Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

ЯК ПРИХОДИТЬ ВІРА?

Автор Чарльз СПЕРДЖЕН

«З того міста багато хто із самарян у Нього ввірували через слово жінки, що свідчила: «Він сказав мені все, що я вчинила була!» А коли самаряни до Нього прийшли, то благали Його, щоб у них позостався. І Він перебув там два дні. Значно ж більш вони ввірували через слово Його. А до жінки казали вони: «Не за слово твоє ми вже віруємо, — самі-бо ми чули й пізнали, що справді Спаситель Він світу!» (Ів. 4:39-42).

Де б не стрічалася віра, вона — дар Божий. Це рослина, яка ще ніколи не виникала сама собою на ґрунті грішної людської природи. Мала чи велика віра — однаково божественного походження. І де б вона не жила: в дитині благочестивих батьків, яка виховувалася з величезною турботою, чи в людині, все попереднє життя якої минало у найстрашнішому гріху, — вона є плодом Духа і дією Божої благодаті.

Я маю намір говорити про віру і про те, як вона прийшла до цих самарян. У контексті цього хочу звернути увагу, по-перше, на проголошення віри («вже віримо»), по-друге, на народження віри (де вона народилася), по-третє, на зростання віри (її Назарет).

Проголошення віри

По-перше, я звертаю вашу увагу на проголошення віри, яке звучить у 22 вірші: «Вже… віримо». Щира віра через страх може певний час приховуватися. Можливо, любов до тілесних зручностей також змушує декого приховувати свою віру в Христа. Але зробити свою присутність видимою і відчутною — повністю притаманно вірі. Никодиму та Йосипу з Ариматеї вдавалося близько трьох років значною мірою приховувати свою віру. Та коли Ісус помер, відкрилися думки багатьох сердець, і ці двоє чоловіків чітко виділилися як Його відкриті сповідники. Вони не могли не вчинити так: настав час, коли їхня віра мусила відкритися і своїми діями вони повинні були заявити: «Ми вже віримо!»

Наш Господь завжди ставив поряд зі спасаючою вірою обов’язок сповідання цієї віри. Ось Його слова: «Хто увірує і охреститься, буде спасенним». А Павло, керований Святим Духом, писав: «Якщо устами будеш сповідувати Ісуса Господом, а серцем віритимеш, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся, тому що серцем вірують до праведності, а устами визнають для спасіння». Христос не любить безмовної віри. Він хоче, щоб вона завжди прославляла свого Господа, від Якого залежить. Тому ті самаряни, які повірили в Ісуса, мусили сповідувати свою віру, і вони зробили це, сказавши: «Вже віримо».

Вони сказали так тому, що, напевно, пережили певний період сумнівів. Очевидно, не всі повірили свідченню жінки. Вони вислухали її і були зворушені настільки, що пішли подивитися на Вчителя, про Якого вона говорила. Але її свідчення не привело їх до віри.

Отож, не соромтесь казати: «Я вже вірю», хоча цьому сповіданню може передувати безліч сумнівів. І обов’язково поділіться своїми переживаннями з тим, хто розповів вам про Христа, навіть якщо ви своїми сумнівами тривалий час засмучували його. Я думаю, що на очах жінки-самарянки були сльози, коли вона говорила людям, коли переконувала їх у тому, що справді зустріла Месію. Я б не здивувався, якби вона наполегливо просила їх, благала повірити її свідченню. Тепер же, коли нарешті вони повірили, вона заслужила, щоб вони втішили її серце словами: «Ми вже віримо». Хоча їм довелося додати: «Не за слово твоє», це не засмутило її. Вона була рада, що Бог використав її для того, щоб привести когось до віри.

