Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

СВІДЧЕННЯ

МЕНІ ТЕПЕР НІКОЛИ ВТІКАТИ ВІД РЕАЛЬНОСТІ
Тетяна ПІГУН, Луганська область
Про Бога мені ніхто не говорив, я не раз чула на кладови¬щі, як люди казали: «Христос воскрес!», і мені було цікаво, хто такий Христос. Одного разу я запитала про це бабусю, і вона відповіла, що був колись на землі дуже хороший чоловік, який зробив багато добра людям. Я запитала, що таке «воскрес», і вона відказала, що злі люди вбили цього чоловіка, якого поховали, а згодом учні викрали його і всім сказали, що він ожив. Ця відповідь задовольнила мене — бабуся була для мене авторитетом, та й запитати більше було ні в кого.     >>>

«ТИ КЛИКАВ МЕНЕ?»
Михайло РЯБОКОНЬ
Я виростав у християнській сім’ї, батьки з дитинства мені прищеплювали християнські цінності, але в 16-літньому віці я залишив батьківську домівку, пішов на роботу і помалу відійшов від віри в Бога. Захопився спортом, зокрема — східними єдиноборствами. В армії освоїв професію військового медика. Це був час войовничого атеїзму, і, звичайно, про Бога ніхто не проповідував, і я усе рідше згадував про Нього. Коли ж відвідував батьків, то вони мені говорили, що я повинен звернутися до Бога. Я слухав їх тільки з поваги.     >>>

«ЧЕРЕЗ ХВОРОБУ ДОНЬКИ БОГ МЕНЕ ПРИВІВ ДО СЕБЕ…»
Людмила БОРОДИНЕЦЬ
Я народилася в 1968 р. в селі Яцини Пирятинського району Полтавської обл. Нас у сім’ї було троє дітей. Я старша. Батько покинув нас, коли ми були ще малі. Мама купила будинок у цьому ж селі, і ми там жили. Я була слабкою здоров’ям і часто хворіла. Одного разу захворіла в 10-річному віці сильним запаленням легень, думали, що не виживу. Але я вижила. Закінчила 8-річну школу, а потім Зінківське училище. Працювала в Дніпропетровську на заводі. Там же вийшла заміж. Коли я була вагітна донькою, мене за два тижні до пологів «просвітили» і сказали, що донька народиться з тяжкими фізичними вадами. Незважаючи на мій тяжкий депресивний стан, донька народилася живою. Хоч по недогляду лі¬карів ледь не захлинулася навколоплідними водами. Її поклали в реанімацію під ки¬с¬невий ковпак. Саме тоді я вперше звернулася до Бога, прохаючи, щоб Сашенька залишилася живою. Бог явив милість, і вона залишилася жити. На цьому мене поглинули буденні турботи, я до Бога більше не зверталася. Лише зараз, після багатьох років, я згадала ту першу мою молитву.     >>>

"Я ВСТИГ!"
Василь ТІТЕЧКО
Вже багато років минуло з тих пір, як прийшло на землю спасіння для людей через Ісуса Христа. Прийшло це спасіння і в моє життя. Я народився в невеличкому хуторі на Рівненщині, в християнській сім’ї. З дитячих років відвідував церкву, любив співати християнські пісні про небесну віт¬чизну. Але, на жаль, довго не приймав рішення, щоб служити Богові. Одного разу мені приснився сон: я побачив ма¬му і сестер у небесному сяйві, а сам був у великій замкненій клітці. Я злякався, але потім минув час — і я старався не згадувати той сон. Мама захворіла раком шлунку, покликала мене і сказала, щоб я не кидав Ісуса, а йшов за Ним. Коли моя мама померла, я закінчував училище. Дивився вперед і під впливом атеїстичної радянської ідеології міркував, що переді мною відкрите широке перспективне життя. На жаль, Бог не входив у мої плани на майбутнє. За декілька років після смерті мами у ме¬не, здавалося, вивітрилися з голови всі її наставляння.     >>>

«Я ЙШОВ ГРАБУВАТИ — А ЗНАЙШОВ ЖИТТЯ»
Олексій ЛІТОВЧЕНКО
Одного разу я пішов на справу: пограбувати квартиру одного комерсанта, але не зміг відкрити другий замок в тій квартирі, тому вирішив прийти наступної ночі. Повертаючись додому, я побачив намет місії «Христос є відпо¬відь». Мені робити було нічого, я причепився до чергового і став з ним розмовляти. Мене не прогнали серед ночі, а запросили в намет, смачно нагодували, запросили наступного вечора від¬відати служіння.     >>>

