Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

БОГ ГІР І ДОЛИН

Автор Віктор КУРИЛЕНКО

«А слуги сирійського царя сказали йому (царю Бен-Гададу): «Бог гір — їхній Бог, тому вони (ізраїльтяни) бу¬ли сильніші від нас. Але воюймо з ними на рівнині — присягаємо, що будемо сильніші від них!» …І підійшов Божий чоловік, і говорив до ізраїлевого царя та й сказав: «Так сказав Господь: «Тому, що сказали сиріяни: Господь — Бог гір, а не Бог долин Він, то дам увесь цей великий натовп у твою руку, і ви пізнаєте, що Я — Господь!» (1 Цар. 20:23,28)

Той, хто читає Біблію, вже звернув увагу, що в цій книзі багато йдеться про пагорби й низини, підвищення та рівнини, про гори та долини. Але я хочу говорити не лише про природні пагорби й долини, про які згадує Біблія, а й про ті, з якими стикаємося у житті. В нашому житті гори — це наші радості і благословення, а долини — це наші печалі, гіркота та депресії. Читаючи Новий Заповіт, ми натрапляємо на те, що ці гори й долини, як у прямому, так і в переносному значенні, поставали і перед Христом під час Його земного жи¬ття.

У Євангелії від Матвія ми читаємо: «Відпустивши ж народ, Він на гору пішов помолитися на самоті; і, як вечір настав, був там Сам» (Мт. 14:23). Після спілкування з народом, вигнання демонів, зцілення та проповіді Євангелії Син Божий знаходив час для того, щоб бути наодинці зі Своїм Небесним Батьком. У цих молитвах Він отримував духовне обновлення, відкриття. І, якщо ви зауважили, в процитованому тексті сказано, що Ісус «пішов помолитися на самоті» і залишався там Сам. Як важливо у нашому повсякденному житті знаходити час для молитов наодинці. І робити це потрібно регулярно. Нам завжди ніколи. І дисциплінувати себе у цьому — для багатьох проблема. Я б радив виділити для таких молитов ранкові часи, коли ми ще повні сили і перед нами — ще один трудовий день з його радощами, гіркотою, спокусами та напругою.

Та чи вміємо ми боротися за свої благословення у цих молитвах на горі? У цьому плані важливі такі три аспекти. Перший — противлення нашому тілу. Наше тіло хоче ще трохи поніжитися, прагне закінчити молитву і почати вирішувати три вічні проблеми: що їсти, що пити й у що одягнутися. І потрібно докласти зусиль, щоб перемогти прояви тіла у молитві. Другий рівень — душевний — рівень наших емоцій, наших почуттів. У цей час ми можемо переживати сльози жалю до самого себе, печалі, смутку чи навпаки — сльози радості, вдячності,захоплення. І багато хто з нас на цьому закінчує молитву і заспокоюється. Третій момент розкрито у словах апостола Павла, який каже, що, приступаючи до престолу благодаті зі щирим серцем у повноті віри, ми маємо поклонятися Богові в дусі та істині, «бо хто з Господом злучується, стає одним духом із Ним!» Істинне відкриття, керування, настанову від Господа ми отримуємо у своєму відродженому через покаяння дусі.

Та чи багато хто з нас так змагається за своє благословення і піднімається на гору благословення? Чи борешся ти за свій дім, за свою церкву, за своє місто, за свою країну в цих молитвах? Чи відомо тобі, що таке духовна битва? Це наші гори блаженств, де Сам Господь вчить нас Його небесним законам! Але відкриття, які ми отримуємо безпосередньо від Госпо¬да, ніколи не повинні су¬перечити Слову Божому, викладеному в Біблії. Це закон. Будь-які відкриття, видіння, пророцтва, сни, які суперечать Слову Божому, мають бути відкинені. І навіть явлення ангела, який приносить не ту Добру Новину, яка викладена у Новому Заповіті, має бути відкинене. Ми маємо істинне Слово Боже, залишене нам Божими мужами, провадженими Святим Духом. І лише це Слово може бути мірилом всіх наших відкриттів, видінь і будь-яких інших духовних переживань.