Я дуже радий бути знаряддям для спасіння душ, та все ж, якщо ви спасенні, то знаряддя, за допомогою якого досягнуто цього благословенного результату, зрештою, не є настільки значним. Тільки коли повірите в нашого Господа Ісуса Христа, не забудьте сказати про це нам, тому що ми оплакували вас і молилися за вас. Коли ви навернулися, то сказати людині, яку Бог удостоїв бути вашим духовним батьком: «Ми вже віримо», буде справедливою і чесною винагородою. Чинячи так, ви зміцните й підбадьорите цю людину продовжувати працю ще старанніше, ніж раніше. Можливо, ви навіть попередите гірке розчарування і спонукаєте християнина-сіяча ще більше наповнювати свої руки і сіяти зерно більш наполегливо,тому що він буде знати, що трудився не намарно і не даремно витратив сили.

Я хочу, щоб ви також зауважили, що проголошення віри було дуже невідкладним. Я не вважаю, що людям потрібно чекати кілька місяців перш ніж вийти вперед і визнати Христа Господом. Іноді, можливо, служителям й варто сказати деяким людям: «Перш ніж прийняти вас в общину, ми хочемо трохи поспостерігати за вами, щоб оцінити вас за плодами». Можливо, сказати це іноді навіть необхідно, щоб перевірити щирість, змусивши певний час почекати. Але сам кандидат не має зволікати з визнанням віри у Христа. Він має сповідувати свою віру, намагатися прийняти хрещення і приєднатися до церкви якнайшвидше після свого увірування в Христа. Якщо ви повірили в Христа, поспішайте! Наступний крок — сказати: «Ми вже віримо» і сказати якнайшвидше.

І хоча це початкова стадія віри, не ховайте цієї радісної вістки від церкви Божої. Це кінець невизначеності, кінець царства темряви, кінець страхів, кінець відчаю. Це промінь надії, це початок неба! О, яке глибоке значення заховане в цих трьох словах! Яку славу відкриває бідним печальним очам віра! Які панорами стають доступними для нашого ока, коли ми можемо сказати: «Ми вже віримо!»

Народження віри

По-друге, я хочу розглянути народження віри. Як взагалі віра приходить в людське серце? Згідно Слова Божого, «віра від слухання, а слухання — від Слова Божого». Але віра не завжди народжується в серці людини з допомогою одного й того ж засобу. Вона завжди плід Духа Божого, але приходить по-різному. Одні самаряни повірили за словом жінки. І я думаю, в церкві також багато людей отримали віру силою Святого Духа через особисте свідчення тих, хто вже навернений.

Тому погляньте на цю самарянку і ревно використовуйте своє особисте свідчення для Христа. Вона стала духовною матір’ю багатьох віруючих самарян, а це ж була жінка поганої репутації. Та все ж після того, як вона знайшли Христа, вона не посоромилася розповісти про Нього ближнім, і Бог не відмовився благословити її свідчення.

Я вважаю, що в церкві є тисячі людей, яких ніхто не посвятив би в духовний сан, але Бог посвятив їх на служіння; і є багато людей, яких церква, на думку її членів, не могла б використовувати, але яких використовує, і до того ж досить широко, великий Голова Церкви. Ви навернені від великого гріха? Будьте обережні й пильні і більше не грішіть, щоб вам не стало ще гірше; але хай ваш сором за минуле не змусить вас соромитися говорити про Христа і визнавати те, що Він вчинив з вами.

Ця бідна грішна жінка після свого навернення стала місіонеркою в місті Сіхар. Вона не була посвячена на це служіння. Але вона одразу ж побігла до людей, серед яких жила, можливо, до чоловіків, з якими грішила. Побігла, щоб розповісти, що Христос прийшов до неї і дав їй живу воду.

Християнине, якщо ніхто з людей тебе не посилає, все одно йди, тому що тебе посилає Бог. Ти запитаєш: «А що мені сказати?» Хай твоїм словом буде особисте свідчення — те, що ти сам побачив, почув, спробував, до чого торкнувся і що відчув з благого Слова Божого. Я не думаю, що ця жінка розділила свою промову на три частини, дала їй заголовок, зробила вступ і висновок. Ні, вона просто підійшла до людей міста і сказала: «Ходіть-но побачите того Чоловіка, що сказав мені все, що я вчинила. Чи Він не Христос?» Такою була її маленька проповідь.

