (1,5 року), про якого я так довго мріяла.

Лікарі порадили одразу ж зробити знімки головного мозку (комп'ютерну томографію чи МРТ). Зробила, але на знімках нічого серйозного не виявили, і поклали мене в неврологію, щоб лікувати запалення носоглотки. Півтора місяця я лежала в лікарні, випробували 4 види антибіотиків, кололи різні ліки, які відновлюють нерви, робили навіть УФД крові. Але мені ставало дедалі гірше: праве око було біля самого перенісся, онімів й лівий бік обличчя, праве вухо перестало чути, жувати я вже не могла, більше того, я не могла зі­мкнути зуби. Коли лікарі зрозу­міли, що десь виникла помилка в діагнозі, то направили мене до обласного лора. Він побачив новоутворення в носоглотці і взяв шматочок тканини на аналіз. Діагноз поставили в Києві — рак носоглотки IV стадії з поширенням у мозок. І гістолог, коли ставив діагноз, сказав чолові­ко­ві, що в ділянці носоглотки операцію не роблять, назна­чать опромінення та хіміотерапію, але це вже не принесе ніякої користі, тому що пухлина вже проникла в мозок, що звертатися треба було раніше, з першими симпто­мами хвороби, тоді, можливо, і можна було б все виправити. В Київському інституті отоларингології направили до професора для підтвердження діагнозу. Цей професор лікував найбільш тяжких хворих. Діагноз підтвердив. На питання чоло­віка, чому не можна робити операції, від­повів, що операції в цьому місці на роблять, тому що довелося б зносити півчерепа, а я молода, може в мене, і так все відновиться. Назначив дозу променевої і хіміотерапії. З Києва додому ми повернулися зов­сім пригніченими. Важко було дивитися на чоловіка, він заспокоївся тільки тоді, коли прийняв рішення навернутися до Бога. Я також пішла за ним. До цього часу в мене сформувалося переконання, що допомогти мені може тільки Господь, Він єдина надія. Коли я лікувалася у відділі неврології, мене лякала моя хвороба, не хотілося завдавати турбот рідним, але, йдучи в лікарню, я твердо вірила, що мене обов'язково вилікують. Спочатку я надіялася на ліки, потім на лікаря (мене лікував дуже розумний хороший лікар). Потім мені потрапила в руки книжечка, в якій автор писав, що можна вилікуватися від будь-якої хвороби, треба тільки захотіти і невтомно лікувати хворий орган. Я спробувала і це. Але минав час, мені ставало дедалі гірше, і я зрозуміла, що випробувала все, що в моїх силах. Залишався останній шанс — Господь, Який давно простягав до мене руки і чекав, коли я зрозумію, що сама не зможу перебороти хворобу. Я покаялася в Чернігові, там, де лікувалася, в онкодиспансері. Віруючі мене тоді дуже під­тримали.

Тої ночі, коли я покаялася, мені здавалося, що Господь мені говорив, щоб я потурбувалася про свою голову і пила томатний сік. Потім мені вперше за півроку перестала боліти голова, вухо стало чути, трохи вирівнялося око і до мене повернулася енергія. Я відчула себе здоровою, і вже не було ні сил, ні бажання залишатися в лі­карні, але була в ній довше через наполягання рідних. Я ж вірила, що Господь зцілив мене. Минув другий етап цього страшного лікування. Лікарі говорили, що будуть ще й ще назначати хіміотерапію та опромінення, тому що в мене особливо складний діагноз і треба боротися до кінця. Після першого етапу моя пухлина зменшилася більше, як наполовину, що здивувало лікарів. А після другого етапу зникла зовсім. Зробили знімки головного мозку — все чисто. В мене ще косило око, і жувати я могла тільки білок вареного яйця й нічого твердішого. Але як я раділа вже цьому зрушенню! І як я боялася, коли в черговий раз їхала на консультацію до професора, а їздила я туди раз на місяць. Боялася, що мене знову покладуть в лікарню. Але він оглядав мою носоглотку і говорив: «У вас все — слава Богу. Таке дуже рідко буває. Їдьте додому і продовжуйте в тому ж дусі». На початку червня ми з чоловіком їздили в Рівне і відвідали зібрання, на якому було понад 1000 чоловік. Всі вони молилися за моє зцілення, було пророцтво, що Господь явить Свою милість. Влітку я почувала себе дуже добре, могла вже жувати навіть свіжі огірки. А в день мого народження, воно також влітку, в мене перестало двоїтися в очах. Це відбувалося зі мною вже півроку, і я вже не вірила, що коли-небудь мій зір відновиться. Я розуміла, що це подарунок від Господа. Наступного дня пухлина випала з мого носа — буровата пориста субстанція. В кінці серпня в мене перестало косити око. Відновилися вії, почало відростати волосся, рівномірне і дуже густе. Я так дякувала Господу за це чудо! У вересні професор сказав мені, що в мене все добре. Небезпека минула. Все це зникло настільки швидко, що близькі друзі, спостерігаючи за мною, говорять, що це не можливо, що, напевно, лікарі помилялися з самого початку — і не було в мене ніякого раку. — Ну, — говорю, — вони-то бачили новоутворення червоного кольору, про яке писали в паперах, та й скельця в мене лежать зі зразками цієї тканини.

Тепер до кінця своїх днів я буду дякувати Богові і славити нашого Творця.

«Благовісник», 1,2004