ЗНАЙТИ БОГА
Лора МЕРТКЕ, Німеччина
Про Ісуса Христа я вперше почула від моєї бабусі. Вона вважала себе лютеранкою, хоча ніколи не відвідувала ніякої церкви. Вона читала свою німецьку Біблію. Нам, трьом дітям, було цікаво, що ж вона читає, і тоді бабуся саджала нас на канапу і розповідала історію про народження Ісуса Христа, про Його життя і Його смерть. Мене дуже схвилювала ця історія. А ще більше в моє серце запали слова, що Він воскрес і тепер на небесах. Він бачить нас і чує...     >>>

ЗАБРИНІЛА ДУША РАДІСТЮ СПАСЕННОГО ДИТЯТИ БОЖОГО
Марія Маковійчук, с. Кобаки, Івано-Франківська обл.
Сім років тому, в червні 1999 року, знайшов мене Господь, розчаровану життям, пригнічену і знеможену, дарувавши Своє прощення. Алілуя!     >>>

ГОСПОДЬ РОЗБУДИВ МОЄ СЕРЦЕ
Галина РЯБЕЦЬ
Мені було трохи більше року, як я залишилася без батьків. Батька забрав «чорний ворон» як ворога народу — за жменю зерна, замазаного в печі, яке він не хотів здавати, а лишив дітям, щоб вони не померли голодною смертю. З тавром «дочка ворога народу» я прожила багато років. Я виховувалася в патронаті: сирітському колгоспному будинку. Моє дитинство припало на воєнні роки, також я зазнала голоду 1947-48 років. Добре пам’я¬таю, якими спухлими від голоду були діти в тому патронаті. Однак таке важке життя не зробило мене ні черствою, ні жорстокою. Ще коли була юною, сказала собі: я ніколи нікого не буду ображати. Пізніше мене взяла за наймичку одна сім’я. У них не було своїх дітей. Я з ними не жила весь час, але потім довгі роки підтримувала зв’язки. І сталося так, що з жінкою з тієї сім’ї стався психічний розлад, вона втратила мову, пам’ять, розум. Чоловік не міг з нею далі жити і привіз її до мене. Я змушена була погодитися взяти її. Тоді мені до пенсії залишилося 2 роки. Крім того, у мене було велике господарство, город, сінокіс, а та жінка все більше втрачала розум, робила шкоду: то крани повідкриває, то втече кудись босоніж серед зими, то поріже все, що під руку попаде, то обмажеться випорожненнями. Мені доводилося її годувати з ложечки, вона те робити самостійно не могла. І тут зі мною стався злам: та жінка мені стала огидною. Я вже не мала сили її спокійно обслуговувати.     >>>

ПЕРЕСТУПИТИ ПОРІГ
Петро ГАЙДИЧ
Після покаяння в травні 1995 року я ще до Христового Різдва 1996 року продовжив свою військову службу в місті Бресті. Прохання охрестити мене таємно, без будь-яких свідків, тодішнім пастором Брестської церкви ХВЄ С.П. Цвором (ни¬ні єпископ об’єднання ХВЄ в місті Мінську та Мінській області) було сприйняте насторожено і задоволене частково. Хвилювання Сергія Павловича я розумів: вперше в історії Білорусі він мав, на свій страх і ризик, допустити до завіту з Богом державного чиновника, який не був на пенсії, а перебував на дійсній військові слу¬жбі.     >>>

МИСЛЮ – ЗНАЧИТЬ ВІРЮ!
Юрій БІЛОУСОВ
Як кожній мислячій люди¬ні, мені потрібні були докази істинності подій, що описані в Біблії. І я почав їх шукати. Читав довідник Гіллея, в якому дані чіткі докази, а також вказуються музеї, котрі володіють експонатами-доказами, на які можна подивитися. Наприклад, Біблія свідчить, що єрихонська стіна впала і не розсипалася. І дійсно археологи знайшли її цілою, не розсипаною. А в Єгипті було знайдено стіну, нижні цеглини якої були з соломою, а верхні – зі стеблами і корінням, бо, як написано в Книзі Буття, за наказом фараона євреям перестали давати солому для будівництва. В Межиріччі знайдено глиняні дощечки (вік яких підтверджено), на яких були зображені чоловік, жінка і змій — спокушання. Є й інша табличка: чоловік і жінка, котрі втікають — вигнання. Крім того, мені до рук потрапила чудова книга Джош Макдауела «Незаперечні свідчення», де наведені переконливі факти.     >>>

ВАЖКА ДОРОГА ДО БОГА
Антоніна ФЄНЄВА
На жаль, за чотири роки навчання в педучилищі я перетворилася в алкоголічку, яка не уявляла життя без цигарки й «розваг». Але перед закінченням навчання, коли скотилася вже до того, що подумувала спробувати наркотики, моя подруга запропонувала мені вивчити молитву «Отче наш». Я її запам’ятала і стала молитися цією молитвою майже щодня, тому що мала потребу в тім, щоб Бог охороняв мене, адже я вела досить небезпечне й ризиковане життя. У якийсь момент зрозуміла, що є Бог, Який дуже добре мене чує й відповідає: Він рятував мене із ситуацій, де мені загрожувала смерть, зґвалтування, побиття.     >>>

