Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

ЛЮДИНА, ЯКА БОЇТЬСЯ ЛЮДИНИ

Автор Віктор ОНИЩУК

«Бо не взяли ви духа неволі знову на страх, але взяли ви Духа синівства, що через Нього кличемо: «Авва, Отче!» (Рим. 7:15).

«Бо не дав нам Бог духа страху, але сили, любові і здорового розуму» (2 Тим. 1:7).

Не раз мені доводилося говорити про страх перед людьми, про явище, яке часто зустрічається в суспільстві і, як це не дивно, в церкві. Часто, коли відбуваються якісь надзвичайні явища чи катастрофи, люди впадають у паніку. Тепер багато хто живе під страхом можливих продовольчих криз, глобальних світових катастроф чи інших явищ. Це такий всезагальний страх, але з-поміж людей, котрі переживають цей страх, можна виокремити ще групу людей, які мають яскраво виражений страх щодо інших людей.

Коли ми говоримо про страх перед людьми, передусім варто звернути увагу на духовний стан людини. Якщо це стосується християн, людей, які народжені від Бога через Його Слово, то вони сповнені зовсім іншими почуттями і мають зовсім інші погляди щодо того, що відбувається навколо.

Коли Бог кликав Єремію на служіння, Він підтримував його: «Не лякайся перед ними (тобто перед людьми), бо Я буду з тобою, щоб тебе рятувати!» Обираючи собі людей на служіння і посилаючи їх говорити від Свого Імені, Господь вселяє в них духа сили і сміливості. І незважаючи на те, що пророк Єремія був молодим, він міг сміливо говорити те, що велів йому Господь, хоча йому було дуже непросто звертатися до старших людей і викривати їхні негативні сторони. Я думаю, й ми не раз пережили це у своєму житті, недаремно ж ми кажемо, що так важко казати правду в очі. Для того, щоб говорити неприємну правду, сміливо дивлячись в очі іншій людині, треба відчувати, що ти дійсно з Богом, що ти духовно відроджена людина і маєш у собі Духа Божого.

Уявіть, якою відвагою мав бути наділений пророк Натан, який прийшов до царя Давида, щоб викрити йому його гріх. Спершу він говорить до Давида притчею, та коли той каже, що така людина, про яку говорить пророк, гідна смерті, то Натан сміливо каже: «Ти ця людина!» Уявіть собі — сказати таке цареві! Це навіть не служитель у церкві, це вищий керівник, який має владу помилувати чи покарати. Але людина, яка має Божого Духа, яка помазана Господом, сміливо говорить від імені Господнього і не зважає на те, що цим вона може втратити свій авторитет навіть в очах царя. Така людина не боїться принизити себе, не боїться відповідної негативної реакції з боку того, до кого вона звертається. Якщо ми люди Божі, то ми не маємо лукавити перед іншими людьми чи бути малодушними лише задля того, щоб зберегти свої стосунки з ними чи свій авторитет. Бо малодушна людина — це людина боязлива. А про боязливих сказано в Писанні, що вони не вспадкують Царства Божого.

Людина, яка живе у пості¬йному страху перед думкою інших людей, по суті, живе у неволі. В Писанні сказано, що «страх перед людьми ставить пастку». І часто такі люди вдаються до того, що починають раболіпствувати, бажаючи догодити іншим і бути добрими до всіх людей, особливо до тих, які мають певну владу чи авторитет. Такі люди не є по-справжньому вільними, вони навіть принижують себе як Боже творіння.

Коли Христа розіп’яли, Його учні розсіялися, їх сповнював страх. Але коли на них зійшов Дух Святий і вони сповнилися сили, то вже ніщо не лякало їх. Ніщо: ні заборони, ні покарання, ні ув’язнення, ні навіть страта не могли змусити їх мовчати і не свідчити людям про Христа. І коли зрештою апостолів поставили перед синедріоном та первосвящеником, щоб вони дали звіт за свою непокірність духовній владі, ті відповіли: «Бога повинно слухатися більш, як людей!» (Дії 5:29). І це було сказано людям, котрі мали неабиякий вплив і на світську владу того часу. Але апостоли, і передусім Петро, який свого часу відрікся від Христа перед простою служницею, постають перед нами зовсім в іншому образі. Зі слабких, наляканих і малодушних вони під впливом Духа Божого стали твердими, сильними у своїх переконаннях і готовими відстоювати їх, не боячись людей, але намагаючись догодити Богові.

Отже, страх перед людьми не пов’язаний з зовнішніми умовами і ситуацією, в якій ми опиняємося. Це глибоко внутрішня проблема людини, яка не отримала повного звільнення і живе в духовній пастці, у певному поневоленні від свого гріховного стану. Бо лише людина, яка отримала повну свободу може сміливо декларувати свої погляди і відстоювати їх, незважаючи на те, хто перед нею. Саме тому апостол Павло натхненний Божим Духом пише: «Бо не взяли ви духа неволі знову на страх, але взяли ви Духа синівства, духа сили, любові й здорового розуму».

Іноді страх може настільки паралізувати людину, що вона починає робити те, що здається дивним, а іноді й суперечить здоровому розуму. Навіть Авраам опинявся в подібних ситуаціях. Двічі, боячись того, що його вб’ють через красу дружини, він казав, що це його сестра. І цим Авраам не допомагав собі, а навпаки — міг накликати на себе біду, якби Господь вчасно не вступився. І цей приклад вчить нас, що ми маємо з Божою допомогою перемагати у собі прояви людської природи, і де б це не було, в які умови ми б не потрапили і перед ким би нам не довелося стояти, відважно говорити правду, знаючи, що ми у Божих руках. І які б системи чи режими не тиснули на нас, ми не повинні боятися цього. Був час, коли Бог сказав до ізраїльтян, які готувалися до війни, щоб той, хто лякливий та м’якосердний, вертався додому, а не розслабляв сердець братів своїх. Отож, таких людей Бог відводить вбік, щоб у відповідальні періоди відстоювання правди Божої вони навіть не були у стані народу і не передавали свого страху іншим людям.

«Не бійся, бо Я з тобою!» — так не раз звертається Господь до Божих мужів, до ізраїльського народу і до нас з вами. А оскільки з нами Бог, для чого нам боятися якихось катаклізмів, криз, обставин чи людської думки? Чи не тому, що ми часто буваємо не готові прийняти того благословення, яке Господь хоче дати нам? Коли Бог вивів ізраїльський народ з рабства, то люди, котрі звикли жити під чиїмсь керівництвом, не знали, як далі їм провадити своє життя, вони метушилися, хвилюватися, боялися. Щось подібне нині можна побачити й серед християн, які виконують тільки те, що їм кажуть, і не можуть діяти вільно на підставі Божого Слова. Але Господь дав нам Духа всиновлення і сили. Людина, яка має цей Дух, повинна бути вільною від будь-яких сторонніх впливів. Звичайно, певна субординація має бути і в церкві, і в будь-якій громадській організації, але ми повинні розуміти, що ми передусім діти Божі і не маємо потрапляти під чийсь вплив настільки, щоб раболіпствувати, лукавити чи боятися. Це може привести нас до духовного занепаду і, як не важко про це говорити, до вічної загибелі, бо для боязливих й невірних, як сказано в Об’явленні, місце в озері вогненному.

Тому ми повинні в житті орі¬єнтуватися лише на Слово Господнє і зважати на те, щоб передусім догодити Господу, щоб не бути в рабстві, не бути під чиїмось впливом. Нехай же кожен боїться Господа, як навчає нас Біблія, і таким чином успадковує Царство Боже.

© «Благовісник», 3,2008