Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

НЕОЦІНЕННИЙ СКАРБ

Автор Д. Я., www.blagovestnik.org

Страх Господній — буде він скарбом його (Іс. 33:6).

Страх Господній — це воістину безцінний скарб! Він забез¬печує нам особливу прихильність Бога. Біблія свід¬чить, що Господь виконує бажання тих, хто Його боїться, спасає їх, чує їхні молитви, вони приємні Йому. Бог посилає ангела, який супроводжує тих, хто боїться Його, відкриває їм Свої таємниці, дає обі¬тниці, рятує від смерті. А до тих, у кого цього страху немає, Господь ставиться зовсім по-іншому. «Якщо ти не будеш додержувати, щоб виконувати всі слова цього Закону, написані в цій книзі, щоб боятися того славного й страшного Йме¬ння Господа, Бога твого, то Господь наведе надзвичайні порази на тебе та порази на насіння твоє, порази великі та певні, і хвороби злі та постійні…» (5 М. 28:58-59). Тут Господь конкретно висловлює Своє ставлення до тих, у кого немає страху Божого. Не секрет, що тепер хвороб стало значно більше, ніж раніше, і вони відрізняються своєю тривалістю. А причина цьому — легковаження страхом Господнім, його від¬сут¬ність.

Між людським і Божим страхом дуже велика різниця. Страх Божий — це усвідомлення відповідальності за своє життя перед Всевишнім, Який одного разу змусить тебе дати звіт за все вчинене. Страх люд¬ський — це почуття ніяковості і хвилювання особисто за себе.

Напевно, немає людини, яка б не боялася смерті, наклепів, страждань чи хвороб. Найбільший страх, притаманний всім людям, це страх сме¬рті. З того часу, як людина згрішила, цей страх вселився в неї і привів її до рабства. Страх людський розставляє безліч сіток, потрапляючи в які людина може навіть відійти від Господа. Це добре помітно під час гонінь — перед небезпекою страждань багато людей відступають від Бога. «Страх перед людиною, пастку дає, хто ж надію складає на Господа, буде безпечний» (Пр. 29:25). У людського страху є мука (див. 1 Ів.4:18), а Божому страху притаманна радість. Цей страх чистий.

Страх Божий — це не просто боязнь згрішити чи потрапити під осуд. Це ненависть до гріха та зла. «Страх Господній — лихе все ненавидіти; я ненавиджу пиху та гордість, і дорогу лиху та лукаві уста!» (Пр.8:13). Тут злом названі гордість, пиха, лиха дорога та лукаві уста. Ненавидіти — значить відчувати огиду, сильний супротив. Можна сказати, що страх Господній — це почуття нетерпимості та неприязні до будь-якого зла.

Зло — це гріх, це вчинки тіла, це беззаконня. Люди зазвичай злом називають те, що їм не подобається, а те, що приємне, — називають добром. Але таке визначення далеко не завжди співпадає з Божим. Буває, що людині щось приємне, а Богу — ні. Отже, це зло.

Біблія дає нам божественні мірки добра і зла. Те, що приємне Богові, називається добром, а те, що не відповідає Його волі, Його бажанням, — називається злом, як би люди цього не оцінювали. Той, хто боїться Бога, ненавидить все, що виходить за межі Божої волі. Розгляньмо вищезгадані чотири види зла, які ненавидить той, хто боїться Господа: гор¬дість, пиху, лиху дорогу та лукаві уста.

Гордість — це висока думка про себе, повстання проти Бога. Це така позиція, коли людина вважає, що всі довкола нижчі за неї й недостойні її. Гордість — повна протилеж¬ність смиренню. Першим загордився диявол. Він хотів бути рівним Богові, і це бажання викликало у ньому зневагу до Бога, приниження Його величі. Це все противно святому і сповненому любові Владиці всесвіту і руйнує порядок та гармонію в Його творінні. Тому Бог ненавидить гордість. Своєю сутністю Він не може терпіти цього. Він противиться гордим. Коли диявол у своїй гордості хотів стати рівним Богові, Бог скинув його на землю.

Людина, яка перебуває у страху Божому, також противиться гордості й ненавидить її. Ця ненависть виражається непримиреням з будь-якою зверхністю, з усякою думкою і справою, яка якось принижує бли¬ж¬нього. Ненависть має бути не до людини, а до самої гордості — і в собі, і в інших. Ми не вправі байдуже ставитися до брата, бачачи його бундючність і пиху.

Пиха — це також гордість, це зневажливе ставлення до інших, зверхність. В очах Божих пиха — це велике зло. До неї не можна ставитися лояльно. Страх Господній вчить людину думати смиренно про себе і з повагою про інших.

Лиха дорога — це ланцюг усвідомлених гріховних вчин¬ків. Якщо ми зробили щось погане, випадково чи з невідання засмутили когось, образили чи обманули, не хочучи цього, — ми зробили гріх. Це зло, але його ще не можна назвати лихою дорогою. Лиха дорога — це повторення одного й того ж гріха чи кількох гріхів, це своєрідний шлях, який веде до погибелі. Спокушуючись будь-чим, людина може й не йти лихою дорогою. Гріх вабить кожного, але хто відкидає цю принаду, той перемагає, тобто не стає на лиху дорогу. А хто погоджується з пожадливістю і свідомо схиляється до гріха, той стає на дорогу лиху.

Лукаві уста — у того, хто висловлює думки, які мають злий намір, з доброзичливим виглядом. Людина з лукавими устами сіє суперечки, розповсюджує погане про інших, зводить наклепи. Тому для тих, хто боїться Бога, все це чуже.