Я МАМА МІСІОНЕРА
Лідія АПСЕТАРОВА
Я — мама місіонера. І вдячна Богові, що моє життя склалося саме так. Я народилася в простій сім’ї прапорщика та робітниці у Татарстані. У нас, в Росії, всі вважають себе віруючими — православними, але мало хто знає живого Бога, про Якого нам розповіли місіонери місії «Голос надії». Я дуже добре навчалася в школі, всюди була лідером і вважала, що все моє життя складеться так само добре. Але тоді ще не знала, що без Бога не можна побудувати щасливого життя.     >>>

МУДРІСТЬ МАТЕРІ
Ядвіга КОБРИНЕЦЬ
Цю історію я почула кілька років назад. Її розповіла мені жінка, з якою ми зустрілися зовсім випадково, опинившись в одній плацкарті по дорозі в Мінськ. Розповіла, безоглядно довіривши свою душу, у надії, що я її зрозумію. У мене відразу ж виникла думка повідати її сповідь читачам. Я попросила в неї на це дозволу, але вона навідріз відмовилася. І я свято зберігала її таємницю до цих днів. Але недавно ми зустрілися знову. І знову випадково. У житті іноді такі чудеса трапляються. Я просто очам своїм не повірила. І першим моїм запитанням після вітання, було: «Ну як, все у вас в порядку?»     >>>

«МАМА МЕНЕ ВСЕ-ТАКИ ВИМОЛИЛА У БОГА»
Ігор КРОЩУК
Трагедія, яка трапилася в ніч з 14 на 15 жовтня 2006 року, внесла у спокійний плин життя цієї сім’ї свої жорсткі корективи. А трапилося ось що. З болючих спогадів самого Віталія дізнаємося, що день був напрочуд гарний і ніщо не віщувало біди. До нього на «Яві» приїхав товариш Ан¬дрій. Пізно ввечері вирішили на ній проїхатися в сусіднє із Берестечком село. Тільки за кермом мотоцикла вже був не його власник, а Віталій. Біля Перемиля на сусідній смузі з’явився автомобіль, який мчав навпроти. Коли почали зближуватися, з-за нього вискочило інше авто, яке пішло на обгін першого. Удар. Далі Віталій нічого не пам’ятає. Зіткнення було настільки си¬льним, що мотоцикл розлетівся вщент, а постраждалих хлопців знайшли не менше, ніж за п’ятдесят метрів від місця аварії.     >>>

ЗЦІЛЕННЯ ЧЕРЕЗ ДИТЯЧІ МОЛИТВИ
Геннадій АНДРОСОВ
Пройшов час. Багато міся¬ців я не бачив брата Іллю. Аж раптом несподіваний дзвінок. Я відразу впізнав його голос. Він не міг стримати хвилювання: «Дорогий брате, хочу поділитися великою радістю: я був при смерті, провідні професори України відмовилися мене лікувати, американські лікарі теж відмовилися, дружині порадили готуватися до моєї смерті. Але Бог по молитві маленьких дітей підняв мене на ноги!..»     >>>

ПЕРЕСТУПИТИ ПОРІГ
ПЕТРО ГАЙДИЧ
Тепер мамі вже 80 років. Коли зустрічаємося, вона іно¬ді так каже: «Петю, це ж чудово, що мені, простій жінці, Бог дав таку мудрість, щоб наставити тебе!» В чому ж полягало це повчання, яке тривало більше п’яти років? Пам’ятаю, перше, що вона заявила, звучало так: «Синку, від цього часу, як я пізнала Господа, я забороняю тобі звертатися до мертвих і до знахарів. Від цього доведеться ще відрікатися. Тобі не допоможе ні пустеля, ні море, ні лікарі, ні аптекарі, ні глина, ні трава чи якась вода — ніщо, крім Слова Божого.     >>>

Зцілені руки
(Людмила А., Волинська обл.)
В тому, що Бог милостивий до Своїх дітей і відповідає на їхні прохання, я пересвідчилася вже не раз. Хочу розповісти яскравий приклад зі свого життя. В мене на руці була екзема. В той час я не могла ні їсти зварити, ні посуд помити, ні випрати одягу через це інфекційне захворювання, яке вразило шкіру моєї руки. На двох пальцях уже злізли нігті, руку доводилося постійно забинтовувати, бо з ран ішов неприємний запах. Я зверталася до лікарів, але ніякі ліки й мазі мені не допомагали.     >>>