«Йди додому, — сказав Христос одному зціленому чоловіку, — йди до друзів і розкажи їм, що зробив тобі Господь і як помилував тебе!» Дивовижно, якою привабливою є особиста історія. Якщо деяким людям почнеш пояснювати євангельські доктрини, то слухачі один за одним підуть. Але якщо розкажеш, як ти особисто пережив силу Христа, вони будуть уважно слухати. Коли ви будете говорити про свої стосунки з Христом, про чудеса, звершені Ним у вас і для вас, то до вас обов’язково прислухаються. В багатьох випадках народження віри стається саме так. Мати говорить своїй дитині, чоловік дружині, сестра брату і т.д. Один переповідає своїм співпрацівникам, інший людям свого оточення у своїй вітальні, і таким чином в результаті особистого свідчення віруючих в серцях народжується віра.

Але є й люди, які ніколи не навернуться таким шляхом. В їхньому випадку особисте свідчення явно не матиме успіху, як це було і з деякими самарянами. Що ж тоді? Достатньо, щоб особисте свідчення викликало увагу. Тоді, якщо людина мудра, вона попросить часу для роздумів, а Господь завжди готовий вділити увагу тим, кого хвилюють духовні питання, але хто повільний у вірі. Два дні Він перебував у Сіхарі, і ті з невіруючих, які були щирі, сиділи біля Його ніг і два дні слухали Його. Що ж проповідував Ісус протягом цих двох днів? Навіть найуважніший читач Нового Заповіту не знайде цієї проповіді, бо її там немає. Дуже дивно, що проповідь жінки записана, а про те, що проповідував Христос, не сказано ні слова.

Дивно також і те, що часто нам передані ті бесіди Христа, які не навернули нікого, і ні слова не сказано про ті, через які люди наверталися. Чому так? Я думаю, що Святий Дух показує нам проповіді, які не були прийняті, для того, щоб ми побачили, що в самій проповіді не було недоліків — недоліки були сховані в людях. Що ж до тих, які були прийняті, Він просто дає нам результати, а не детальний виклад промови. Отож, люди, яких не переконало свідчення жінки, були навернені, коли почули Самого Христа.

«Але,— скажуть деякі,— тепер ми не можемо особисто прийти до Христа». Так, я знаю, але ви можете зробити щось дуже схоже. Я раджу кожній людині, яка вважає віру чимсь складним, уважно прочитати чотири Євангелії і при цьому просити Святого Духа здатності вірити в те, що написано. Зазвичай я виявляю, що люди, котрі найбільше сумніваються, — це люди, які не читають Біблію. Священне Писання має в собі неймовірну силу переконувати. Якби в сьогоднішній газеті з’явилося оголошення, про яке ви були б змушені сказати: «Інші, здається, вірять, а я чомусь не можу», що б ви зробили? Напевно, ще раз почитали б повідомлення, а потім звернулися до іншого джерела, яке б могло додати вам надію на підтвердження цього факту. Ви б безпристрасно перевірили всю цю історію для того, щоб дізнатися, чи правдива вона.

Але як мало людей звернулися до Писання саме таким чином і фактично прислухалися до голосу Христа! Якщо ж людина робить так і не є жорстокосердою, то в будь-якому випадку, коли вона досліджує Писання і прагне дізнатися більше про Христа, Його ніжна сила незабаром підкорить її, і вона схилиться біля Його ніг і повірить в Його ім’я. А якщо хтось ще не зробив цього і залишається невіруючим, то це його вина. Якщо я не хочу вивчити доказів, то сам винен, що не вірю істині.