Отож, сутність страху Божого — ненавидіти зло, гордість, пиху, лиху дорогу і лукаві уста. Відсутність ненависті до гріха змушує людину торгуватися зі злом і зрештою приводить до поразки.

На одному заводі працювало четверо молодих християн. Якось один зі співробітників під час перерви запропонував їм подивитися порнографічні листівки. Всі четверо відреагували на це по-різному. Коли спів¬робітник подав картинки з гидкими зображеннями, один брат одразу ж кинув їх на підлогу і вибіг з цеху під дружній сміх робітників. Інший брат відвернувся і також вийшов. Третій підняв листівки і нерішуче подивився на четвертого. А той з цікавістю почав їх розглядати. Всі брати були членами церкви, але, дивлячись на їхню поведінку, можна сказати, що не у всіх серце було наповнене страхом Божим. Перший навіть не хотів бачити злого. Він не боявся насмішок співпрацівни¬ків, він боявся осквернитися, йому було противне зло. Схоже вчинив і другий брат. А третьому було незручно відмовити колезі. У нього не вистачило ненависті до зла. Він торгувався. Четвертий же повів себе досить самовпевнено. Він вважав, що у нього достатньо сили протистояти злу. Він не боявся загравати з гріхом, оскверняючи свій дух

Не треба бути вельми далекозорим, щоб передбачити майбутнє такого сміливця.

Серце, яке ненавидить зло і боїться Бога, — це скарб. Але де ж його взяти?

Надбання страху Божого — це не справа п’яти хвилин. Це процес всього життя, пов’язаний з нашим смиренням. Велика втіха для нас у тому, що Бог хоче нас упокорювати і з великої Своєї милості робить це. Він колись говорив ізраїльському народу: «І будеш пам’ятати всю ту дорогу, що Господь, Бог твій, вів тебе нею по пустині ось уже сорок літ, щоб упокорити тебе, щоб випробувати тебе, щоб пізнати те, що в серці твоїм, чи будеш ти держати заповіді Йо¬го, чи ні. І впокорював тебе, і морив тебе голодом…» (5 М. 8:2-3).

Бог і тепер веде Свій народ в обітований край шляхом смирення. На початку свого християнського шляху я побачив у собі гордість і почав просити, щоб Він упокорив мене. Чуючи мої молитви, один брат запитав у мене: «А ти знаєш, що твої прохання пов’язані з труднощами?» Ні, я цього не знав. І тоді він пояснив: «Бог чує твої молитви і буде впокорювати тебе, але це дуже болючий процес. Тобі буде неприємно. Ти згоден терпіти? Ти насправді хочеш, щоб Бог упокорив те¬бе?» Так, я дуже хотів бути смиренним, хоча й лякали труднощі. І Бог з милості Своєї впокорював мене: карав, відкривав духовну вбогість і ницість, провадив моє життя так, що я втрачав авторитет перед ближніми. А початком цього стало щире прохання впокорити.

Якщо ми насправді прагнемо набути страху Божого, нам ніяк не оминути шляху смирення, не обійтися без посту і посилених молитов. Нині багато людей залишило піст. У роки гонінь християни багато постили, впокорювали себе, прагнучи у труднощах залишатися вірними Господу. А нині зваблива свобода заховала від багатьох блаженство посиленої молитви і смирення у пості.

Послух Слову Божому також веде до покірності. Бог хоче, щоб ми не лише в загальному знали, що написано в Біблії, але щоб цікавилися кожною заповіддю, щоб розумі¬ли кожне повеління, щоб піз¬на¬вали волю Його і виконували її. Читаймо Священне Писання з бажанням почути голос Господа, пізнати Його волю, з бажанням виконати все, що Він чекає від нас.

Добровільна самопожертва — також путь смирення. Служити ближнім — одна з можливостей впокорювати себе, тобто ставити себе нижче від інших. Впокорюючись, ми набуваємо страху Божого.

Смиренню чудово сприяє й сповідь. Кожному з нас соромно відкривати свої гріхи, наша сутність противиться цьому. Але духу тісно під гнітом нечистоти, і він вабить нас до того, щоб ми відкинули себе, відкрили серце й очистили його. Це не властиво гордій людині, вона завжди противиться і уникає сповідування.

Молодим притаманно думати про незалежність та свободу. Дочки і сини, дорослішаючи, вважають, що вони не зо¬бов’язані підкорятися батькам і радитися з ними. Це неправильно. Покора батькам — хороша можливість впокорити себе і набути страху Божого. Чи часто ти запитуєш батьків, що вони хочуть, щоб ти зробив? Чи ти шукаєш можливості уникнути будь-яких доручень та прохань? Коли Ісус жив на землі, для Нього виконання волі Отця було поживою, життєвою необхідністю. Являючи приклад абсолютного смирення і покірності Отцеві, Ісус говорив про Себе: «Син нічого робити не може Сам від Себе, тільки те, що Він бачить, що робить Отець; бо що робить Він, те так само й Син робить» (Ів. 5:19). Смирення Христа проявлялось у повній залежності від Отця. Ми дивимося на Нього як на ідеальну людину, як на Господа, на Бога, а Він так впокорився, що не вважав Себе самостійним.

Вчімося у нашого Спасителя! Шануючи батьків, перебуваючи у покорі їм, шануймо Самого Бога і потребуймо Його постійно. Залишаймося у стані самовіддачі та залежності. Це шлях смирення. Любов допоможе нам йти цим шляхом, бо саме там наше серце наповнюється страхом Божим, а це — запорука особливої прихильності Господа до нас.

© «Благовісник», 3,2008