«Я – американка, але зрозуміла, що моє місце саме в слов’янській церкві»
( Сусанна ПАЛМЕР, США, Сіракузи )
У грудні 1999 р. я молилася Господу, щоб Він допоміг мені знайти таку церкву. Я навіть не уявляла собі, що саме в цей самий час сестра Надія Кас’янова, член Слов’янської Церкви Повної Єван­гелії м. Сіракузи, не склала іс­пит на громадянство в Америці й молилася, щоб Го­сподь послав американку в їхню церкву, яка допомогла б їй підготуватися до іспиту. Через кілька днів піс­ля цього я була в продуктовому магазині й почула, що одна мама звертається до своїх ді­тей російською мовою. Я зраді­ла: «О, ви розмовляєте російською? Я так хочу з ким-небудь поговорити російською!» Я мала теоретичні знання російської мови й читала наукові російські журнали, але рідко мала випадок з ким-небудь говорити. Ми довго стояли й розмовляли. Чоловік цієї жінки, Лідії, що також був там, раптом відчув, як Господь сказав йому: «Це важливо. Підійди до неї й запроси в церкву». Степан підійшов до мене й сказав: «Сусанно, якщо ти хочеш чути російську мову, приходь до нас у церкву в наступну неділю».     >>>

«Я народила сина у в’язниці»
( Поліна СЕМЧИШИНА )
Суд відбувався в залізничному клубі. Усім підсудним дали терміни ув’язнення, моєму батькові — 4 роки, а мені — два. Мені на деякий час дали відстрочку вироку. Коли ж мене знову взяли під арешт, я була вагітною. Тюремний лікар і медсестри хотіли мене залишити на кілька тижнів на місці (доки не народжу дитину), а начальник спецчастини на прізвище Книш (який був малий на зріст) хотів одразу відправити на етап. Він кричав на мене і з погордою заявляв: «Хто такий Бог? Я для тебе — бог і можу зробити так, що тобі ще новий термін додадуть». У мене зовсім не було страху, я тоді спокійно відповіла йому: «Якби ви могли щось зробити, то насамперед додали б собі зросту! А я буду нести тут те, що мій Бог мені допустив нести!»     >>>

Італійська пригода
(Любов ІВАНЕЦЬ, м. Рівне)
Після закінчення університету мої діти поїхали на заробі­тки, і донька вийшла заміж в Італії. Одного разу вона запросила мене до себе в гості. Я спочатку не хотіла їхати, бо діти будуються, а це для них зайві витрати, але через місяць чи два Господь через пророче слово дав мені зрозуміти, що ця поїздка потрібна.     >>>

Господь врятував мене й мого сина
(Ганна ПЕТРЕЧУК, с.Пузирки, Хмельницька обл.)
Я довго хворіла поліартритом, ночами не могла спати: дуже ломило й крутило всі кістки, я змушена була будити чоловіка чи сина для того, щоб робили мені масаж. З плачем проминали мої ночі. Господь мене оздоровив, я покаялася. Слава Богу за Його велику милість. Син мій тяжко хворів чотири роки. Я з ним скрізь об’їздила. Де він тільки не лежав! В Луцьку лікувався голковколюванням і пив жменями таблетки. В Рівненській обласній лікарні лежав, в Хмельницьку, в Славуті й в Київському інституті. Йому навіть не могли встановити точний діагноз.     >>>

Виявлена милість
(Славік ЦЮРКАН, м. Портланд, США)
Три роки назад, влітку, сталося так, що під час відпочинку з друзями у парку один хлопець мене сильно вдарив по голові. Я одразу впав, втративши свідомість. Прийшов до тями лише в госпіталі — вже після коми. У мене лопнула центральна вена, що йшла до шиї. Вся кров пішла у тіло. Лікарі зробили все, що могли. Вони порізали моє тіло, пробили отвір в трахеї, понакладали усіляких масок і трубок, щоб хоч якось подавати до мого тіла кисень і поживу. Але вони зовсім не сподівалися, що я залишуся жити. Лікарі давали один процент на життя, казали, що я взагалі не вийду зі стану коми. А якщо й виживу, то залишуся інвалідом, прикутим до ліжка. У США дуже дорого обходяться похорони, то­му лікарі запитували батьків, чи вони мають міс­це на кладовищі для свого сина.     >>>

Почута молитва
(Феодосій ОНИЩУК, Волинська обл.)
Я своєї потреби нікому з людей не відкривав, а лише в молитві ніс її перед Богом. Сила Духа Святого наповнила брата Остапа з Башликів (нині вже покійного), він підходить до мене, кладе руку й каже: «Ты много волнуешься о доме своем, но мир будет в доме твоем, это планы человеческие, они не состоятся». В ту мить з моєї душі весь тягар скотився, наповнила радість Духа Святого, я плакав, молився, дякував Богу.     >>>

Молитва Церкви
(Леонід ДЕМЧУК, м. Нововолинськ)
І ось одного разу в палату зайшла лікар і сказала: «Жі­ночко, все, що ми могли зробити для ваших дітей, ми зробили, але надії на покращення немає. Готуйтесь... бо ваші дітки з дня на день можуть померти». Коли моя мама це почула, то сказала: «В такому ра­зі, відвезіть нас додому». Ніякої надії на життя не було. Постійний догляд за нами, безсонні ночі, великі пережи­вання — все це відбилося на здоров’ї мами. Вона також за­хворіла.     >>>