Ви запитаєте, які докази вам вивчати? Я знову скажу: вивчіть самі документи. Хай Христос говорить Сам за Себе. Натхненні Богом євангелісти розповіли нам все, що нам треба дізнатися. І якщо ви читаєте ці книги — а не людські книги, які написані про них, — то я вірю, що через благословення Святого Духа ви ще зможете сказати разом з самарянами: «Ми вже віримо!» Часто саме таким шляхом народжується віра. Священне Писання — Віфлеєм віри. Там народжується це благословенне дитя. І блаженні ті, хто приймає і плекає її, щоб вона зростала.

Зростання віри

Останнім, про що я хочу говорити, є зростання віри чи, як я назвав його, «Назарет віри».

Можливо, дехто з цих самарян, кажучи жінці, що вони вже вірують не за її слово, мали на увазі те, що спочатку повірили її словам, але через деякий час виросли з тієї першої стадії віри і почали вірити Христу ще сильніше, тому що самі почули Його.

Це — вища форма віри. Було б важко визначити, якою маленькою віра може бути спочатку. Я не сумніваюся, що багато хто вірить Біблії тому, що батьки завжди вчили їх, що це Слово Боже, хоча самі вони ніколи ретельно не досліджували цього питання. Дехто спочатку повірив в істину тому, що її проповідував служитель. Я не стану відмовляти навіть від такої форми віри, тому що її можна порівняти з тоненькою ниточкою, яку можна прив’язати до товстішої, а ту — до шнурка, а шнурок — до канату, поки нарешті моряк, котрий впав за борт не буде спасенний.

Бог може використовувати для спасіння людей все, що зв’язує їх з Христом. Коли жінка сказала про нашого Господа: «Якщо лише торкнуся до краю Його одежі, то одужаю», боюсь, її ідея була трохи марновірною. Однак Христос не звернув на це уваги і, бачачи сховану в ній справжню віру, потурбувався про те, щоб вона жила. Не ставайте на заваді нічому, що веде до віри в Христа. Як чудово, коли по благодаті Божій люди виростають настільки, що можуть сказати: «Я вже вірю не лише тому, що цьому вчила мене моя дорога мама. Я вірю не тому, що про це проповідував мій служитель. Я вірю не через якусь людину. Я вірю тому, що сам почув Христа і особисто зустрівся з Ним. Тепер «знаю, в Кого я увірував та впевнився, що має Він силу заховати на той день заставу мою».

Віра, народжена свідченням Самого Христа, також є більш живою вірою. Коли віра сама має справу з Христом, коли вона бачить прощення гріха, коли відчуває, що тягар її турбот знято, і що наповнює великою радістю, дарованою їй Христом, — тоді вона стає воістину живою і більш яскравою, ніж віра, яка опирається лише на свідчення інших.

Потім наша віра, стаючи більш живою, стає і більш незалежною. Нині нам треба більше незалежних християн. Я бачив молодих, та й літніх також, які чудово поводилися і здавалися зразковими християнами, поки жили серед інших добросердечних віруючих. Але сумно бачити, що, переїхавши жити в село, вони охололи серцем, а деякі навіть залишили зібрання в Божому домі. І якщо вони повністю не відійшли від Христа, то все одно стали зовсім іншими, ніж раніше. Улюблені, якщо ви самі побачили Христа і воістину єдині з Ним, то ви будете жити з Ним навіть тоді, коли залишитеся без будь-якого товариства християн.

Хай же ваша і моя віра, дорогі друзі, розширюється! Вірмо для інших! Надіймося для інших! Хай же наповнить наші серця бажання бачити, як спасіння Боже протягається до всіх кінців землі. Проваджені цією вірою, йдімо і шукаймо загиблих овець, щоб привести їх до великого Пастора, Який оточить їх безпекою і Своєю ніжною турботою! Будьмо ж так близько до Христа, щоб вловити Його Дух, щоб наша віра зростала, а наша любов до всіх святих примножувалася.

© «Благовісник», 3,2008