Ще одна гора в житті Христа, про яку я хотів би згадати, — це гора Преображення. «Узяв Він (Ісус) Петра, і Івана, і Якова, та й пішов помолитись на гору. І коли Він молився, то вигляд лиця Його преобразився, а одежа Його стала біла й блискуча» (Лк. 9:28-29). Біб¬лія свідчить, що тут, на цій горі, учні Христа чули голос Небесного Отця: «Це Син Мій улюблений — Його слухайтеся!» (Лк. 9:36). Я думаю, що коли ми буваємо на своїй горі молитви, на своїй горі преображення, то стається наступне: по-перше, обновлюється наш одяг праведності; по-друге, зміню¬ється наше обличчя, бо змі¬нюється наше серце, бо ж обличчя — це дзеркало нашого серця; а по-третє, ми чуємо голос нашого люблячого Отця. Хай же Господь допоможе нам частіше бувати у Його присутності, щоб переживати Його благословення.

Після гори преображення Син Божий зійшов у долину, де вигнав демона з одного одержимого хлопчика. І як Христос зміг допомогти тисячам обездолених грішників, так і ми зможемо допомагати людям тільки тоді, коли самі переживатимемо великі благословення у своєму житті.

Але найбільшу свою перемогу наш Учитель отримав на горі Голгофі. Ця гора розташована неподалік від Єрусалима. І на ній наш Небесний Агнець при¬ніс жертву для викуплення, очищення, оправдання і освячення багатьох грішників. Як свідчить Писання: «Того, Хто не відав гріха, Він (Бог) учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою правдою в Нім!» (2 Кор. 5:21). І на тій горі, котра стала благословенням для мільйонів, розіп’ятий Син Божий звершив три молитви. Ось вони. Перша молитва — молитва за тих, хто Його розпинав: «Отче, прости їм, бо вони не відають, що чинять!» Це приклад і для нас, щоб ми вміли прощати тим, хто нас ображає, якщо ми хочемо, щоб наші молитви були почуті на небесах. Наступною була така молитва: «Боже Мій, Боже, для чого Ти залишив Мене?» Іноді й у нашому житті буває такий стан, що нам зда¬ється, що Сам Бог залишив нас. Але третіми словами Христа були: «Отче, в руки Твої віддаю Дух Мій!» Навчімося й ми віддавати в руки Божі всі свої найважчі обставини, і пам’ятаючи, «що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре» (Рим. 8:28).

Наш Бог — це Бог гір, і Він зводить нас на гору благословень, але за ці благословення ми маємо вміти боротися, докладати зусилля для того, щоб зійти на цю гору. Посилена молитва, піст, наполегливість і постійність у всьому — ось запорука нашого благословенного духовного життя.

Та не лише в молитві ми можемо відчувати себе на висотах Божих. Подібне відчуття мають і ті люди, які працюють для Господа, через яких люди навертаються до Христа. І такі люди не раз, як і учні Ісуса Христа, котрі вернулися з місіонерської подорожі, захоплено вигукують: «Господи, й демони коряться нам через ім’я Твоє». Через деяких людей діють дари Духа Святого так яскраво, так сильно, що вони мимоволі потрапляють в центр всезагальної уваги. Але не забуваймо, що злісними ворогами нашої істинної духовності завжди були, є й будуть три моменти: пожадливість очей, пожадливість тіла й гордість життєва. Скільки благословенних Божих служителів розбилося на рифах гордості! Хай же збереже нас від цього Господь.

Але наш Бог є не лише Богом гір. Він також і Бог долин. А ці долини так часто зустрічаються в нашому житті. Це наші хвилювання та страждання, наш смуток і наші потреби. І в цих печалях та гіркоті з нами йде Господь. «Пощо говориш ти: «Закрита дорога моя перед Господом, і від Бога мого ві¬дійшло моє право». Хіба ж ти не знаєш або ти не чув: Бог відвічний — Господь, що кінці землі створив? Він не змучується та не втомлюється, і незбагненний розум Його. Він змученому дає силу, а безсилому — міць».

Коли Давид проходив в житті «долиною смертної темряви», Він знав що Господь з ним і там і він провадить його. Давид не боявся зла, тому що, як сам свідчив, Господь був з ним. Яскравим прикладом проходження цієї «долини тіні смертної» є Йосип — син Якова. Приблизно у 17 років він через заздрість братів був проданий у рабство. Там він служить у домі царедворця Потіфара, але, обмовлений його дружиною, потрапляє у в’язницю. І там, у тюрмі, він стикається з невдячністю і забудькуватістю тих, кому виявив милість. Багато зла й несправедливості йому довелося пережити в «долині смертної темряви», але, як свідчить Писання, у цих проблемах Бог був із ним. «Кайданами мучили ноги його, залізо пройшло в його тіло, аж до часу виповнення слова Його, — слово Господнє його було виявило» (Пс. 105:18-19).

© «Благовісник», 3,2008