Переступити поріг
(Петро Гайдич)
Від цієї хвороби помер Ю.В. Андропов, в не такому вже й далекому минулому кері­вник Радянської держави. Такий же діагноз був поставлений і його сучаснику — 35-річному Петру Гайдичу, офіційному пред­ставнику одного з правоохоронних міністерств Білоруської РСР. Лікарі відпустили повному честолюбних планів підполковникові всього 12 років життя. Той, хто топиться, хватається за соломинку, і герой нашої публікації, щоб вибавитися від невиліковної хвороби, випробував усі способи та методики, які тільки можна придумати, доки не змирився і не переступив поріг Божого дому. Про це читайте в матеріалі, який написав сам Петро Іванович.     >>>

Смертний вирок – відміняється
(Зінаїда МАШКО, м. Миргород)
Вся церква стала молитися. Я не знаю, хто на мене поклав руки, але я явно відчула надприродну дію, мовби Сам Господь поклав на мене Свою Божественну руку. То була п’ятниця, а в суботу я пішла до дочки, яка працює медсестрою, щоб повела мене в лабораторію й мені зробили аналізи. Увечері донька принесла результати й сказала, що в мене аналізи, як у здорової жінки. Я від радості стала плакати, дякувала Господу за Його милість і любов до мене, що Він так одразу дав відповідь і зцілив мене. А 31 серпня 2003 року я прийняла святе водне хрещення згідно заповіді Ісуса Христа. Я відреклася від усіх своїх гріхів і прийняла Ісуса Христа в своє серце, довіривши Йому все своє життя.     >>>

ЗАЛИШЕНИЙ БАТЬКАМИ, АЛЕ НЕ ЗАЛИШЕНИЙ БОГОМ
(Сергій КРАВЧЕНКО)
Одного разу я прочитав у Біблії, що євреї приносили жертви. Тому я зробив жертовник з каміння, по клав на нього сіно, рибину, бо ще з дитинства дуже любив ловити рибу, і зі словами: «Це Тобі, мій Небесний Батьку, жертва за мої гріхи» підпалив сіно. Я розумів, що є щось нове, є нове життя, якого я не знаю, але яке потрібно знайти.     >>>

«РАНІШЕ МЕНІ БОГ БУВ НЕПОТРІБНИЙ»
(Юрій БЕБЕШКО)
Одного разу коли я скоїв важкий злочин, то опинився на лаві підсудних. І перебуваючи в слідчій камері, я відчув себе самотнім, безпомічним і безсилим. Я зрозумів, що нікому не потрібний. В камері було чотири людини. В їхніх очах можна було побачити ненависть і злість. Я зрозумів, що ми всі — однакові. Всі ми зробили якийсь злочин і всі потребуємо допомоги. Десь на третю чи четверту добу мого перебування в ізоляторі до нас в камеру підсадили молодого звичайного хлопця. Але цей простий хлопчина приніс в нашу камеру світло Боже. Цей хлопець виявився віруючим, якого ми відразу назвали «штундою». Цей «штунда» вселив у нас живу віру в Бога.     >>>

"ГОСПОДЬ ДАРУВАВ МЕНІ СВОБОДУ"
(Володимир ІЩЕНКО)
Моє життя не було подібним до життя апостола Павла. Я не знав Бога і ніколи Його не шукав. Але тоді, коли я навіть не думав про Нього, Він прийшов в моє життя. Прийшов несподівано і приніс великі переміни.     >>>

"У ГОСПОДНІХ РУКАХ"
(Людмила БЕНДУС)
Те, як я прийшла до Бога, — дуже велике чудо. Я й досі сама не знаю, як це могло статися, бо була зовсім не віруючою людиною. Я була атеїсткою. Виросла в сім’ї, де про Бога взагалі не говорили, бо батько був комуністом і це було небезпечно. Єдиний раз в розмові з мамою я сказала, що Бога немає, і вона відповіла мені, щоб я ніколи такого не казала. Я тоді дуже здивувалася, бо ж у школі переконували, що Його справді немає. Більше я з мамою на цю тему не говорила     >>>

"МИЛІСТЬ БОЖА НАДІ МНОЮ ЗАВЖДИ"
(Іоанна Семенівна КАРАШЕЛЬ)
Це було справжнє чудо. Я йшла з подругою на річку і почула голос, який мені сказав, щоб я йшла і покаялася. Я оглянулася навколо і нікого не побачила. Коли ж підняла голову вверх, то побачила сяйво і знову почула голос, що велів мені покаятися, що я й, не гаючись, зробила.     >>>

"Я ДОРУЧИВ СВІЙ ШЛЯХ І ДОЛЮ В РУКИ ГОСПОДНІ"
(Михайло Водолажеський)
Цілу зиму я пробув у камері попереднього ув'язнення, а навесні мене відправили етапом на Колиму. Я доручив свій шлях і долю в руки Господні, тому внутрішньо був спокійним, незважаючи на дедалі більші труднощі у своєму житті.     >>>

ГОСПОДЬ ТОРКНУВСЯ ДО НАС ЧЕРЕЗ ДОЧКУ
(Олег КАРП'ЮК)
Багато хто починає своє свідчення словами: "Я народився в атеїстичній сім'ї..." Я ж народився в сім'ї віруючій, принаймні, я так розумів, в нас ніколи не говорили, що Бога нема, чи що Йому не потрібно молитися. З самого малечку, я пригадую, ми молилися, вранці і ввечері. Коли я став старшим, в шкільному віці це, звичайно, відійшло на задній план. Але в ранньому дитинстві я не лягав спати, не помолившись.     >>>

ЖИВА ВОДА СУХОБЕЗВОДНОГО
(Анатолій ВАРЛАЧОВ)
Ні, їхня жертва виявилася не марною! Ми, напевне, ніколи не зможемо побачити усі плоди їхньої жертовності, але чимало тих «насінин», які свого часу померли, виросли сьогодні у рясне збіжжя. Маємо на увазі не лише сучасне приміщення дому молитви, а живу церкву, яка продовжує духовну працю там же, у Сухобезводній. Як сказав відомий християнський письменник ІІІ століття Тертуліан: «Кров мучеників — насіння християнства».     >>>

МОЄ БОГОШУКАННЯ
(ЮРІЙ РАДЧЕНКО)
Хоч я українець, але з дитинства розмовляв лише арабською мовою. Я — єдиний син в сім’ї дипломата. Мій батько 15 років був послом Радянського Союзу в Алжирі, де я й народився в 1970 році. Основна ідея радянських дипломатів була така: їхні діти вивчають арабську мову і потім проповідують мусульманам марксистсько-ленінську теорію. Але зі мною вийшло навпаки: вже у 8-річному віці я свідомо прийняв іслам, а в 15-річному віці став мусульманським місіонером. Вже тоді я знав напам’ять весь Коран.     >>>

НАВІЩО Я ЖИВУ
(Люба РИЧКО)
Господь дав мені більше, ніж я мріяла. І мене не засмучує навіть те, що плоть моя ще не зцілена. Я зрозуміла, що потрібна Йому саме в такому стані. Зараз прошу тільки сили для служіння. Вірю, що попереду мене очікують ще багато Божих чудес і благословень...     >>>

СУХОБЕЗВОДНЕ: ПОРА ЖНИВ
(Валентин КАЩЕЄВ)
А ще великим свідченням для мене було чудо зцілення моєї доньки в 1995 році. Коли моїй середній доньці Ірині було 5 років, вона впала з перекладини і дуже сильно зламала руку. Вона перенесла операцію, але все ж рука почала сохнути. В мене було дуже багато зв’язків у лікарні — відомі лікарі, професори. Але вони, подивившись на руку, сказали нам: «Ми нічого не можемо зробити і не можемо дати ніяких гарантій. Тільки Бог знає, як все складеться». Тоді дружина попросила церкву молитися за нашу проблему. Вона вірила в зцілення, а я ні. Та через три місяці рука доньки розпрямилася і тепер вона повністю здорова.     >>>

БОГ, ЯКИЙ ТВОРИТЬ ЧУДЕСА
(Павло ФРАНЧУК)
Спочатку мене три місяці протримали в одиночній камері, поки проти мене фабрикували справу, допитуючи по черзі солдатів, щоб дали свідчення, нібито я їх агітую проти радянської влади. Але з цього нічого не вийшло, тоді мене посадили у вантажівку і по замерзлій річці завезли далеко в глуху тайгу (везли мене троє з половиною діб) і там залишили вмирати без усяких засобів до існування. Мені залишили тільки ніж і маленьку сокирку. На прощання офіцери сказали, що якщо я вірю Богу, то нехай мій Бог мене врятує. Я думав, що це вони так жартують, полякають і повернуться, але це виявилося не жартом. Коли я, нарешті, зрозумів усю серйозність свого становища, то гірко заплакав, молячись до Бога.     >>>

«МИ МОЖЕМО БУТИ БЛАГОСЛОВЕННЯМ ОДИН ДЛЯ ОДНОГО»
(Олена МАТВІЮК)
На третьому зібранні я покаялась в гріхах, пережила прощення. Це було 9 лютого 1997 р., а 10 лютого я вже була щаслива і радісна. Я подивилась на свою сім’ю новими очима і повірила, що Той, Хто покликав мене, Той, Хто вмирав за мене, Той, Хто заспокоїв мене, саме Він спасе мій дім! Бог через тиждень покликав моїх дітей. Ми, щасливі, вже втрьох молились за чоловіка.     >>>

«ЯКЩО ПРИЙШЛА БІДА…»
(Святослав ДУБИНСЬКИЙ)
Я запросив тих хлопців до себе. Уже з порога сказав Наташі, своїй дружині, що тепер наше життя буде іншим. Вона, звичайно ж, не повірила. Ми провели в спілкуванні майже всю ніч. Мені хотілося довідатися дуже багато про Бога, про віру. Наступного дня я прийшов до церкви, де покаявся, визнавши Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Я розгорнув Євангелію — і Слово Боже відразу стало говорити до мене. Я читав з олівцем, підкреслюючи ті місця, що торкалися мого серця своєю благодаттю. Євангелія була для мене, вона оживала в мені! Я без краплі жалю залишив усіх своїх товаришів по пляшці, що за короткий час встиг знайти в Жовтих Водах. Став відвідувати кожне зібрання церкви. Мав справжню спрагу! Моя дружина незабаром також прийняла вірою Ісуса Христа. І ми усе своє життя присвятили служінню Господові!     >>>

«Я ТОБІ ЗАЗДРЮ, ЩО В ТЕБЕ Є ТАКИЙ БОГ І ТАКА ВІРА»
Надія ВАСИЛЬЧЕНКО
Випробування прийшло в наш дім несподівано. Було 1 вересня 1999 року, звичайний день. Вранці я провела дітей в школу, а на вечір у мене піднялась температура, почало дуже боліти горло і голова. Я намагалась лікуватись сама, але покращання не було і довелося звернутися до лікарів. Вони оглянули мене і відправили в неврологічне відділення, але згодом перевели в іншу лікарню, запідозрили сепсис, септичний міокардт, гепатит, арахноїдит... Були великі дози антибіотиків, гормонів. Але мій стан погіршувався, сили мене покидали, і я вже не могла рухатися. Мене завезли на УЗД і підтвердився діагноз — пухлина правого придатку мозку третього ступеня. Прямо в палаті чотири служителі звершили наді мною молитву з помазанням. Мій стан не покращав, але я вірила, що Господь втрутиться в цю справу. До хвороби я працювала медсестрою в дитячій лікарні, і всі мої співробітники були дуже засмучені, казали: «Де ж Бог? В неї четверо дітей, вона ж така молода!»     >>>

СЕРЦЕ ЛЮДИНИ
(Іван ПТАЧИК)
Я народився в 1941 р. на Волині, в селі Борки (тепер с. Добре Камінь-Каширського р-ну). Мій тато увірував ще молодим, а мами я не пам’ятаю, бо вона померла, коли мені було чотири роки. Згодом тато вдруге одружився на віруючій дівчині. Я змалку ходив на зібрання, знав молитву «Отче наш», але батька не слухався і Богу служити не хотів. Будучи під впливом вчителів-атеїстів, став піонером, потім комсомольцем, жив, як усі світські люди: став курити, випивати. Батько все це бачив, але не приймав ніяких рішучих дій. Я думаю, що тато трохи попускав нам, дітям, нас потрібно було жорсткіше виховувати.     >>>

МЕНЕ ЗМАЛКУ ТЯГНУЛО ДО ЦЕРКВИ
(Віктор КЛЕЦЬ)
В церкву я ходив переважно з дідусем. Мені подобалось, як там чудово співав хор і чомусь з самого дитинства мене до неї тягнуло. Моя мама також любила співати християнські пісні. Вона співала їх постійно і вранці, і вдень (тепер такого чомусь не спостерігається). І це мені також подобалось.     >>>

ЗЦІЛЕННЯ ЖЕНІ ПОЛІЩУК
Здавалося б, що Євгенію Поліщук (або, як її часто називали, сестру Женю) представляти немає потреби. Її знали майже всі українські (і не тільки) віруючі радянських часів. Те, що Бог зробив у її житті, набуло такого резонансу, що навіть влада змушена була якимсь чином реагувати на це. Тим не менше, публікуючи невелику замітку про теперішнє життя сестри Жені, ми вважаємо за доречне познайомити читача з її свідченням хоча б у скороченому варіанті. Для молодого покоління і для новонавернених це, за влучними словами відомого радіопроповідника Івана Зінчика, «чудо Боже в Україні», можливо, і маловідоме. Тому пропонуємо коротку розповідь про одне з багатьох чуд, якими Господь обдаровує людей.     >>>

ДОРОГИ МОГО ЖИТТЯ
(Анатолій ЧЕРНЯК)
Одного разу, коли мене били, я вирвався і побіг прямо в штаб. Вибігли всі офіцери, там був представник з вищого командування. Я зробив рішучу заяву: якщо з нас будуть знущатися через релігійні переконання, то про це будуть знати не лише в СРСР, а й за кордоном. Вони пообіцяли, що знущатися не будуть. Але то був хитрий маневр. Після того нас, віруючих, розкидали по різних частинах, щоб кожного зломити окремо.     >>>

ЖИВУ ПОВНОЦІННИМ ЖИТТЯМ
(Василь МАРЧУК, Волинь)
Був звичайний осінній день 19 жовтня 1989 року. Але цього разу, прийшовши додому, я відчув, що зі мною не все гаразд. Батьки покликали сільську фельдшерку, яка сказала, що це апендицит, і порадила негайно везти мене в районну лікарню. Черговий медперсонал лікарні прийняв мене як «хворого виразкою шлунку», запевнивши всіх, що «нічого страшного нема». Вони двічі возили мене в рентген-кабінет, проте зробити знімка не могли, тому що кожного разу, коли мене зачіпали, я втрачав свідомість.     >>>

РОЗПЕЧЕНА ПУСТЕЛЯ
(В’ячеслав АНДРІЄВСЬКИЙ-ЧУМАК)
Одного разу попав у госпіталь, і там хтось мені дав книжечку про Ісуса Христа, де в науковій формі вчені доводили, що Ісус справді був на землі і робив добрі справи. Мене дуже вразила та книжечка, я повірив, що розповідь про Ісуса — правда, і почав шукати шлях до Бога, але не розумів як, і не було людини, яка б мене направила на істинний шлях...     >>>

ДОРОГА ДО ЩАСТЯ: БІГ ЗА МІРАЖАМИ
(Рустам ФАТУЛАЄВ, м. Київ)
Коли мені було 12-13 років, я познайомився з хлопцями, які були старші і сильніші від мене. Вони хотіли поставити мене на коліна. В тому середовищі, в якому я виховувався, вважалося, що якщо тебе поставлять на коліна, ти перестаєш бути людиною. Кожен може плюнути тобі в обличчя, ніхто не подасть тобі руки. Я не хотів, щоб так було в моєму житті...     >>>

НЕЗВИЧАЙНИЙ ПОЛІТ
(Павло ФРАНЧУК)
Одного разу вві сні я отримав від Бога відкриття. Мені з’явилася людина в білій одежі і сказала: «Ти зі своєю дружиною повинен вирушити для служіння в Фінляндію, в Гельсінкі». Я відповів: «Господи, я фінської мови не знаю, в Фінляндії ще жодного разу не був, рідних чи друзів там теж не маю, і що мені там робити, я теж не знаю». Але я почув голос: «Ти повинен коритися Мені і йти туди, куди Я тебе посилаю».     >>>

НАРЕЧЕНА ХРИСТА
(Ольга ШЕСТИТКО)
Я втомилася від усіх тих дискотек, від гульок, від подруг і від усіх своїх друзів. Тому я постійно сиділа вдома. І згадала, що в сусідньому селі, де жила моя бабуся, є жіночий монастир. І ось тоді до мене прийшла смілива думка: «А якщо на тиждень-другий поїхати в монастир і спробувати там пожити, щоб якось розвіятися?»     >>>

Я ВИПРОБУВАЛА ВСЕ, ЩО В МОЇХ СИЛАХ
(Катерина КУЗЬМЕНКО)
Я розуміла, що це подарунок від Господа. Наступного дня пухлина випала з мого носа — буровата пориста субстанція. В кінці серпня в мене перестало косити око. Відновилися вії, почало відростати волосся, рівномірне і дуже густе.     >>>

МОЛІТЬСЯ ЗА НАС, БО ВАШ БОГ НАС ВСІХ ПОВБИВАЄ
(Мірек КУЛЄЦ)
Ігор належав до найвищої касти, їх називали «блатними». Він вийшов з каплички, взяв рушник і миску, і хоча ми цього ніколи не вчили, підій­шов до першого ряду, де сиділи в'язні з нижчих каст, які стали християнами, став навколішки, зняв їхнє взуття і почав мити їм ноги.     >>>

"Я ЩАСЛИВИЙ, ЩО МОЯ ДИТИНА ЗМАЛЕЧКА ЧУЄ ПРО БОГА"
Олександр МАКОГІН
"Я прийшов, - каже Христос, - щоб дати життя і життя з подостатком". Він хоче, щоб наші сім'ї були тверезими, щоб наші батьки навчали дітей молитися, читати Слово Боже і свідчити про те, що є живий Бог.     >>>

Я ЛІТАВ НА КРИЛАХ ВІРИ
Дмитро МОСКАЛЕЦЬ,
Сім'я наша вважалася порядною. Мої батьки були вчителями. Віруючих в нашій сім'ї не було, і про Бога я чув тільки те, що Його немає. Мій батько був партійним, і незабаром його призначили мером нашого селища, де він пропрацював 19 років. Батьки приходили додому пізно вечері, стомлені, тому мене виховувала бабуся.     >>>